Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 596/2492/14-ц
провадження № 61-18509св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Фащевської Н. Є., Загорського О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 23 березня 2007 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11132257000, де останній отримав кредит у розмірі 38250 CHF (швейцарські франки) зі сплатою процентів за користування кредитом, сплатою комісії та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах що передбачені кредитним договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту, до 22 березня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання за вище вказаним кредитним договором 23 березня 2007 року ОСОБА_2 уклала з ПАТ «УкрСиббанк» договір поруки.
12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу №1 свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача по кредитному договору. У зв'язку з невиконанням зобов'язань по кредитному договору відповідачу в липні 2014 року було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту з повідомленням про вручення, але зазначена вимога виконана не була.
Позивач, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів: заборгованість в розмірі 641 773,25 грн, а саме: борг по основній сумі кредиту 22767,54 СНF (514 569,17 грн); заборгованість за відсотками 5628,25 CHF (127 204,07 грн).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гусятинського районного суду від 09 березня 2017 року в складі судді: Лисюк І. О. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за клопотанням відповідача ОСОБА_1 ухвалою суду від 28 грудня 2016 року витребувано в сторони позивача оригінал договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року з усіма додатками. На неодноразові вимоги суду ТОВ «Кей-Колект» оригіналу договору з додатками не представив. 01 лютого 2017 року представником позивача долучено до матеріалів справи нотаріально посвідчену копію договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року, з випискою з додатку № 1 до договору факторингу на 1 аркуші, в якій відсутні відмітки про його підписання сторонами. А тому суд вважав, що позивач не довів наявність права вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено. Рішення Гусятинського районного суду від 09 березня 2017 року скасовано. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором № 11132257000 у розмірі 28 395,79 CHF (швейцарські франки), що за офіційним курсом НБУ станом на 05 травня 2015 року складає 641 773,25 грн, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту 22 767,54 СНF (швейцарські франки) (514 569,17 грн); заборгованість за відсотками 5628,25 CHF (швейцарські франки) (127 204,07 грн) та судовий збір у сумі 3 654 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на підтвердження права вимоги позивачем надано до суду нотаріально посвідчений договір факторингу від 12 грудня 2011 року, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», з випискою з додатку № 1, де зазначено, що відповідачі є боржниками за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Аргументи учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів наявність права вимоги та не надав суду оригінал договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року. Боржник має право не виконувати свій обов'язок новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справа призначена до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що 23 березня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11132257000, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 38 250 CHF (швейцарські франки) зі сплатою процентів за користування кредитом, сплатою комісії та інші передбачені платежі в сумі та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком № 1 до нього, строком до 22 березня 2014 року .
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 11132257000, 23 березня 2007 року ОСОБА_2 уклала з ПАТ «УкрСиббанк» договір поруки. Відповідно до умов договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання умов основного зобов'язання.
Апеляційний суд встановив, що 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу свої права вимоги до відповідачів. Для підтвердження права вимоги позивачем надано нотаріально посвідчений Договір факторингу від 12 грудня 2011 року, укладений у м. Києві між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», з випискою з додатку №1, де вказано, що відповідачі є боржниками за кредитним договором
Станом на 05 травня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складає 641 773,25 грн, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту 22767,54 СНF (514 569,17 грн); заборгованість за відсотками 5628,25 CHF (127 204,07 грн).
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Тлумачення статті 1082 ЦК України дозволяє зробити висновок, що законодавець альтернативно визначає суб'єктів, що можуть направити повідомлення боржнику про відступлення права грошової вимоги. Таким суб'єктом може бути як клієнт, так і фактор.
У повідомленні про відступлення права грошової вимоги має міститися визначення: (1) грошової вимоги, яка підлягає виконанню. У повідомленні потрібно вказати грошову вимогу, що була відступлена фактору і має бути виконана (зокрема, її розмір, на підставі якого договору виникла); (2) фактора, якому має бути здійснений платіж. В повідомленні має бути ідентифікований фактор, який набув грошову вимогу (зокрема, шляхом вказівки його найменування, місцезнаходження).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 червня 2017 року було зупинене виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржене рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, колегія суддів поновлює виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року.
Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат