Постанова
Іменем України
Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 125/1680/16-ц
провадження № 61-46530св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, Барська міська рада Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року у складі судді Хитрука В.М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року у складі суддів: Сала Т. Б., Зайцева А. Ю., Ковальчука О. В.,
30 серпня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Барської міської ради Вінницької області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю.
У вересні 2016 рокуОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Барської міської ради Вінницької області про визнання недійсними рішення міської ради та державного акту на право власності на землю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_6, є спільною сумісною власністю власників квартир у багатоквартирних будинках АДРЕСА_1. Ця земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_6 із земель прибудинкової території з порушенням вимог закону. Крім того, вказана земельна ділянка знаходиться над вигрібними ямами, які обслуговують каналізацію зазначених будинків. Із позивачами як суміжними користувачами під час розробки технічної документації межі вказаної земельної ділянки не погоджувалися. Також спірна земельна ділянка передана міською радою у власність ОСОБА_6з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки було затверджено технічну документацію землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, замість розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Посилаючись на те, що міська рада прийняла оскаржуване рішення, на підставі якого ОСОБА_6 отримала державний акт про право власності на землю, з порушенням норм земельного законодавства, на підставі статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ОСОБА_4 просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_6 4 лютого 2010 року; ОСОБА_5 просив визнати недійсним рішення Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року та виданий на підставі цього рішення зазначений державний акт.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено: визнано недійсним рішення Барської міської ради від 25 вересня 2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6» та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0039 га в АДРЕСА_1, виданий 4 лютого 2010 року ОСОБА_6
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що спірна земельна ділянка передана ОСОБА_6 з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема статей 42, 83, 116, 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 50, 56 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Крім того, на спірній земельній ділянці розташовані вигрібні ями, які обслуговують два житлові будинки - АДРЕСА_1.
У поданій у листопаді 2018 року касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно застосували норму матеріального права - статтю 152 ЗК України. Зокрема, залишили поза увагою, що рішення Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року, яке визнано судом недійсним, стосувалось трьох земельних ділянок площею відповідно 0,01 га, 0,0039 га та 0,0018 га, а предметом судового розгляду була лише земельна ділянка площею 0,0039 га. Позивачами не доведено, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю власників квартир у будинках № 21 та 23, що вона надана відповідачці за рахунок прибудинкової території та що ця земельна ділянка знаходиться над вигрібними ямами, які обслуговують каналізацію зазначених будинків; твердження позивачів щодо відсутності погодження меж із суміжними землекористувачами спростовано відповідними письмовими доказами. Суди також залишили поза увагою, що правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою регулюються нормами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, тому Барська міська рада Вінницької області передала відповідачці у власність цю земельну ділянку з дотриманням вимог закону. Крім зазначеного, позивач ОСОБА_5 не є співвласником будинку АДРЕСА_4, отже не є належним позивачем, оскільки його права не порушено.
17 грудня 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_6, у якому ОСОБА_4 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Відзив мотивовано тим, що згідно з пунктом 3 рішення Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року вирішено видати ОСОБА_6 один державний акт на земельну ділянку площею 0,0157 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; жодного іншого рішення щодо земельних ділянок, на які є посилання в касаційній скарзі, міська рада не приймала; видача декількох державних актів з дробленням загальної площі земельної ділянки свідчить про незаконність як зазначеного рішення міської ради, так і виданих на його підставі державних актів. З огляду на незаконність указаного рішення міської ради, обраний позивачем ОСОБА_4 спосіб захисту порушеного права шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним рішення міської ради є законним. Крім того, у матеріалах справи містяться письмові докази того, що спірна земельна ділянка перебуває у спільному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, та що на спірній земельній ділянці розташована місцева каналізація, елементом якої є вигрібні ями, що обслуговують систему каналізації будинків, зокрема АДРЕСА_1; ці докази взяті до уваги та належно оцінені судами під час розгляду справи. Також, матеріали технічної інвентаризації не містять підписів позивачів в акті погодження меж спірної земельної ділянки. Крім того, норми статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у редакції, зазначеній ОСОБА_6, набрали чинності після набуття права власності нею на квартиру за вказаною вище адресою та не можуть застосовуватись до спірних правовідносин; ТОВ «Барський цукровий завод» припинило свою діяльність лише 29 грудня 2006 року, отже право користування на землю цього товариства не переходило до ОСОБА_6 при набутті нею права власності на квартиру. Крім зазначеного, спірна земельна ділянка передана міською радою у власність ОСОБА_6 з порушенням норм земельного законодавства - без розроблення проекту відведення земельної ділянки. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що згідно з рішенням Барської міської ради Вінницької області від 24 листопада 2008 року надано дозвіл ОСОБА_6 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0150 га у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови.
Рішенням Барської міської ради від 25 вересня 2009 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0157 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Пунктом 2 цього рішення внесено зміни до рішення міської ради від 24 листопада 2008 року в частині площі та цільового призначення земельної ділянки: передано безкоштовно гр. ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0157 га за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови. Згідно з пунктом 3 рішення Барської міської ради від 25 вересня 2009 року вирішено видати гр. ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0157 га за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 4 лютого 2010 року, виданим на підставі рішення Барської міської ради від 25 вересня 2009 року, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0039 га у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2.
На земельній ділянці площею 0,0039 га, яка належить ОСОБА_6, розташована місцева каналізація, елементом якої є вигрібні ями, що обслуговують систему каналізації будинків, зокрема АДРЕСА_1, що підтверджується: матеріалами інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_3, а саме оціночним актом цього будинку (арк. інвентар. спр. 14) та загальними відомостями про будівлю (арк. інвентар. спр. 30); актом державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку і господарських споруд від 9 вересня 2009 року; матеріалами інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_4, а саме, технічним описом будівлі та споруд будівлі (арк. інвентар. спр. 7), а також оціночним актом будівлі (арк. інвентар. спр. 10); актом комісії з розгляду колективного звернення жителів на АДРЕСА_5 та на АДРЕСА_4, складеним 15 квітня 2016 року спеціалістами відділу будівництва, архітектури та земельних відносин Барської міської ради Вінницької області разом з депутатом Барської міської ради Вінницької області.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Барська міська рада Вінницької області прийняла оскаржуване рішення від 25 вересня 2009 року з порушенням вимог статей 42, 83, 116, 118 ЗК України.
Рішенням Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0157 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; внесено зміни до рішення міської ради від 24 листопада 2008 року в частині площі та цільового призначення земельної ділянки: передано безкоштовно гр. ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0157 га за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови; вирішено видати гр. ОСОБА_6 державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Зі змісту цього рішення вбачається, що воно прийняте на підставі статей 12, 81, 116, 118, 121, 125, 126 ЗК України.
Так, відповідно до пункту б статті 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі статтею 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За положеннями статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За нормами частин шостої-десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Статтею 121 ЗК України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності.
За статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
З огляду на вказані норми матеріального права, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішення Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року, яким ОСОБА_6 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови без розроблення проекту відведення, прийнято з порушенням вимог земельного законодавства.
Крім того, установивши, що спірна земельна ділянка знаходиться впритул до багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, суди дійшли висновку про те, що ця земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_6 з порушенням вимог частин першої-третьої статті 42 ЗК України, за якими земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками; у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників; порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Доводи касаційної скарги про те, що правовідносини щодо передачі у власність спірної земельної ділянки регулюються нормами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, є безпідставними з огляду на те, що рішенням міської ради вказану земельну ділянку було передано безкоштовно ОСОБА_6 у приватну власність на підставі статей 81, 116, 118, 121, 125, 126 ЗК України, а не на підставі статті 120 ЗК України. Крім того, норми статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 120 ЗК України регулювали відносини щодо переходу права на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, а не квартири у багатоквартирному житловому будинку.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка раніше була надана у користування ВАТ «Барський цукровий завод», спростовуються тим, що рішенням Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року передано безкоштовно ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0157 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Доводи касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки рішення Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року, яке визнано судом недійсним, стосувалось трьох земельних ділянок площею відповідно 0,01 га, 0,0039 га та 0,0018 га, хоча предметом судового розгляду була лише земельна ділянка площею 0,0039 га, також не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено судами, вказане рішення міської ради стосувалось передачі у власність ОСОБА_6 однієї земельної ділянки загальною площею 0,0157 га, а не трьох, як зазначає остання, та видачі їй одного державного акту на право власності на цю земельну ділянку. Також, надаючи оцінку вказаному рішенню, суди зазначали про його незаконність з огляду на порушення вимог земельного законодавства при передачі відповідачці у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови. Крім того, у позовних вимогах ОСОБА_5 просив визнати недійсним рішення Барської міської ради Вінницької області від 25 вересня 2009 року та виданий на підставі цього рішення зазначений державний акт, а відтак, немає підстав уважати, що суди під час вирішення спору вийшли за межі позовних вимог.
Посилання ОСОБА_6 у касаційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_5 не є співвласником будинку АДРЕСА_4, отже його права не порушено, спростовуються встановленими судами обставинами, зокрема, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2, та на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_6, розташована місцева каналізація, елементом якої є вигрібні ями, що обслуговують систему каналізації будинків, у тому числі й будинку АДРЕСА_4.
Інші доводи касаційної скарги про те, що позивачами не доведено, що: спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю власників квартир у будинках АДРЕСА_1; ця земельна ділянка знаходиться над вигрібними ямами, які обслуговують каналізацію зазначених будинків; спірна земельна ділянка передана у власність відповідачці за рахунок прибудинкової території; відсутнє погодження меж із суміжними землекористувачами, - зводяться до переоцінки доказів у справі та не впливають на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належність, допустимість, достовірність та достатність відповідних доказів досліджувалась судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи.
Суд касаційної інстанції, діючи в межах повноважень, установлених статтею 400 ЦПК України, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З огляду на встановлені судами фактичні обставини та вимоги закону колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не встановила порушень судами під час розгляду справи норм матеріального права, зокрема, положень статей 120, 152 ЗК України та статті 377 ЦК України, про що зазначала ОСОБА_6 у касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, постійна колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв