Справа № 523/3544/17
Провадження № 1-кп/523/180/19
про повернення обвинувального акту прокурору
(повний текст)
29 січня 2019 року
Колегія суддів Суворовського районного суду міста Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції обвинувальний акт від 07.03.2017 року й додані до нього документи у кримінальному провадженні №12016160490006645, внесеному до ЄРДР 07.10.2016 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Білашки Тальнівського району Черкаської області, українки за національністю, громадянки України, з середньотехнічною освітою, незаміжньої та не працевлаштованої, зареєстрованої та до затримання проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимої та засудженої:
- 26.06.2017 року Ямпільським районним судом Вінницької області за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185, ст.71 КК України до 5 років 2-х місяців позбавлення волі, відбуває покарання у Збаразької ВК №63 (Тернопільська область, Збаразький район, с.Доброводи);
у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, -
10.03.2017 року на адресу Суворовського районного суду м.Одеси з Одеської місцевої прокуратури №4 надійшли зазначені обвинувальний акт й додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_7 , які в провадження Колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_1 передані 22.12.2017 року від судді ОСОБА_8 та ухвалою від цієї ж дати призначені для розгляду в підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції, на підставі заяви вказаної обвинуваченої.
З'ясувавши в підготовчому провадженні позицію прокурора ОСОБА_5 щодо можливості призначення до судового розгляду обвинувального акту, заслухавши з цих же питань думку захисника ОСОБА_6 , яка вважала необхідним повернути обвинувальний акт прокурору, а також вислухавши обвинувачену ОСОБА_7 на підтримку її захисника, дослідивши надані на розгляд суду відповідні процесуальні документи, Колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має повернути прокурору обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Відповідно до ст.7 означеного Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження, а згідно зі ст.2 цього ж Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури.
Частини 1, 2 ст.9 наведеного Кодексу зобов'язують суд, слідчий суддю, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, іншу службову особу органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а прокурору, керівнику органу досудового розслідування, слідчому належить всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Положення ст.291 вказаного Кодексу встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а за ч.4 цієї ж норми закону, надання до суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
За змістом вимог ст.ст.91, 92 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, обов'язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.
Як слідує з ст.ст.110, 283 зазначеного Кодексу, будь-які рішення органів досудового розслідування, прокурора є процесуальними рішеннями, які оформлюються постановами та обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчинення кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відомості про що вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно з положеннями ч.1 ст.337 вказаного Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за змістом п.13 ч.1 ст.3 цього Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.
Проте, при складенні й погодженні наданого на розгляд суду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_7 , ані старшим слідчим СВ Суворовського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , ані прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 , яким затверджувався обвинувальний акт, наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки викладене у розглядуваному акті формулювання обвинувачення є неконкретним і незрозумілим, зокрема не містить відомостей про те, які саме дії вказаної обвинуваченої за версією органу досудового розслідування уявляють об'єктивну та суб'єктивну сторону інкримінованого їй злочину за усіма етапами її діяльності та за відповідними кваліфікуючими ознаками, а саме формулювання обвинувачення у цьому акті фактично відсутнє, адже його зміст повністю співпадає зі змістом фактичних обставин.
Крім того, Колегія суддів відмічає, що диспозиція інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_7 злочину за ч.3 ст.307 КК України є бланкетною, тобто має відсильний характер, а тому для з'ясування судом та сприйняття громадськістю наявності ознак протиправності в діях вказаної обвинуваченої, викладене у розглядуваному обвинувальному акті формулювання обвинувачення має містити посилання на конкретні положення нормативно-правових актів України у сфері обігу наркотичних речовин, за якими під час досудового розслідування мала встановлюватися саме незаконність інкримінованих обвинуваченій дій та визначатися розмір таких речовин (зокрема, Закон України «Про наркотичні засобі, психотропні речовини і прекурсори», Постанови КМУ «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 06.05.2000 року, наказу МОЗ України «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» від 01.08.2000 року).
Сукупність означеного беззаперечно порушує право обвинуваченої ОСОБА_7 на захист та доводить суперечність наведеного у розглядуваному обвинувальному акті формулювання обвинувачення визначеній органом досудового розслідування правовій кваліфікації, унеможливлює роз'яснення їй суті обвинувачення судом та взагалі у випадку відання обвинуваченої до суду ставить під сумнів справедливість судового розгляду, тощо.
Колегія суддів зауважує на тому, що у кореспондуючому взаємозв'язку ст.ст.9, 91, 92, 291 КПК України, формулювання обвинувачення має містити відомості щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, в тому числі кваліфікуючих ознак.
Окремо звертає увагу Колегії суддів те, що викладені у розглядуваному обвинувальному акті фактичні обставини та формулювання обвинувачення містять посилання на висновок експертизи наркотичних засобів (№1257-Х від 06.02.2017 року), який є в розпорядженні органу досудового розслідування та який ще до початку судового розгляду кримінального провадження по суті фактично розкриває зміст і сутність означеного доказу обвинувачення, що суперечить положенням ч.ч.2, 4 ст.291 КПК України та свідчить про порушення принципів неупередженості суду і безпосередності дослідження ним доказів, що за переконанням Колегії суддів, є неприпустимим.
Викладені вище обставини у своїй сукупності суперечать завданням кримінального провадження та принципам верховенства права і законності, неупередженості суду та безпосередності дослідження ним доказів, закріплених в ст.ст.2, 7-9, 22, 23 КПК України, а також не відповідають практиці Апеляційного суду Одеської області, наведеної в ухвалах від 26.04.2017, 03.08.2017 року у провадженнях №№11-кп/785/332/17, 11-кп/785/467/17, відповідно.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).
Опріч наведене, за правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №5-328кс16 від 24.11.2016 року та яка за ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою для застосування усіма суб'єктами владних повноважень і судами, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (рішення у справі «Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Разом із тим, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у своїй прецедентній практиці, зокрема у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року, в якій були встановлені порушення п.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово зазначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових більш широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Крім того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.
Отже, оскільки викладене у означеному обвинувальному акті формулювання обвинувачення, з огляду на його невідповідність вимогам ст.ст.3, 291 КПК України, неможливо визнати таким, що має бути висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом, то слід визнати неможливість призначення такого обвинувального акту в цьому кримінальному провадженні до судового розгляду.
Аналогічну позицію визначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, за якою суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.
Крім того, аналіз викладених у розглядуваному обвинувальному акті фактичних обставин та правової кваліфікації свідчить про, що інкриміноване обвинуваченій ОСОБА_7 діяння кваліфіковано органом досудового розслідування за ознаками незаконного виготовлення, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів, в особливо великих розмірах, з метою збуту.
Втім, за п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 26.04.2002 року «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» зі змінами і доповненнями, злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій.
Відповідно ж до п.6 ч.2 ст.412 КПК України, порушення правил підсудності, зокрема і територіальної, - є безумовною підставою для скасування судового рішення й визнання такої обставини істотним порушення вимог кримінального процесуального законодавства, а за ч.1 ст.32 цього ж Кодексу, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.
З урахуванням викладеного, визначені у акті фактичні обставини інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_7 діянь, обумовлюють закінченість таких дій як придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів, саме в місті Подільськ (Котовськ) Одеської області, а перевезення наркотичних засобів, - в місці прибуття зазначеної обвинуваченої з м.Подільськ (Котовськ) Одеської області до міста Одеси (залізничний чи автовокзал, залізнична чи автостанція), що у свою чергу, викликає у Колегії суддів обґрунтовані сумніви щодо дотримання прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 правил територіальної підсудності, адже місто Подільськ (Котовськ) Одеської області відноситься до юрисдикції Котовського міськрайонного суду Одеської області, а залізничний вокзал та автовокзал м.Одеси за своїм місцем розташування відносяться до юрисдикції Приморського районного суду м.Одеси.
Наведені вище обставини невідповідності обвинувального акту від 07.03.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_7 вимогам ч.ч.2, 4 ст.291 КПК України, як і сумніви у дотриманні прокурором правил територіальної підсудності за ч.1 ст.32 цього Кодексу, у контексті приписів ст.ст.2-3, 7-9, 22-23, п.6 ч.2 ст.412 цього ж Кодексу, визнаються Колегією суддів істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які фактично нівелюють принципи верховенства права і законності, безсторонності й неупередженості суду, безпосередності дослідження ним під час розгляду кримінального провадження по суті доказів сторін, принципів рівноправності та змагальності сторін, що унеможливлюють призначення до судового розгляду означеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням, уявляється повернення зазначеного акту прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення протягом розумного строку виявлених Колегією суддів недоліків та вирішення питання щодо повторного направлення обвинувального акту до належного суду.
Керуючись ст.ст.2-3, 7-9, 22-23, 31-32, 291, 314, 369-372, ч.2 ст.376 КПК України, Колегія суддів, -
Обвинувальний акт від 07.03.2017 року й додатки до нього у кримінальному провадженні №12016160490006645, внесеному до ЄРДР 07.10.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, - повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення в розумні строки виявлених Колегією суддів порушень вимог КПК України, викладених у мотивувальній частині ухвали та вирішення питання щодо повторного направлення обвинувального акту до належного суду.
Копії ухвали направити для виконання прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, а також надати для відома іншим заінтересованим особам.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 7 днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя: ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3