ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.02.2019Справа № 910/13088/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"
про стягнення 33 329 865, 97 грн.
Представники:
від позивача: Бернацька О.В.;
від відповідача: Мельник О.В.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (далі-відповідач) про стягнення 33 329 865, 97 грн., з яких: 16 389 678, 15 грн. - пені, 4 128 399, 92 грн. - 3 % річних та 12 811 787, 90 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 16-480-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016 в частині оплати отриманого природного газу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 25.10.2018.
25.10.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав клопотання, в якому просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату.
У судовому засіданні 25.10.2018 оголошено перерву до 29.11.2018.
09.11.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" надійшла заява про зупинення провадження у справі, в якій відповідач просить суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/9959/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №853 "Про внесення змін до пункту 20 Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій".
Також, 09.11.2018 представник відповідача подав заяву про залучення третіх осіб, в якій просить суд залучити до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної ради (Київської міської державної адміністрації); Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної ради (Київської міської державної адміністрації).
Крім того, 09.11.2018 представник відповідача подав заяву про витребування доказів, в якій просив суд витребувати у позивача копії наступних документів та оригінали для огляду у судовому засіданні: договір №16-480-Н від 28.10.2016 року купівлі-продажу природного газу та усі додаткові угоди до нього; акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 - березень 2017; докази направлення/передачі відповідачу актів приймання-передачі в період з жовтня 2016 по березень 2017 (включно): супровідні листи з відмітками про отримання уповноваженим представником відповідача спірних актів; фіскальні чеки та описи вкладення у цінний лист, на підтвердження пересилання засобами поштового зв'язку; спільні протокольні рішення про організацію проведення Сторонами взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ від 11.01.2005 №20 на виконання умов договору № 16-480-Н від 28.10.2016 та платіжні доручення про перерахування коштів; банківські виписки на підтвердження дат надходження грошових коштів у якості оплати за поставлений природний газ за договором № 16-480-Н від 28.10.2016, а також на підтвердження сум та строків прострочення оплати за поставлений газ; первинні документи, а саме - договори купівлі-продажу природного газу у третіх осіб, акти приймання-передачі природного газу, накладні з податку на додану вартість, які підтверджують та фіксують належним чином дату придбання та дату набуття права власності позивачем на обсяги природного газу, які були в подальшому продані позивачем відповідачу за договором № 16-480-Н від 28.10.2016.
Також, 09.11.2018 представник відповідача подав заяву, в якій просить суд поновити (продовжити) Дочірньому підприємству "КиївГазЕнерджи" строк для подання відзиву.
26.11.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав заперечення проти заяви про зупинення провадження у справі, в якій просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки відповідачем не наведені підстави щодо неможливості розгляду даної справи до розгляду справи № 826/9959/18 Окружним адміністративним судом міста Києва.
29.11.2018 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав заяву про зупинення провадження у справі, в якій просить суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/15019/18 за позовом Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтобаз України" про визнання частково недійсними п.п. 6.1. та 6.3. договору № 16-480-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016.
У судовому засіданні 29.11.2018 суд поновив відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та частково задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів.
Суд відклав розгляд заяв відповідача про залучення третіх осіб та зупинення провадження у справі на наступне судове засідання.
Також, у судовому засіданні 29.11.2018 оголошено перерву до 13.12.2018.
07.12.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав заперечення проти заяви про зупинення провадження у справі, в яких зазначає, що відповідачем підписані акти прийому-передачі до договору, сплачено вартість спожитого природного газу, що свідчить про схвалення відповідачем правочину, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним в частині, що стосується остаточного розрахунку.
13.12.2018 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає що підписавши спільні протоколі рішення, сторони спору по суті погодили зміну порядку і строку проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за договором № 16-480-Н від 28.10.2016.
У судовому засіданні 13.12.2018 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 20.12.2018.
20.12.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просить суд зменшити розмір стягуваної з відповідача пені на 60 %.
У судовому засіданні 20.12.2018 розглянувши подану відповідачем заяву про залучення третіх осіб, суд зазначив, що враховуючи що розрахунки за поставлений газ сторонами проведені, що підтверджується банківськими виписками та наразі стягуються штрафні санкції (пеня), 3 % річних та інфляційні втрати, за порушення строків оплати, судом не встановлено яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві; Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної ради (Київської міської державної адміністрації); Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної ради (Київської міської державної адміністрації).
При цьому, судом також не встановлено чи буде, у зв'язку з прийняттям судового рішення у даній справі, наділено таких осіб новими правами чи покладено на них нові обов'язки, або змінено їх наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, а тому суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення третіх осіб.
Щодо заяв відповідача про зупинення провадження у справі, суд зазначає, що розгляд адміністративним судом справи №826/9959/18 ніяким чином не унеможливлює розгляд даної справи, що було б підставою для зупинення провадження у справі, враховуючи що договір підписаний між сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, на виконання останнього підписані акти прийому-передачі, сплачено вартість спожитого природного газу, що свідчить про наступне схвалення правочину Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи".
При цьому, суд зазначаж, що у справі № 910/15019/18 відповідачем оскаржуються лише окремі абзаци п. 6.1. та 6.3. договору.
Тож судом не встановлено неможливості самостійно встановити обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, відтак, - суд визнав подані заяви про зупинення провадження у справі такими що не підлягають задоволенню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/13088/18 призначено на 31.01.2019.
22.12.2018 через відділ автоматизованого документообігу суд представник позивача подав письмові пояснення, в яких зазначив, що сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків не змінює строків та умов розрахунків за договором.
30.01.2019 представник позивача через відділ автоматизованого документообігу суд подав відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання щодо строків оплати отриманого природного газу, визначені п. 6.1. договору № 16-480-Н від 28.10.2016 купівлі продажу природного газу, а також зазначає, що позивачем здійснено вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних.
Також, 30.01.2019 представник позивача подав заперечення щодо клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в яких просить суд відмовити у задоволенні поданого відповідачем клопотання, оскільки Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" підписавши договір купівлі-продажу природного газу взяло на себе зобов'язання у разі несвоєчасної оплати за поставлений природний газ сплати позивачеві пеню у визначеному розмірі.
У судовому засіданні 31.01.2019 оголошено перерву до 07.02.2019.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 07.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
28.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" (далі - покупець) укладено договір № 16-480-Н купівлі продажу природного газу, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується передати покупцеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачем.
За цим договором може бути переданий природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) - п. 1.3. договору.
Згідно п. 2.1. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 28.11.2016, продавець передає покупцеві з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року (включно) природний газ обсягом до 127 528, 294 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): з жовтня по березень.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформляється актом приймання-передачі.
За умовами п. 5.1. договору, ціна за 1000 куб. метрів природного газу, який передається за цим договором, без урахування податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової націнки постачальника газу із спеціальними обов'язками (включно) становить 4 939, 20 гривень за 1000 куб. метрів природного газу , крім того податок на додану вартість у розмірі 20 відсотків.
У відповідності до п. 6.1. договору, плата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відскоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП (п. 6.2. договору).
Згідно п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.
Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 жовтня 2016 року, і діє в частині продажу природного газу до 31 березня 2017 року (включно),а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 695 868 943,93 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 105 669 011, 66 грн., від 30.11.2016 на суму 109 409 714, 78 грн., від 31.12.2016 на суму 127 482 391, 81 грн., від 31.01.2017 на суму 132 266 645, 16 грн., від 31.01.2017 на суму 9 777 304, 45 грн., від 28.02.2017 на суму 73 876 043, 12 грн., від 28.02.2017 на суму 43 584 571, 62 грн., від 31.03.2017 на суму 84 897 528, 11 грн., від 31.03.2017 на суму 8 905 733, 22 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також актами звірки, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).
Проте, як зазначає позивач, відповідач виконав грошові зобов'язання з порушенням строків встановлених договором, а саме п. 6.1., що вбачається з банківських виписок (наявні у матеріалах справи).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання в частині оплати природного газу у передбачені договором строки, а тому просить суд стягнути з відповідача 16 389 678, 15 грн. - пені за загальний період з 26.11.2016 по 12.03.2018, 4 128 399, 92 грн. - 3 % річних за загальний період з 26.11.2016 по12.03.2018 та 12 811 787, 90 грн. - інфляційних втрат за загальний період з 26.11.2016 по 31.03.2018.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 16-480-Н від 28.10.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу.
Засади функціонування ринку природного газу в Україні визначаються нормами Закону України «Про ринок природного газу», за приписами статті 1 якого оптовим продавцем є суб'єкт господарювання, який реалізує природний газ оптовому покупцю або постачальнику на підставі договору купівлі-продажу; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
У спірних правовідносинах позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є оптовим продавцем природного газу, а відповідач, - постачальником природного газу кінцевим споживачам.
Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання належним чином, поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 695 868 943,93 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 105 669 011, 66 грн., від 30.11.2016 на суму 109 409 714, 78 грн., від 31.12.2016 на суму 127 482 391, 81 грн., від 31.01.2017 на суму 132 266 645, 16 грн., від 31.01.2017 на суму 9 777 304, 45 грн., від 28.02.2017 на суму 73 876 043, 12 грн., від 28.02.2017 на суму 43 584 571, 62 грн., від 31.03.2017 на суму 84 897 528, 11 грн., від 31.03.2017 на суму 8 905 733, 22 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також актами звірки, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).
Як вбачається з наявних у матеріалах справи банківських виписок, остаточний розрахунок перед позивачем за природний газ, поставлений за договором з жовтня місяця 2016 року по березень 2017 року, було здійснено відповідачем - 13.03.2018.
У відповідності до п. 6.1. договору, плата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відскоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП (п. 6.2. договору).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилається на обставини укладення спільних протокольних рішень, на підставі яких частину заборгованості було погашено за рахунок коштів державного бюджету та якими було змінено порядок та строки розрахунків за договором, а також з огляду на неможливість покупця вплинути на встановлений державою порядок розподілу грошових коштів, що надходять на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Відповідно до частини 6 (яка була чинна у спірний період та втратила чинність з 01.04.2017) статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. У договорі купівлі-продажу природного газу, укладеному між постачальником, на якого покладені спеціальні обов'язки, і оптовим продавцем, що здійснює продаж природного газу такому постачальнику, на виконання спеціальних обов'язків, покладених на такого продавця, та у договорі про постачання природного газу, укладеному між таким постачальником та споживачем, визначаються умови оплати за реалізований та поставлений природний газ, а також відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання. Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ».
Згідно з пунктом 5 Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання згідно з алгоритмом розподілу коштів, затвердженим НКРЕКП, виключно на: 1) поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців; 2) поточний рахунок оператора газотранспортної системи; 3) поточний рахунок оператора газорозподільної системи; 4) поточні рахунки газопостачальних підприємств.
Пунктом 6 вказаного Порядку (який діяв у спірний період) визначено, що установи уповноваженого банку згідно з умовами договору банківського рахунка до 12 години операційного дня здійснюють: розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів газопостачальних підприємств, споживачів, відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів; перерахування коштів, розподілених згідно з нормативами їх перерахування, на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, поточний рахунок оператора газотранспортної системи, поточний рахунок оператора газорозподільної системи, поточні рахунки газопостачальних підприємств.
Газопостачальні підприємства розраховують нормативи перерахування коштів відповідно до затвердженого НКРЕКП алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання (далі - алгоритм розподілу коштів), та подають їх щомісяця до 5 числа НКРЕКП для затвердження. Нормативи перерахування коштів доводяться НКРЕКП до відома уповноваженого банку не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку місяця, в якому застосовуватимуться такі нормативи (пункт 7 Порядку).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 02.08.2012 №1000 затверджено «Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу», відповідно до пункту 1.1 якого цей алгоритм установлює порядок розподілу банківською установою коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам.
Разом з тим, помилковими є посилання відповідача про законодавчу не врегульованість порядку, строків та розміру проведення покупцем розрахунків за поставлений природний газ, який виключає можливість його впливу на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному їх перерахунку зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Так, у пункті 1.2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 02.08.2012 №1000 визначено, що її дія не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.
У даному випадку суд зазначає, що встановленим порядком (Алгоритмом) передбачено конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, і він жодним чином не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них (пункт 1.2 постанови НКРЕ № 1000) (постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №918/1395/15, від 21.02.2018 у справі №910/16072/16).
Також, необґрунтованими є доводи відповідача про те, що останній не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ (у зв'язку з оплатою поточних вимог з поточного рахунку із спеціальним режимом використання) та обумовлену цим відсутність вини відповідача з прострочення платежів за договором, оскільки за змістом пункту 6.2 договору у разі наявності заборгованості покупець може перераховувати кошти безпосередньо зі свого поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.
Таким чином, за умовами договору відповідач не обмежується при здійсненні розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16).
Враховуючи наведене, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про те, що зазначений порядок (Алгоритм) виключає можливість покупця впливати на вчасність розрахунків за отриманий газ з боку споживачів, що, в свою чергу, виключає нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки остаточний розрахунок між сторонами має здійснюватись з врахуванням приписів законодавства та умов договору.
Щодо укладених спільних протокольних рішень, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
За приписами статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз». Наведене регулювання у спірний період визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок).
Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, як вірно вказує скаржник, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
При визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки. Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, від 22.05.2018 у справі №926/2733/16, від 10.05.2016 у справі №908/2322/16.
Відтак, підписавши у 2017 році спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за наданий природний газ за договором № 16-480-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016. Тому, для застосування санкцій, передбачених договором, та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» між Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, а саме:
- № 658 від 30.01.2017 на суму 27 897 215, 63 грн. («за грудень 2016»);
- № 659 від 30.01.2017 на суму 21 148 139, 36 грн. («за грудень 2016»);
- № 2011 від 22.03.2017 на суму 8 134 940, 16 грн. («за лютий 2017»);
- № 2516 від 25.04.2016 на суму 44 926 050, 82 грн. («за січень - лютий 2017»);
- № 2515 від 25.04.2017 на суму 27 759 186, 68 грн. («за березень 2017»);
- № 2830 від 29.05.2017 на суму 10 637 742, 74 грн. («за квітень 2017 року»);
- № 3047 від 17.07.2018 на суму 11 183 111, 83 грн. («за травень - червень 2017»);
- №3421 від 23.08.2017 на суму 9 445 821, 73 грн. («за липень 2017»).
У пункті 2.6 вказаних спільних протокольних рішень визначено, що відповідач перераховує позивачу грошові кошти за природний газ, наданий в 2016-2017 роках, згідно з договором №16-480-Н від 28.10.2016 з таким записом в графі «призначення платежу»: «Постанова Уряду від 11.01.2005 №20, дата і номер спільного протокольного рішення, за природний газ 2016-2017 роки, договір №16-480-Н від 28.10.2016, сума ПДВ».
За умовами розділу 3 спільних протокольних рішень, сторони зобов'язуються:
- забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком, проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688;
- перерахувати кошти наступній стороні, а остання сторона - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок;
- оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів, у процесі реалізації цього Спільного протокольного рішення;
- забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього Спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою Спільним протокольним рішенням.
Як позивач, так і відповідач під час розгляду справи підтвердили, що укладені спільні протокольні рішення були виконані у повному обсязі на суму 163 122 540, 01 грн. (з загальної суми 695 868 943, 93 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, а також вбачається з зведених актів звірки, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Отже, підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за договором №16-480-Н від 28.10.2016, тобто позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб виявив своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за надані ним послуги.
Таким чином, підставою для стягнення пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16).
Відтак, позивач, який підписав спільні протокольні рішення на суму 163 122 540, 01 грн., розраховував на належне виконання відповідачем договору в іншій частині на суму 532 746 403, 92 грн. Однак, з матеріалів справи вбачається, що навіть після надходження останнього платежу на виконання відповідного спільного протокольного рішення (21.12.2017), відповідач продовжував оплачувати газ з порушенням пункту 6.1 Договору (остаточний розрахунок проведено 13.03.2018).
За висновками суду, твердження відповідача про те, що сам факт підписання спільного протокольного рішення з метою погашення частини заборгованості за договором (на частину ціни договору) свідчить про відсутність з боку відповідача прострочення виконання іншої частини договору, що не охоплюється спільними протокольними рішеннями є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з принципом справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 16 389 678, 15 грн. - пені за загальний період з 26.11.2016 по 12.03.2018, 4 128 399, 92 грн. - 3 % річних за загальний період з 26.11.2016 по 12.03.2018 та 12 811 787, 90 грн. - інфляційних втрат за загальний період з 26.11.2016 по 31.03.2018.
Згідно п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначені розмірі нарахування пені та інфляційних втрат, при цьому 3 % річних нараховані вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у 16 389 669, 10 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 26.11.2016 по 12.03.2018, сума інфляційних втрат у розмірі 12 619 389, 03 грн. за загальний період з 26.11.2016 по 31.03.2018 та сума 3 % річних у розмірі 4 128 399, 92 грн. за загальний період з 26.11.2016 по 12.03.2018.
Суд зазначає, нарахування сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат здійснені позивачем саме на суму 532 746 403, 92 грн., яка не охоплюється спільними протокольними рішеннями, а тому вимога в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 6.1. в частині оплати поставленого природного газу та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
В даному випадку суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату поставленого газу на умовах договору № 16-480-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016 не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого природного газу по договору (695 868 943, 93) та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові.
Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.
Беручи до уваги викладене, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем грошових зобов'язань за 2016-2017 рр. за договором поставки, враховуючи майновий стан обох сторін, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 4 Б, ідентифікаційний код - 39835779) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код - 20077720) 16 389 669 (шістнадцять мільйонів триста вісімдесят дев'ять тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 10 коп. - пені, 4 128 399 (чотири мільйона сто двадцять вісім тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 92 коп. - 3 % річних, 12 619 389 (дванадцять мільйонів шістсот дев'ятнадцять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 03 коп. - інфляційних втрат та 497 063 (чотириста дев'яносто сім тисяч шістдесят три) грн.86 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 18.02.2019
Суддя Щербаков С.О.