21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 554/8922/16-ц
провадження № 61-47114св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - Четверта Полтавська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 травня 2017 року у складі судді Шевської О. І. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року у складі суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Панченка О. О.
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду, в якому просило визнати незаконною відмову Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори у вчиненні нотаріальних дій та зобов'язати відповідача видати ПАТ КБ «Приватбанк» дублікати свідоцтва про право власності від 30 серпня 2007 року, реєстровий № 1-1813 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 серпня 2007 року, реєстровий № 1-1815, видані Четвертою Полтавською державною нотаріальною конторою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2009 року, яке набрало законної сили 7 листопада 2009 року, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та надано позивачу право продажу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Для продажу предмета іпотеки позивачу необхідні правовстановлюючі документи на квартиру, у видачі яких відповідачем безпідставно відмовлено.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що питання видачі нотаріусами дублікатів документів, посвідчених або виданих цих нотаріусом, регулюється Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, за змістом яких у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа. Таким чином, підставою для видачі дубліката документа згідно з наведеними нормами є його втрата або зіпсування, а суб'єктами, які мають право на його отримання, є особи, за дорученням яких або щодо яких учинялась дія. Оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» не належить до кола вказаних осіб, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його позову.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями ПАТ КБ «Приватбанк» подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У листопаді 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» мотивована тим, що до спірних правовідносин підлягають норми Закону України «Про іпотеку», який є спеціальним та який прийнято пізніше ніж Закон України «Про нотаріат». Суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень вказаного не врахували і не звернули на це увагу.
У грудні 2017 року від Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори надійшли заперечення на касаційну скаргу, в якій зазначено, що правовідносини з видачі дублікатів правовстановлюючих документів регулюються саме положеннями Закону України «Про нотаріат», а тому саме цей закон є спеціальним в регулюванні спірних відносин. Отже, на думку відповідача, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Під час розгляду справи суди установили, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLSHGI0000003849 від 04 березня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, в розмірі 35 996 доларів 21 цент США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № PLSHGI0000003849 від 04 березня 2008 року) ЗАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_6 з вказаної вище квартири із зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Полтава.
Це рішення суду набрало законної сили 7 листопада 2009 року.
29 серпня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори із заявою про видачу дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру, що необхідні для її продажу.
Листом завідуючої Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Ткаченко Н. В. за № 1231/02-14 від 21 вересня 2016 року повідомлено ПАТ КБ «Приватбанк» про неможливість вчинення нотаріальної дії з посиланням на положення статті 53 Закону України «Про нотаріат» та пункт 1 глави 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Статтею 7 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської міських державних адміністрацій.
Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.
У частині першій статті 53 Закону України «Про нотаріат» визначено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа.
Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
Пунктом 1.1 глави 22 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) встановлено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.
З указаного вбачається, що коло осіб, яким надано право отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню.
При цьому, частиною першою статті 12, частиною першою статті 33, частиною п'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено право іпотекодержателя вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Разом з тим, вказані норми Закону не встановлюють право іпотекодержателя на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.
У пункті 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» набрав чинності 01 січня 2004 року, а Закон України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» набрав чинності 01 січня 1994 року.
Темпоральне правило, згідно з яким «закон наступний скасовує попередній», є правилом застосування норм права, а не нормативно-правових актів.
Для того, щоб вдатись до темпорального правила правозастосування, слід виявити норму закону, яка набула чинності пізніше іншої норми закону, при чому обидві норми законів повністю або частково повинні співпадати за предметом правового регулювання (мати гіпотези, що співпадають або частково перетинаються за змістом).
У справі, що переглядається, підстав для застосування темпорального правила немає, оскільки стаття 38 Закону України «Про іпотеку» не містить норм, що стосуються підстав та процедури отримання дублікатів правовстановлюючих документів.
Тому приписи статті 38 Закону України «Про іпотеку» не конкурують із положеннями статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат», оскільки їх предметні сфери застосування не перетинаються.
Норми щодо права продажу іпотеки (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») та щодо процедури видачі дубліката нотаріально посвідченого документа (статті 8, 53 Закону України «Про нотаріат») мають різну правову природу.
Оскільки правові норми статті 38 Закону України «Про іпотеку» у повній відповідності до приписів статей 590, 591 ЦК України конкретизують звернення стягнення на предмет іпотеки у певний спосіб, тому належать до норм приватного права.
Натомість положення Закону України «Про нотаріат» містять норми публічного права, до яких у тому числі належать правила, що регламентують підстави та процедуру видачі нотаріусом дублікатів нотаріальних документів. Зазначена особливість підкреслює відмінність предметних сфер застосування вищезазначених норм права.
З урахуванням вказаного, відсутні підстави для застосування темпорального правила щодо співвідношення положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» та статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат».
Таким чином, приватний нотаріус, вирішуючи питання про видачу дубліката нотаріального документа, повинен керуватися положеннями Закону України «Про нотаріат», зокрема положеннями статей 49, 50, 53 цього Закону, та дотримуватися порядку збереження і розкриття нотаріальної таємниці, до якої згідно із вказаними правовими нормами належить й інформація, що міститься у дублікаті втраченого нотаріального документа.
Отже, стаття 53 Закону України «Про нотаріат» визначає підстави видачі дубліката нотаріального документа (втрата або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування), а також осіб, які мають право на його отримання, - це особи, перелічені у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону (фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою - спадкоємці померлого).
Надання дубліката документу іншим особам призведе до порушення нотаріальної таємниці (зобов'язання її зберігати викладені у статті 8 Закону України «Про нотаріат»).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаноїПалати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року в справі №243/7935/16-ц.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що у випадку звернення до нотаріуса за отриманням дубліката нотаріального документа з інших підстав, ніж передбачені статтею 53 Закону України «Про нотаріат», зокрема у зв'язку з отриманням права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, у нотаріуса відсутні правові підстави для видачі банку дубліката нотаріально посвідченого документа.
Доводи касаційної скарги про те, що суд не звернув увагу на вимоги Закону України «Про іпотеку», який у цих правовідносинах є спеціальним, і його прийнято пізніше, а тому суд дійшов помилкового висновку про застосування Закону України «Про нотаріат» та про те, що банк не є тією особою, яка має право на отримання дублікатів правовстановлюючих документів у нотаріуса, не заслуговують на увагу, оскільки нотаріус у своїй діяльності щодо видачі дублікатів нотаріально посвідчених документів керується саме Законом України «Про нотаріат» та Порядком.
Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
А.О. Лесько
С.Ю. Мартєв