ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2019Справа № 910/17174/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи
за позовом Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»
до фізичної особи-підприємця Довганя Олега Федоровича
про стягнення 15 529,17 грн.
за участю представників сторін:
від позивача Пироженко А.О. (довіреність № 1704/08 від 10.12.2018),
від відповідача не з'явився
У грудні 2018 року Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» (далі - ВРКП «Вишгородтепломережа», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Довганя Олега Федоровича (далі - ФОП Довгань О.Ф., відповідач) про стягнення 15 529,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити послуги з постачання теплової енергії, надані позивачем на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді ТП № 23668 від 13.05.2014.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 15 529,17 грн., з яких: 6 231,53 грн. - основний борг, 2 482,88 грн. - інфляційна складова боргу, 583,23грн. - 3% річних, 6 231,53 грн. - пеня.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/17174/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.01.2019.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2019 повідомлено відповідача про наступне судове засідання, призначене на 12.02.2019.
06.02.2019 до суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, яку суд до розгляду не прийняв з огляду на порушення позивачем процесуальних строків для її подання, встановлених п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.
12.02.2019 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 12.02.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
13.05.2014 між Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» (постачальником) та фізичною особою - підприємцем Довганем Олегом Федоровичем (споживачем) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді ТП № 23668 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник, який одночасно являється виробником, транспортувальником та постачальником теплової енергії зобов'язується надавати споживачеві теплову енергію у гарячій воді, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами, у строки та на умовах передбачених цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору постачальник та споживач виконують зобов'язання по цьому договору згідно з умовами цього договору та у відповідності до Закону України «Про теплопостачання», «Правил користування тепловою енергією» (ПКТЕ) та «Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України» (ПТЕСТКЕУ).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору та при виконанні вимог п. 4.2.1, п. 4.2.2 цього договору.
Адреса, об'єм, опалювальна площа та теплове навантаження об'єктів споживача вказані в додатку 3 до цього договору (п. 2.6 договору).
Відповідно до додатку 3 «Довідка про будівлі та споруди Довгань О.Ф.» до договору теплова енергія у вигляді гарячої води постачалась позивачем до офісного приміщення площею 263,4 м. кв., розташованого за адресою: м. Вишгород, вул. Шолуденка, 6В, оф. 15.
Згідно з п. 6.3 договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно до 30 числа поточного місяця подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Нарахування за спожиту теплову енергію проводиться постачальником, у разі наявності приладів обліку теплової енергії, за фактично використану теплову енергію згідно показників приладів обліку, у разі відсутності (виходу з ладу) приладів обліку теплової енергії, розрахунковим способом згідно п. 6.6 цього договору (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 7.3 договору споживач, у разі наявності приладів обліку теплової енергії, не пізніше 30 числа поточного місяця складає постачальнику письмовий звіт про фактично використану теплову енергію.
Згідно з п. 7.4 договору оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку на оплату та акту виконаних робіт.
Пунктом 7.5 договору передбачено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця наступного за звітним (розрахунковим).
Обов'язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для оплати покладається на споживача (п. 7.6 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 12.05.2015 і поширює свою дію на правовідносини сторін, що виникли з початку фактичного постачання теплової енергії споживачу.
Згідно з п. 11.4 договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.
Судом встановлено, що протягом спірного періоду з лютого 2015 року по березень 2016 року позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію загальною вартістю 9 785,37 грн., що підтверджується актами надання послуг № 620 від 27.02.2015, № 904 від 31.03.2015, № 1646 від 30.10.2015, № 1855 від 28.11.2015, № 2331 від 28.12.2015, № 248 від 27.01.2016, № 556 від 26.02.2016, № 935 від 31.03.2016, а також рахунками на оплату № 626 від 27.02.2015, № 890 від 31.03.2015, № 1558 від 30.10.2015, № 1743 від 28.11.2015, № 2195 від 28.12.2015, № 247 від 27.01.2016, № 531 від 26.02.2016, № 886 від 31.03.2016.
З вищевказаних актів надання послуг вбачається, що вони не підписані відповідачем, однак з огляду на положення п. 7.6 договору, згідно з якими обов'язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для оплати покладений на відповідача (споживача), а також зважаючи на те, що вищевказані рахунки на оплату містять відмітку про їх отримання споживачем або його представником, а відповідач факт отримання рахунків ним самим або його уповноваженим представником не заперечував, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт споживання відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії загальною вартістю 9 785,37 грн.
Разом з тим, відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, спожиті послуги оплатив частково, а саме в розмірі 3 553,84 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 20.04.2015, 27.11.2015 та 27.01.2016.
Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за активну електричну енергію, спожиту відповідачем протягом спірного періоду з лютого 2015 року по березень 2016 року, становить 6 231,53 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 6 231,53 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6 231,53 грн. пені.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач послуги, надані позивачем, оплатив частково, відтак допустив порушення зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 8.4 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної сплати за спожиту теплову енергію у строки, визначені у цьому договорі, споживач сплачує на користь постачальника за весь час прострочення пеню у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше ста відсотків загальної суми боргу. Строк обчислення пені подовжується до моменту фактичної сплати заборгованості.
Таким чином, сторони подовжили термін нарахування пені, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Водночас, суд зазначає, що положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлені обмеження щодо розміру пені.
Так, за приписами ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за порушення відповідачем грошового зобов'язання своєчасно та в повному обсязі оплатити надані позивачем послуги з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, як це передбачено умовами укладеного сторонами договору.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що її розмір становить 1 443,74 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме 1 443,74 грн.
Позивач також просив суд стягнути з відповідача 2 482,88 грн. інфляційної складової боргу та 583,23грн. 3% річних.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що їх розмір становить 564,75 грн., тобто є меншим ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме 564,75 грн.
Крім того, перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу суд встановив, що їх розмір становить 2 693,88 грн., тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, стягненню з відповідача підлягає інфляційна складова боргу у розмірі, визначеному позивачем, а саме - 2 482,88 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 6 231,53 грн., інфляційної складової боргу в розмірі 2 482,88 грн., 3% річних в розмірі 564,75 грн. та пені в розмірі 1 443,74 грн.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Довганя Олега Федоровича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (07300, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 3-В, ідентифікаційний код 13713569) основний борг в розмірі 6 231,53 грн. (шість тисяч двісті тридцять одна грн. 53 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 2 482,88 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят дві грн. 88 коп.), 3% річних в розмірі 564,75 грн. (п'ятсот шістдесят чотири грн. 75 коп.), пеню в розмірі 1 443,74 грн. (одна тисяча чотириста сорок три грн. 74 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 216,66 грн. (одна тисяча двісті шістнадцять грн. 66 коп.).
3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 22.02.2019.
Суддя О.Г. Удалова