Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 520/10847/15-ц
провадження № 61-41768св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
представники позивача: Вергелес Іван Васильович, Тавровський Сергій Григорович,
відповідач - ОСОБА_6,
представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача - Національний банк України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси у складі судді Луняченка В. О. від 21 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Цюри Т. В. від 24 травня 2018 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1503/0408/45-012 від 15 квітня 2008 року, що станом на 15 липня 2015 року складає 1 688 945 грн 61 коп. шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6. було укладено кредитний договір №1503/0408/45-012, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 88 000,00 доларів США строком погашення до 15 квітня 2023 року, забезпечений договором іпотеки вказаної вище квартири.
Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, що укладені між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 25 травня 2012 року, ПАТ «Дельта Банк» набув прав кредитора за вказаними вище кредитним договором та забезпечувальним до нього договором іпотеки.
Посилаючись на неналежне виконання боржником умов кредитного договору внаслідок чого станом на 15 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1 688 945 грн 61 коп., з яких тіло кредиту - 1 379 393 грн 85 коп., відсотки - 228 759 грн 29 коп., пеня - 76 097 грн 27 коп., 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 1 492 грн 54 коп., 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 3 202 грн 67 коп., банк просив задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачена можливість набуття права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі судового рішення в порядку, зазначеному у позовній заяві ПАТ «Дельта Банк».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який не передбачений законом і договором іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ПАТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 520/10847/15-ц з Київського районного суду м. Одеси.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи положення частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки за рішенням суду, оскільки порушено права банку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 15 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №1503/0408/45-012, з подальшими змінами, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 88 000,00 дол. США із погашенням кредиту шляхом здійснення щомісячних платежів, із кінцевим строком погашення до 15 квітня 2023 року.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,7 кв. м. Вказаний договір іпотеки було посвідчено 15 квітня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. за реєстровим №3381.
Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, що укладені між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 25 травня 2012 року, ПАТ «Дельта Банк» набув прав кредитора за кредитним договором №1503/0408/45-012 та забезпечувальним до нього договором іпотеки №1503/0408/45-012-Z-1.
Звертаючись до суду банк посилався на неналежне виконання боржником умов кредитного договору внаслідок чого станом на 15 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1 688 945 грн 61 коп., з яких тіло кредиту - 1 379 393 грн 85 коп., відсотки - 228 759 грн 29 коп., пеня - 76 097 грн 27 коп., 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 1 492 грн 54 коп., 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 3 202 грн 67 коп., у зв'язку із чим просив задовольнити позов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Положенням статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Такий правовий висновок викладений у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:В. М. Коротун
В. П. Курило