Провадження № 22-ц/803/1592/19 Справа № 185/9773/17 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 53
20 лютого 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року, -
08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця», в якому просила стягнути із регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на свою користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 4 035 грн. 94 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 27 696 грн. 76 коп. В обґрунтування позову посилалась на те, що 18 листопада 2011 року була прийнята на роботу сигналістом 3 розряду Донецької дистанції колії ДП «Донецька залізниця»; 05 серпня 2014 року була переведена на посаду інженера відділу орендних відносин служби з управління майновими і земельними ресурсами Управління ДП «Донецька залізниця» з Донецької дистанції колії; 09 серпня 2016 року з ДП «Донецька залізниця» була переведена до структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» інженером сектору земельних ресурсів відділу майнових та земельних ресурсів; 03 квітня 2017 року наказом № 95/ДН-ос від 31 березня 2017 була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Згідно із розрахунковими листами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» станом на 03 квітня 2017 року відповідач за період з березня по квітень 2017 року перед позивачем має заборгованість по заробітній платі у сумі 4 035 грн. 94 коп. 03 квітня 2017 року позивач оформила звільнення і отримала трудову книжку, проте, не отримала з вини відповідача заробітну плату, на підставі чого, має право на отримання невиплаченої їй у день звільнення заробітної плати (а.с. 1-3).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволені частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 2 647 (дві тисячі шістсот сорок сім) грн. 09 коп.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 24 164 (двадцять чотири тисячі сто шістдесят чотири) грн. 01 коп.
Також вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць (а.с. 49-51).
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2018 року виправлено описку у вищезазначеному судовому рішенні (а.с. 57).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с. 59-62).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 18 листопада 2011 року працювала на різних посадах «Донецької дистанційної колії ДП «Донецька залізниця» та Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 4-60).
Згідно наказу від 31 березня 2017 року № 95/ДН-ОС ОСОБА_1 звільнено з 03 квітня 2017 року за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП (а.с. 14), який видано структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
На підтвердження невиплаченої заробітної плати позивачем надані суду розрахункові листи за період з березня по квітень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): березень 2 511,05 грн., квітень 1 524,89 грн. (а.с. 7).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.
Також Кабінет Міністрів України своєю постановою від 02 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», та є регіональною філією даного товариства.
Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору, а отже, ПАТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.
Згідно відомості (вставного аркушу до додатку № 9) ОСОБА_1 отримала заробітну плату у розмірі 1 388,85 грн. 26 липня 2017 року, про що виконала підпис у документ (а.с. 32).
Факт наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем на суму 2 647,09 грн. визнавався відповідачем відповідно до поданих заперечень (а.с. 29-30).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню,
а тому вирішив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з березня по квітень 2017 року у розмірі 2 647,09 грн. (за березень - 1 122,20 грн., за квітень - 1 524,89 грн.), з якої вже вирахувані обов'язкові платежі та податки та з урахуванням вже виплаченої суми заробітної плати у розмірі 1 388,85 грн.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення, суд виходив з того, що вина відповідача в затримці розрахунку при звільненні встановлена у судовому засіданні.
З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права.
При цьому, суд посилався на те, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку середнього заробітку за час затримки на суму 27 696,76 грн. і тому суд виходив з того, що згідно довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 від 10 серпня 2017 року № 65, середньоденна заробітна плата позивача складає 141,31 грн. (а.с. 11). З урахуванням розрахункового періоду з 04.04.2017 року по 08.12.2017 року кількість робочих днів в 2017 році: у квітні 18, у травні 20, у червні 20, у липні 21, у серпні 22, у вересні 21, у жовтні 21, у листопаді 22, у грудні 06 (171 день). Таким чином, суд визначив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 24 164,01 грн. (141,31 грн. середньоденної заробітної плати х 171 робочий день = 24 164,01 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Так, ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП,Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 03 квітня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, обов'язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).
Відповідно до абзаців 3 та 4 пункту 2 розділу ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» зазначеного Порядку № 100, у випадках збереження середньої заробітної плати, зокрема, за час затримки розрахунку при звільненні, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Проте, суд першої інстанції, розраховуючи суму середнього заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, не врахував вимоги Порядку № 100, взявши розраховану відповідачем середньоденну заробітну плату, зазначену в довідці про середню заробітну плату (дохід) від 10 серпня 2017 року № 65.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Разом з тим, розрахована судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку не є доводом апеляційної скарги ПАТ «Українська залізниця», тому апеляційний суд, враховуючи межі розгляду справи відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України, вважає можливим залишити рішення суду першої інстанції в частині визначеної судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без змін.
Посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, на відсутність первинної документації, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само ведення бухгалтерського, податкового обліку, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Колегія суддів звертає увагу, що сам розрахунок заборгованості по заробітній платі відповідачем не оспорювався.
Щодо доданого до апеляційної скарги ПАТ «Українська залізниця» науково-правового висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року про унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що Торгово-промисловою палатою України 16 січня 2018 року надано на вимогу ПАТ «Українська залізниця» науково-правовий висновок № № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача не надано вказаний висновок суду першої інстанції на підтвердження необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1
Заперечення ПАТ «Українська залізниця» на позовну заяву (а.с. 29-30 також не містять посилань на вищевказаний висновок Торгово-промислової палати України.
Доказів неможливості надання науково-правового висновку Торгово-промислової палати України суду першої інстанції, з причин, що об'єктивно не залежали від ПАТ «Українська залізниця», представником відповідача суду апеляційної інстанції не подано, тому апеляційний суд не приймає доданий відповідачем до апеляційної скарги науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року у якості доказу відсутності вини підприємства у виконанні зобов'язань, передбачених ст.ст. 47, 115 та 116 КЗпП України.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: