справа № 759/18780/14-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Шум Л.М.
19 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року в справі за скаргою Кредитної спілки «ЗаРаЗ» на дії старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Колодчука Сергія Вікторовича у виконавчому проваджені за №48899846,
У червні 2018 року Кредитна спілка «ЗаРаЗ» звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Колодчука С.В. з винесення постанови від 31 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження №48899846 на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2015 року в справі №2/759/1030/15 та скасувати дану постанову.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року скаргу задоволено. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Колодчука С.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2016 з виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва за №2/759/1030/15 (№759/18780/14-ц) за позовом кредитної спілки «ЗаРаЗ» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину. Скасовано постанову старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Колодчука С.В. про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2016 з виконання рішення Святошинського районного суду м. Києваза №2/759/1030/15 (№759/18780/14-ц) за позовом кредитної спілки «ЗаРаЗ» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2326/2019
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та у задоволенні скарги відмовити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що боржник не повідомлявся про розгляд скарги та заявником пропущений строк звернення до суду на оскарження постанови. Зазначає, що судом застосовано Закон України «Про виконавче провадження» в редакції, яка вступила в дію після винесення оскаржуваної постанови. Вказує на вчинення всіх послідовних дій передбачених законом, що призвели до закінчення виконавчого провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу представникКредитна спілка «ЗаРаЗ» просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначила, що скаржником не пропущено строк для звернення до суду із скаргою. Вказала, що державним виконавцем не було проведено усіх дій, необхідних для виконання рішення суду та безпідставно винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній, просили останню задовольнити.
Представник Кредитної спілки «ЗаРаЗ» заперечував проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін.
Святошинський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві свого представника в судове засідання не направив, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомив.
На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності заінтересованої особи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скаргах доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не пропущено строку для звернення до суду зі скаргою. При здійсненні виконавчих дій виконавцем не були вжиті заходи, спрямовані на відшукання майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення, не були здійснені всі передбачені законом та віднесені до компетенції державного виконавця заходи щодо розшуку майна боржника, зокрема, і рухомого, не було виявлено джерело отримання коштів боржником, в тому числі і заробітної плати, не було звернення до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника та інші заходи.
З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.05.2015 позовні вимоги Кредитної спілки «ЗаРаЗ» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути Кредитній спілці «ЗаРаЗ», одержане за нікчемним правочином - кредитним договором №КВ-00135/06-14/2305 від 02.04.2014 укладеним між Кредитною спілкою «ЗаРаЗ» та ОСОБА_4 суму коштів в розмірі 120 000 грн. 00 коп. (т. 1, а. с. 54-55). 02.07.2015 ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.05.2015 залишено без змін (т. 1, а. с. 79-81). 15.10.2015 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.05.2015 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02.07.2015 залишено без змін (т. 1, а. с. 109-110).
24.12.2015 старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Колодчуком С.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (т. 1, а. с. 139).
25.03.2016 державним виконавцем Святошинського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Колодчуком С.В. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 170 грн. 00 коп., у зв'язку з невиконання боржником рішення суду у встановлений державним виконавцем строк (т. 1, а. с. 142).
15.04.2016 державним виконавцем Святошинського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Колодчуком С.В. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 340 грн. 00 коп. через невиконання рішення суду до 15.04.2016 (т. 1, а. с. 144).
У зв'язку з тим, що станом на 05.05.2016 постанови про накладення штрафу не виконані, державний виконавець направив подання до Святошинського УПГУНП у м. Києві про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 145-147).
31.05.2016 старшим державним виконавцем Святошинського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві КолодчукомС.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Державним виконавцем встановлено, що в ході примусового виконання рішення суду державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу за невиконання вимоги виконати судове рішення, 05.05.2016 направлено подання про кримінальну відповідальність. Станом на 31.05.2016 рішення суду боржником не виконано, забезпечення виконання рішення суду без участі боржника не вбачається можливим, що є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 18.06.2018 відмовлено КС «ЗаРаЗ» на рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
Заявник зазначив, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження незаконна, оскільки державним виконавцем проведено лише дії щодо накладення на боржника штрафу. Усіх виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо перевірки, розшуку майна, для подальшої реалізації з метою виконання рішення суду, державним виконавцем вчинено не було. Також заявник просив поновити пропущений строк.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 75 даного Закону уразі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Згідно з ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, рішення суду обов'язкові до виконання та державний виконавець пред винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження всі заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;
б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Таким чином, боржник має право звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, яка подається у строки встановлені процесуальним законодавством.
За клопотанням скаржника строк для подання скарги може бути поновлений судом у разу його пропущення з поважних причин.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 № 14 передбачено, що судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону N 606-XIV, ст. 121-2 ГПК, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами ст. 248-22 ЦПК. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено в порядку, передбаченому статтями 85, 89 ЦПК, залишається без розгляду.
Згідно з ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що у разі подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби з пропущенням строку встановленого законом, така скарга залишається без розгляду.
Суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу розглянув скаргу по суті та дійшов висновків про її задоволення, не дослідивши в повному обсязі питання щодо строку звернення заявника із відповідною скаргою та чи наявні поважні підстави для його поновлення.
Матеріали справи свідчать, що 31.05.2016 старшим державним виконавцем Святошинського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Колодчуком С.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (т. 2, а. с. 29), а до суду із відповідною скаргою Кредитна спілка «ЗаРаЗ» звернулася у червні 2018 року.
Встановлено, що скаржник протягом двох років знав про існування оскаржуваної постанови, що підтверджується, зокрема, поданням у червні 2016 року до суду у даній справі заяву про заміну порядку та способу виконання рішення суду, до якої додано додаток - копія постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2016 (т. 1, а. с. 137-148).
На вищевикладене, суд першої інстанції уваги не звернув, не в повному обсязі дослідив обставини про наявність підстав для прийняття зави до розгляду, у зв'язку з чим дійшов невірних висновків з порушенням норма процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що вищезгадана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 379, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 21.02.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В.Шахова