Провадження № 22-ц/803/1107/19 Справа № 212/2828/18 Суддя у 1-й інстанції - Борис О.Н. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
13 лютого 2019 року легія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.,
при секретарі - Кошара О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат”,
на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я,-
В квітні 2014 року до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я - задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а, код ЄДРПОУ 00191307, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1, моральну шкоду в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307, на користь держави судові витрати в розмірі 704 гривні 80 копійок.
В решті частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство “Криворізький залізорудний комбінат” просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року у справі № 212/2828/18 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я у розмірі 25 000,00 грн., та стягнення на користь держави судового збору у розмірі 704,80 грн. і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ПАТ “Криворізький залізорудний комбінат” у повному обсязі.
Відзивів на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 10.07.1973 року по 19.01.1979 року працював електрослюсарем, з 23.01.1985 року по 23.06.1998 року механіком, а в подальшому по 23.06.1998 року головним механіком на ш. «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», у період з 02.02.1999 року по 01.02.2006 року на цьому ж підприємстві підсобником робітником ( а.с. 7-12).
Відповідно до висновку МСЕК від 21.05.1996 року, позивачу первинно було встановлено 20% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням пиловий бронхіт, з наступними щорічними переоглядами, при яких 24.06.2004 року встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку із професійним захворюванням безстроково.
З копії акту № 12 від 05.05.1996 року (а.с. 13), складеного ВО «Кривбасруда», убачається, що проведено розслідування випадку хронічного захворювання ОСОБА_1, за результатами якого встановлено факт незабезпечення виконання вимог «ГОСТ», загальні санітарно - гігієнічні вимоги до повітря робочої зони.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливі умови праці були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ст. 12 Закону України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі - Правила).
Статтею 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин, а саме станом на час первинною огляду позивача - 21.05.1996 року щодо втрати ним професійної працездатності, можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалися п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила), в розмірі, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Як вбачається з медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманням професійного захворювання, вважає, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайною способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».
Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачений обов'язок саме власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність законом вставленому порядку за їх невиконання.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд враховує характер отриманої о професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, стаж роботи позивача та вважає, що стягненню підлягає сума 25000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що між сторонами склалися трудові правовідносини, виробничу травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, у зв'язку з цим наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, передбачені ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.
Посилання в апеляційній скарзі на не врахування судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди того, що ОСОБА_1 працював в шкідливих умовах праці не тільки на ПАТ “Кривбасзалізрудком”, а тому товариство не відповідає за шкоду, яка була заподіяна іншими підприємствами не є переконливим, оскільки це не знімає безпосередньо з відповідача відповідальності за невиконання обов'язку створення на робочому місці безпечних умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів, а також дотримання приписів трудового законодавства у галузі охорони праці. Обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено на роботодавця.
Також, спростовуються й доводи відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із професійним захворюванням, встановлений медичними довідками та виписними епікризами, про тривалість лікування. Позивач змушений проходити стаціонарний курс медикаментозного лікування, переносить фізичні страждання, що позбавляє нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
Не погоджується колегія суддів й з доводами апеляційної скарги представника відповідача, що суд не врахував конкретних обставин справи, а саме, не звернув уваги на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до ст. 83 ЦК України, не мають строку позовної давності. Аналогічна правова норма міститься і в ст. 268 ЦК України, чинного на теперішній час.
Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року у справах № 6-207цс14, № 6-156цс14.
При цьому, колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, пропущено строк позовної давності, оскільки згідно роз'яснень, наведених в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Також Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наголошує, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах.
Посилання представника відповідача на практику розгляду аналогічних справ є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України ( ч.1 ст. 8 ЦПК України).
Твердження представника відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм законодавства при стягненні в повному розмірі судового збору з відповідача на користь держави, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу та не враховує їх.
Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є немайновою та за подання позову в даній категорії справ судовий збір справляється зі фіксованою ставкою (пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), а не пропорційно до розміру суми грошового відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
ОСОБА_2