18 лютого 2019 року
м. Харків
Справа № 638/19554/16-ц
Провадження № 22-ц/818/841/19
Категорія: захист честі, гідності та ділової репутації
Харківський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача: Кіся П.В.,
суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Харкові справуза апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2018 року у складі судді Подус Г.С.
у цивільній справі № 638/19554/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3
про захист честі гідності та відшкодування моральної шкоди,-
встановив:
02 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив та просив визнати, що поширені ОСОБА_3 і викладені його уповноваженим представником в запереченні на позовну заяву відомості, що ОСОБА_2 систематично погрожував малолітнім дітям відповідача, підстерігав їх у під'їзді, внаслідок чого у молодшої дитини відповідача ОСОБА_4 на фоні стресу від залякувань та нападів позивача був встановлений та тривав декілька років діагноз: гостра реакція, спихогенно обумовлений невротичний енурез, тривожно-фобічний розлад, не відповідають дійсності та принижують його честь і гідність; зобов'язати ОСОБА_3 припинити неправомірні дії щодо приниження честі та гідності відносно нього, ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_3 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 2 690 грн.05 коп.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в Дзержинському районному суді м. Харкова перебувала справа про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих залиттям ОСОБА_3 його квартири, де ОСОБА_2 є позивачем. У ході судового розгляду уповноваженим представником відповідача було долучено до матеріалів справи заперечення на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 звинуватили, нібито, в погіршенні психічного стану малолітньої дитини відповідача - ОСОБА_4.
ОСОБА_5 навів уривок з заперечення на позовну заяву: «…позивач систематично погрожував малолітнім дітям відповідача, підстерігав їх в під'їзді, внаслідок чого у молодшої дитини відповідача - ОСОБА_4 на фоні стресу від залякувань та нападів позивача був встановлений та тривав декілька років діагноз: гостра реакція, психогенно обумовлений невротичний енурез, тривожно-фобічний розлад…». До заперечення на позовну заяву було долучено консультативний висновок доценту курсу первинних хвороб, кандидата медичних наук ОСОБА_6, однак ОСОБА_2 не впевнений у справжності даного висновку, а тому вважає, що звинувачення відносно нього, які викладені ОСОБА_3 є такими, що порочать його честь та гідність, чим було заподіяно йому моральну шкоду. Матеріальну шкоду позивач обґрунтовує тим, що через дії відповідача, що виразились у поширенні неправдивої інформації, він мав суттєве погіршення здоров'я через постійні переживання, що підтверджується регулярними візитами до лікаря та приймання призначених лікарем медичних препаратів.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2018 року у задоволені вищевказаного позову відмовлено.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2018 року виправлено описку у судовому рішенні від 03 жовтня 2018 року у прізвище позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, вважаючи, що судове рішення є незаконним, необґрунтованим, та прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що відповідачем не доведено жодної з обставин залякування, що спричинили захворювання дитини, а навпаки, досліджені в судових засіданнях докази свідчать про безпідставність та надуманість відомостей щодо були зазначені в запереченні на позовну заяву про погрози малолітнім дітям.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що судом першої інстанції вірно надано оцінку доказам по справі та прийнято законне рішення.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. ст. 7, 19, 274, 368, 369 ЦПК України, зважуючи на відсутність обґрунтованих клопотань про наявність підстав для зміни встановленого ухвалою суду порядку апеляційного перегляду справи, розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем склались конфліктні стосунки, при цьому надав належну оцінку поясненням свідків та прийняв до уваги, що при розгляді справи №638/9035/16 запереченням на позов ОСОБА_7 від 10.11.2016 надавалась оцінка судом при розгляді справи, в зв'язку з чим підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 немає.
Судовим розглядом встановлено, що в Дзержинському районному суді м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, справа №638/9035/16-ц.
Як вбачається із доданих до справи заперечень 10.11.2016 року, а саме у п. 4 вказано: «Слід зазначити, що у позивача з самого початку його вселення до квартири АДРЕСА_1 склалося неприязне ставлення до родини відповідача. З самого початку позивач запропонував відповідачеві придбати у нього квартиру, а отримавши відмову, почав створювати проблеми для родини відповідача усілякими способами. Окрім чисельних скарг в усі комунальні служби, позивач систематично погрожував малолітнім дітям відповідача, підстерігав їх в під'їзді та залякував, внаслідок чого у молодшої дитини відповідача - ОСОБА_4 на фоні стресу від залякувань та нападів позивача був встановлений та тривав декілька років діагноз: гостра реакція, психогенно обумовлений невротичний енурез, тривожно-фобічний розлад. Самому відповідачу позивач неодноразово казав, що не залишить їх у спокої, доки вони не з'їдуть з квартири.» (а.с.5)
За змістом ст. 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Реалізація такого права і є основною метою звернення за захистом, хоча про можливість вимагати відшкодування завданої поширенням неправдивої інформації, шкоди теж забувати не варто.
Згідно з положеннями ст. 277 ЦК України та ст. 81 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем і саме таке завдання викликає найбільше труднощів на практиці.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
Так, згідно із ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено також у ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною законодавства України.
В п. 17 Постанови ПВСУ №1 від 27.02.2009 року « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вказано, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування інформації наукового характеру. Разом з тим вимоги про спростування інформації, яка, на думку позивача, є недостовірною і порушує його особисті немайнові права, поширена в наданих атестаційній комісії матеріалах (характеристиках, протоколах чи інших документах), можуть розглядатись судом у порядку, передбаченому статтею 277 ЦК ( 435-15 ).
Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.
Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними кодексами.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Тобто, будь-які письмові докази чи інформація про свідків, покази яких можуть підтвердити неправдивість поширених відомостей про особу та/або сприяти встановленню судом складу правопорушення, неодмінно мають бути надані суду.
Таким чином, інформація, викладена в заяві, адресованій суду, процесуальних документах, не підлягає спростуванню, «коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду» (п. 17). Те саме стосується інформації, поширеної особами, що брали участь в судовій справі, про своїх процесуальних опонентів, якщо дана інформація оцінювалася судом як доказ.
За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та надав належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів у справі та висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 лютого 2019 року
Головуючий: П.В. Кісь
Судді : І.В. Бурлака
В.Б. Яцина