Провадження № 22-ц/803/1308/19 Справа № 201/18558/17 Суддя у 1-й інстанції - Ходаківський М.П. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
20 лютого 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Деркач Н.М.
суддів - Куценко Т.Р., Ткаченко І.Ю.
при секретарі - Лященко С.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 липня 2018 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері реєстрації Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління - служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добровольців 10», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія» про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, -
У грудні 2017 року ТОВ «Солостар» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Солостар» є власником багатоквартирного будинку № 10 по пров. Добровольців у місті Дніпрі, у тому числі квартири № 127, на підставі акта оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15 лютого 2017 року. Не маючи жодних цивільно-правових підстав у вказаній квартирі проживають відповідачі, які вимогу про усунення перешкод у користуванні власністю не виконали, чим порушують права власника вільно володіти та розпоряджатися належним йому майном.
З урахуванням викладеного позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні належною на праві власності ТОВ «Солостар» квартирою № 127 про пров. Добровольців, буд. 10, у місті Дніпрі шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення та зазначити, що рішення є підставою для зняття з реєстрації місця проживання відповідачів (а.с.3-6).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Солостар» відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Солостар» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходив.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ЗАТ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на підставі свідоцтва про право власності САА № 8090063, виданого 07 листопада 2005 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27 жовтня 2005 року, належав на праві власності гуртожиток, який знаходиться за адресою: місто Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10 (а.с.10-11).
У травні 1998 року ОСОБА_4 отримала ордер на жилу площу у гуртожитку на підставі рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства та їй було надано право на зайняття кімнати № 612 разом із своєю донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.63).
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27 грудня 2017 року у лютому 2017 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 було зареєстровано право власності ТОВ «Солостар» на частину квартирного (багатоквартирного) житлового будинку літ. А-9, об'єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: місто Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10, на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності серія та номер ДП143162571411, виданої 13 вересня 2016 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, акта оцінки вартості та приймання-передачі об'єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15 лютого 2017 року виданого ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» (а.с.10).
У подальшому ТОВ «Солостар» у вересні 2017 року зареєструвало за собою право власності на квартиру загальною площею 22,9 кв.м. та житловою площею 17,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі технічного паспорта від 01 вересня 2017 року, виданого ТОВ «Концепт К», протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Солостар» № 341 від 18 вересня 2017 року (а.с.111)
Після отримання права власності на спірне майно позивач намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало проживання у квартирі відповідачів. На адресу відповідачів позивачем було направлено письмову вимогу від 13 жовтня 2017 року про необхідність звільнення житлової площі(а.с.12), однак останні не бажають звільняти приміщення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Солостар», суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2, про виселення якої заявлений позов, була вселена до зазначеного приміщення у порядку, встановленому законом, у зв'язку із чим була зареєстрована у ньому (а.с.17), тривалий час проживає там разом із своєю родиною чоловіком та малолітньою дитиною та жодних відомостей про те, що вона самоправно зайняла приміщення позивачем не надано. На час поселення мешканців приміщення мало статус гуртожитку. Наступні зміни статусу приміщення не потягли за собою зняття мешканців з реєстрації, тому що такого питання не вирішувалося, тож на час зміни статусу та власників спірне приміщення юридично та фактично не було вільним. Відповідачам не надавалося інше приміщення, у яке вони могли бути відселені у зв'язку зі зміною статусу приміщення та зміною його власників.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Солостар» про те, що відповідачі займають спірне приміщення самовільно - без законних на те підстав, оскільки вони ніколи не знаходились у трудових відносинах з позивачем, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ОСОБА_2 була вселена до зазначеного приміщення у порядку, встановленому законом, відповідно до ордеру(а.с. 63), у зв'язку із чим була зареєстрована у ньому(а.с.17).
Крім того, якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст. 132 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст. 125 ЖК УРСР, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.
У частині 4 ст. 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що вселення відповідачів у спірну квартиру було незаконним, а виселення відповідачів, зареєстрованих у спірному приміщенні, відповідає вимогам закону, не порушує конституційних прав відповідачів на житло, та не завдасть шкоди їх правам та інтересам.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при розгляді даної справи допущено не було.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Н.М. Деркач
ОСОБА_6
ОСОБА_7