Провадження № 22-ц/803/1272/19 Справа № 205/6070/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Шавула В.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 39
20 лютого 2019 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про встановлення юридичних фактів, усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом
за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2018 року, -
11.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Л.Г., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на 63/100 частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 67190812101, що складається із житлового будинку А-1 загальною площею 98 кв.м., житловою площею 62,1 кв.м., літня кухня Б, сарай В, літня кухня Н, вбиральня Д, вбиральня Е, мостіння I, II, водоколонка 1, огорожа 2-9, зливна яма 10; визнати недійсним договір дарування, серія та номер 752, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною 01 березня 2014 року, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 4841210; скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі вищевказаного договору дарування. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, зокрема, на 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1. ОСОБА_1 є спадкоємцем за правом представлення після смерті ОСОБА_6, проте не може оформити свої спадкові права, оскільки ОСОБА_2 01.03.2014р. укладено договір дарування, відповідно до умов якого остання подарувала ОСОБА_3 63/100 частин вищевказаного домоволодіння ( том 1 а.с.а.с.2-9,40-46,78-80).
ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: встановити факт її спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_6 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_1; встановити факт перебування спадкодавця ОСОБА_6 в безпорадному стані, опікування її ОСОБА_2 та надання ОСОБА_6 допомоги від ОСОБА_2, як спадкоємцем; встановити факт ухилення ОСОБА_1 від надання спадкодавцеві ОСОБА_6 допомоги, яка перебувала в безпорадному стані; усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 ніколи не доглядав та не надавав матеріальної допомоги ОСОБА_6, яка останні роки свого життя знаходилась у безпорадному стані та потребувала стороннього догляду, тоді як ОСОБА_2 більш ніж п'ять років до смерті спадкодавця постійно з нею проживала, надавала допомогу та вела спільний бюджет ( том 1 а.с.а.с.87-93,196-199, том 2 а.с.1-8).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на 63/100 частини домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 67190812101, що складається із житлового будинку А-1 загальною площею 98 кв.м., житловою площею 62,1 кв.м., літня кухня Б, сарай В, літня кухня Н, вбиральня Д, вбиральня Е, мостіння I, II, водоколонка 1, огорожа 2-9, зливна яма 10.
Визнано недійсним договір дарування, серія та номер : 752, виданий 01 березня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною 01 березня 2014 року, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : 4841210.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 8 414 грн. 80 коп.
Стягнуто із ОСОБА_2, ОСОБА_3 у рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 9 361 грн.20 коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про встановлення юридичних фактів, усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 10 274 грн. 40 коп. (том 2 а.с.222-226).
Не погодившись з рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог, та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі (том 2 а.с.233-248) .
Не погодившись з рішенням, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог, та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі (том 3 а.с.6-13) .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1850 (том 1 а.с.12).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_6 належало 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (том 1, а.с.82-84).
ОСОБА_1 (том 1 а.с.162) є спадкоємцем за правом представлення після смерті ОСОБА_6 (том 1 12) оскільки його батько ОСОБА_7 який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про смерть (том 1 а.с. 171) є сином ОСОБА_6 (том 1 а.с. 173 зворот).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.01.2014 року і відповідно набрало законної сили 29.01.2014 року, визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 тривалістю два місяці (том 1 а.с.13-15).
18.02.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 зворот а.с.162). Водночас, постановою державного нотаріуса Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. від 04.03.2014 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, з підстав того, що 25.05.2013 року видано свідоцтво про право на спадщину на спірне домоволодіння на ім'я ОСОБА_2 (том 1 а.с.163).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2014 року, яке набрало законної сили 20.11.2014 року та яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.11.2014 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 63/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, яке видане 25.05.2013р. державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я.В. на ім'я ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 1-374. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання дійсним вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено ( том 1 а.с.16-19).
ОСОБА_1 повторно звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, проте 13.04.2016 року отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 відповідно до договору дарування, серія та номер 752 від 01.03.2014 року, подарувала 63/100 частин спірного домоволодіння ОСОБА_3 (том 1 а.с.22).
Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування від 01 березня 2014 року та визнання права власності в порядку спадкування за законом, суд 1 інстанції виходи з того, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2014 року, яке набрало законної сили 20.11.2014 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке видано ОСОБА_2 25.05.2013 року державним нотаріусом Другої ДДНК Тамаря Я.В., тобто ОСОБА_2, знаючи про існуючий спір щодо частини домоволодіння, не мала права на здійснення будь-яких правочинів стосовно спірного домоволодіння, у зв'язку з чим договір дарування, серія та номер: 752, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. 01.03.2014р., номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 4841210, є недійсним. Оскільки існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку спадкових справ ОСОБА_1, то є доцільним захист права позивача, як спадкоємця, шляхом визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно суд 1 інстанції керувався ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та прийшов до висновку, що така вимога є передчасною.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частина 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, за положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Аналогічні позиції висловлені у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 19.10.2016 року у справі № 6-1873цс16 та 01.02.2017 року у справі № 6-2360цс16.
Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У положеннях п. 3.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. за № 24-753/0/4-13 роз'яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи та дійшов правильного висновку про частково задоволення первісних позовних вимог, оскільки відповідачка ОСОБА_2 вчиняючи оскаржений правочин та відчужуючи спірне майно, була обізнана про існування спору щодо спадкового майна, яке належало померлій ОСОБА_6 отже, могла передбачити негативні наслідки. Тобто дії сторін правочинів щодо відчуження належного спріно майна слід розцінювати як умисні дії, спрямовані на ухилення від виконання рішень суду, шляхом укладення фіктивних правочинів.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд 1 інстанції виходив із їх безпідставності та недоведеності належними доказами.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, згідно з ч.1 ст.1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Зі змісту статті 1224 ЦК України остання стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
При цьому ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду № 61-15926св18 від 04.07.2018 року.
За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З матеріалів справи вбачається, що зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 ніколи не доглядав та не надавав матеріальної допомоги ОСОБА_6, яка останні роки свого життя знаходилась у безпорадному стані та потребувала стороннього догляду, тоді як ОСОБА_2 більш ніж п'ять років до смерті спадкодавця постійно з нею проживала, надавала допомогу та вела спільний бюджет, а відтак на думку ОСОБА_2 ОСОБА_1 потрібно усунути від спадкування майна, яке залишилось після смерті його бабусі.
Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 ухилявся від обов'язку утримувати ОСОБА_6 суд 1 інстанції не взяв до уваги, оскільки таке твердження не може бути в розумінні ст.80 ЦПК України достатнім доказом того, що ОСОБА_1 умисно вчиняв дії, спрямовані на ухилення від обов'язку щодо забезпечення підтримки та надання допомоги спадкодавцю, оскільки ОСОБА_1 з 29.10.2006 року по 30.04.2013 року перебував в місці позбавлення волі, що не заперечується сторонами.
Також не знайшли свого підтвердження посилання ОСОБА_2 на те, що вона постійно проживала однією сім'єю з спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та факт знаходження ОСОБА_6 у безпорадному стані, судом 1 інстанції були допитані свідки, які навпаки підтвердили, що ОСОБА_6 в силу свого похилого віку потребувала допомоги але не знаходилась у безпорадному стані. Також, зазначили, що ОСОБА_2 дійсно часто відвідувала померлу, проте факт її постійного проживання з ОСОБА_6 не менш як п'ять років до смерті останньої не підтвердили.
Судом 1 інстанції обґрунтовано не взяті до уваги, надані ОСОБА_2 квитанції про сплату комунальних платежів та купівлю інших товарів, як докази на підтвердження постійного проживання зі спадкодавцем, оскільки в таких квитанціях платником вказано померлу ОСОБА_6
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України.).
Позивачем ОСОБА_2 не надані належні та допустимі докази, які б підтверджували її посилання в зустрічній позовній заяві та слугували підставами для задоволення позовних вимоги, а тому колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
Посилання апелянтів в апеляційних скаргах на те, що судом 1 інстанції безпідставно задоволено первісні позовні вимоги та відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянти не скористалися наданими їм правами, не обґрунтував свої заперечення та доводи апеляційної скарги, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2018 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: