Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 367/2530/15-ц
провадження № 61-19071св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_3,
треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_4, Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 року у складі судді: Карабаза Н. Ф., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українизвернувся з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Так, рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на дану земельну ділянку. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_3 Разом із тим, земельна ділянка державної власності знаходиться поза межами смт. Гостомель, на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів знаходилась у кварталі № 18 Київького лісництва, земельну ділянку передано ОСОБА_4 із порушенням порядку зміни цільового призначення земель.
Перший заступник прокурора Київської області просив:
визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1500 га;
визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1500 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3;
витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірну земельну ділянку, вартістю 36 671,20 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмолено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка на момент відведення перебувала у постійному користуванні лісгоспу. Однак, прокурором було пропущено позовну давність, тому у задоволенні позову слід відмовити з цієї підстави, оскільки на час звернення заступника прокурора із позовом уже не діяли положення частини четвертої статті 268 ЦК України. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» набрав чинності 15 січня 2012 року, а отже саме з цієї дати почався відлік трьохрічного строку, який сплинув 15 січня 2015 року. При цьому апеляційним судом вказано, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Гостомельської селищної ради Київської області. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його погодження, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів (Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель і її територіальними органами), які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування і мали змогу з 2010 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність земельної ділянки і в межах позовної давності поставити питання про оскарження рішення органу місцевого самоврядування. Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.
Аргументи учасників справи
У квітні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відчуження об'єктів, які є власністю Українського народу та не можуть перебувати за законом у приватній власності, є триваючим правопорушенням, оскільки законне право власності у приватних осіб на ці об'єкти не виникає в силу відсутності волі дійсного власника (народу України) на відчуження цих об'єктів з порушенням вимог Конституції та законів України. Положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються. Судами не наведено мотивів, з яких суди вважають встановленим наявність факту, яким обґрунтовувалися вимоги та заперечення щодо моменту початку відліку строку позовної давності окремо для прокурора та для Кабінету Міністрів України, а також з яких суди беруть до уваги та відхиляють докази з цих питань.
Застосовуючи до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності суди лише констатували, що перевірки законності надання у власність громадян земельних ділянок по вул. Київській та по вул. Щорса в смт. Гостомель проводилися прокуратурою м. Ірпеня ще з 2010 року, і саме з цього часу у прокурора була можливість дізнатися про порушення прав держави під час виділення спірної земельної ділянки. Указаний висновок судами зроблено виключно з урахуванням долучених Гостомельською селищною радою до матеріалів цивільної справи копій вимог прокуратури м. Ірпеня за 2010-2011 роки. Однак, судами не враховано, що згідно наявного в матеріалах справи листа Гостомельської селищної ради від 23 жовтня 2010 року до прокуратури направлено 50 рішень про надання селищною радою безкоштовно у приватну власність земельних ділянок, і без вказівки на період прийняття таких рішень, їх реквізити та осіб, яких вони стосуються. У зв'язку з цим, прокурор не міг знати про порушене право Кабінету Міністрів України на розпорядження та речове право на спірну земельну ділянку з часу прийняття оскаржуваного рішення. Судами не встановлено дійсного моменту з якого у Кабінету Міністрів України та у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, враховуючи, що це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_4 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096601173.
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3, про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.
При відмові у задоволенні позову суди виходили з того, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими. Однак прокурором було пропущено позовну давність, оскільки державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України (Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель і її територіальними органами), було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення порушення.
Колегія суддів погоджується із таким висновком судів з таких підстав.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15 зроблено висновок, що на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зроблено висновок, що у разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
Відповідачами Гостомельською селищною радою Київської області 05 серпня 2015 року та ОСОБА_3 05 квітня 2016 року подано заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
Встановивши, що позивач, звернувшись із позовом 15 квітня 2015 року пропустив позовну давність, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило