Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.
Єдиний унікальний номер справи № 755/13430/15-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3157/2019
Іменем України
20 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторське Агентство Фактор» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У липні 2015 року ТОВ «Колекторське Агентство Фактор» звернулося до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 25 червня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № R53100284566B, за умовами якого банк надав позичальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 41 700 грн. на умовах платності, строковості та повернення.
Кредитор свої зобов'язання за вказаним договором виконав в повному обсязі.
В подальшому, 15 липня 2014 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» було укладено договір про відступлення права вимоги № 150714нв.
Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги № 150714-вс від 15 липня 2014 року, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» та ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» первісний кредитор передав, а новий кредитор набув права вимоги до боржника реального та належного виконання обов'язків за кредитним договором № R53100284566B від 25 червня 2012 року, який був укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та відповідачем.
Станом на 07 липня 2015 року відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 46 154,80 грн.
На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № R53100284566B від 25 червня 2012 року станом на 07 липня 2015 року у розмірі 46 154,80 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» заборгованість у розмірі 46 154 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення. Скасовано заочне рішення по справі та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив свої вимоги в частині утворення заборгованості в сумі 46154,80 гривень, а саме: 14 412,84 грн. - сума основного боргу за кредитом; 9084,37 грн. - сума простроченого основного боргу за кредитом; 554,99 грн. - сума нарахованих процентів; 4263,63 грн. - сума прострочених процентів; 17 83880 грн. - пеня за період з 02 січня 2015 року по 07 липня 2015 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» заборгованість за кредитним договором № R53100284566B від 25 червня 2012 року станом на 07 липня 2015 року, у розмірі 39 154 гривень 80 копійок, яка складається з: 14 412 гривень 84 копійки - сума основного боргу за кредитом; 9084 гривні 37 копійок - сума простроченого основного боргу за кредитом; 554 гривні 99 копійок - сума нарахованих процентів; 4 263 гривні 63 копійки - сума прострочених процентів; 10 838 гривень 80 копійок - пеня за період з 02 січня 2015 року по 07 липня 2015 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» витрати по оплаті судового збору в сумі 391 гривня 54 копійок.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року скасувати та залишити позовну заяву ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» без розгляду.
У апеляційні скарзі вказує, що суд не дослідив належним чином докази, на які посилається в рішенні. Зазначає, що не згодний з розрахунком суми боргу, наданим позивачем та із розміром заборгованості, визначеним судом. Стверджує, що переуступка права вимоги третім особам, зокрема, ТОВ «Колекторське Агенство Фактор», суперечить вимогам законодавства, оскільки не була обумовлена в кредитному договорі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» вказує, що відступлення права вимоги відбулося згідно з вимогами чинного законодавства, розмір заборгованості, що підлягає стягненню є доведеним, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
До Київського апеляційного суду 30 січня 2019 року надійшли заява ОСОБА_2 про залучення третіх осіб на стороні відповідача та заява про проведення експертизи.
Вказані заяви відповідача не можуть бути враховані судом з таких підстав.
За правилами ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені клопотання особи, яка подала скаргу.
Заяви ОСОБА_2 адресовані Київському апеляційному суду, однак, подані безпосередньо до суду першої інстанції. У апеляційній скарзі відповідні клопотання не заявлені. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 неодноразово подавав письмові заяви та брав участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, однак, клопотання про залучення третіх осіб на стороні відповідача та клопотання про проведення експертизи в суді першої інстанції не заявляв.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заявник не вказав суду жодних причин, які унеможливили його звернення з відповідними клопотаннями до суду першої інстанції. Враховуючи порушення відповідачем порядку, встановленого чинним законодавством для звернення до суду із заявами та клопотаннями, колегія суддів доходить висновку, що вказані клопотання спрямовані на затягування розгляду справи та не підлягають задоволенню.
Суд наголошує, що, відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки; зловживання процесуальними правами не допускається.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 46 154,80 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, 25 червня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № R53100284566B, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 41 700,00 грн. з строком повернення до 25 червня 2015 року та сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23 % річних (а.с. 23-29,30-32,33,35-38).
Між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Факторинг» 15 липня 2014 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 150714нв. (а.с. 8-13).
Між ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» та ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» 15 липня 2014 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 150714-вс, відповідно до якого первісний кредитор передав, а новий кредитор набув права вимоги до боржника реального та належного виконання обов'язків за кредитним договором № R53100284566B від 25 червня 2012 року(а.с. 14-19, 20, 21).
Як видно із розрахунку заборгованості ТОВ «Колекторське Агенство Фактор», загальна сума заборгованості ОСОБА_2 становить 46 154,80 грн., яка складає: заборгованість по кредиту у розмірі 28 315,83 грн.; пеня за прострочення кредитних ресурсів у розмірі 17 838,97 грн (а.с. 22).
Відповідно до листів № 387/136, № 478/136 від 26 вересня 2014 року, відповідача було повідомлено про відступлення прав вимог за договорами № 150714нв, № 150714-вс від 15 липня 2014 року. (а.с. 5, 6, 7)
За правилами статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з п. 2.1. договору від 15 липня 2014 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Факторинг» про відступлення права вимоги № 150714нв. (а.с. 8-13) та договору від 15 липня 2014 року між ТОВ «Факторингова компанія «Факторинг» та ТОВ «Колекторське Агенство Фактор» про відступлення права вимоги № 150714-вс «У відповідності до умов цього договору первісний кредитор передає(відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржника, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у відповідному реєстрі прав вимог у порядку та строки встановлені цим договором.».
В матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії договорів про відступлення права вимоги. Підстав неможливості позивачем набуття права вимоги за кредитними договорами судом не встановлено.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ч.1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Як видно із матеріалів справи, в порушення умов кредитного договору № R53100284566B від 25 червня 2012 року відповідач зобов'язання належним чином не виконав, станом на 07 липня 2015 року сума заборгованості становить у розмірі 46154,80 гривень, яка складає з 14412 гривень 84 копійки - сума основного боргу за кредитом; 9084 гривні 37 копійок - сума простроченого основного боргу за кредитом; 554 гривні 99 копійок - сума нарахованих процентів; 4263 гривні 63 копійки - сума прострочених процентів; 17838 гривень 80 копійок - пеня за період з 02 січня 2015 року по 07 липня 2015 року (а.с. 159).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором.
Крім цього, відповідач ОСОБА_2 в письмових поясненнях просив врахувати стан здоров'я, оскільки тривалий час перебував на лікуванні з приводу низки захворювань, продовжує вживання хіміотерпії.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тому суд першої інстанції врахував надані відомості щодо погіршеного стану здоров'я відповідача ОСОБА_2 внаслідок тривалої хвороби (а.с. 178, 179, 180, 181).
Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням всіх обставин справи, а також балансу інтересів кредитора та боржника, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо можливості зменшити розмір пені до 10 838,80 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного дослідження судом доказів, наданих позивачем, оцінюються колегією суддів критично у зв'язку з їх безпідставністю.
Твердження апелянта щодо незгоди із обрахунком суми боргу також відхиляється колегією суддів, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення чи заперечення відповідача на спростування наданого позивачем розрахунку, власного розрахунку заборгованості відповідач суду також не надав.
Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права щодо гласності судового процесу та фіксування технічними засобами не підтверджуються жодними доказами.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко