Справа № 712/11601/18
Провадження № 2/712/323/19
11 лютого 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого-судді Мельник І.О.
з участю секретаря Хоменко А.В.
позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
представника третьої особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради ОСОБА_3
третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.03.2018 за ним визнано право власності в порядку спадкування за законом після померлої 13.05.2017 матері ОСОБА_6 на 3/5 частин домоволодіння, розташованого по пров. Заводському, 66 в м. Черкаси та на прибудову літ.«а1» до житлового будинку за цією ж адресою. В подальшому, на підставі розрахунку часток співвласників та за заявами інших співвласників даного домоволодіння був проведений розрахунок частки і на теперішній час вона становить 61/100. В належній позивачу частині даного житлового будинку з надвірними спорудами проживали і були зареєстровані його син ОСОБА_4, невістка ОСОБА_2, а також їх син (його онук) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 16.05.2017 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу з його сином, відповідачка разом з неповнолітнім ОСОБА_5 з належної позивачу частини домоволодіння виїхали і з того часу не проживають, проте залишились зареєстрованими. Вказував, що відповідачка та її син за адресою реєстрації не проживають, витрати пов'язані з утриманням будинку не несуть, будинком не цікавляться, особистих їх речей у будинку немає. Добровільно знятись з реєстраційного обліку відповідачка не бажає. Тому, він змушений нести додаткові витрати, пов'язані з надлишковою оплатою комунальних послуг. Просить суд визнати ОСОБА_2 та її сина такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме: будинком № 66 по провул. Заводському в м. Черкаси.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.10.2018 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі. Суду пояснив, що відповідачам перешкод в користуванні житловим будинком він не створював. В будинку відсутні їх речі і намірів проживати в ньому колишня невістка та неповнолітній онук не мають. Його син ОСОБА_4 також виселився з належної йому частини домоволодіння і добровільно знявся з реєстраційного обліку. Наскільки позивачу відомо, можливе місце проживання ОСОБА_2ІНФОРМАЦІЯ_2, частина якої належить їй на праві приватної власності.
Відповідачка в судовому засіданні позов визнала частково, проти зняття її з реєстраційного обліку не заперечувала, проте щодо зняття з реєстрації свого неповнолітнього сина була категорично проти, оскільки іншого житла в м.Черкаси, яке б належало їй на праві приватної власності, вона не має. Квартира у м. Сміла належить її батькам. У м. Черкаси вона змушена винаймати квартиру, адже її син навчається в школі, бажання переїжджати в інше місце вони не мають.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні покладався на розсуд суду, пояснив, що свого житла не має, запропонувати житло своєму неповнолітньому сину не має змоги. Разом з тим, вважає, що реєстрація ОСОБА_5 у будинку дідуся є неприпустимою.
В судовому засіданні представник третьої особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради за довіреністю - ОСОБА_3 проти позову в частині визнання таким, що втратив право користування, неповнолітнього заперечувала. Просила прийняти рішення в інтересах неповнолітньої дитини.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, покази свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного та житлового законодавства.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.03.2018 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після померлої 13.05.2017 матері ОСОБА_6 на 3/5 частин домоволодіння, розташованого по пров. Заводському, 66 в м. Черкаси та на прибудову літ.«а1» до житлового будинку за цією ж адресою.
В подальшому, на підставі розрахунку часток співвласників та за заявами інших співвласників даного домоволодіння проведено розрахунок частки позивача, яка на сьогодні становить 61/100, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 132576690 від 30.07.2018.
Згідно з пояснень позивача, у належній йому частині даного житлового будинку з надвірними спорудами проживали і були зареєстровані його син ОСОБА_4, невістка ОСОБА_2, а також, їх син (його онук) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16.05.2017 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу з його сином, відповідачка разом з неповнолітнім ОСОБА_5 з належної позивачу частини домоволодіння виїхали і з того часу не проживають, проте залишились зареєстрованими у будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для особистого проживання, проживання членів їх сімей, інших осіб і розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Факт непроживання відповідачки та її неповнолітнього сина за вказаною адресою підтверджується актом опитування сусідів від 06.12.2017, від 13.02.2018, від 03.04.2018, від 05.07.2018, в якому вказано, що власником даного будинку являється ОСОБА_7 Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано 16.05.2017, ОСОБА_2 забрала речі і залишила будинок. На даний час її місце проживання невідоме, речей в будинку не має.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, будучи сусідами позивача, також, підтвердили факт непроживання відповідачки та її сина у будинку. Посвідомили суду, що не бачили останніх у будинку позивача більше року.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у постанові № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначив, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Згідно з ст. 72 Житлового Кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться у судовому порядку.
Суд враховує, що відповідач, як в своїх інтересах, так і як законний представник неповнолітньої дитини, з жодними заявами про вселення, усунення перешкод в користуванні будинком тощо до жодних органів та суду не зверталася, а також, що відповідачкою факт не проживання її та дитини у спріному будинку не оспорюється.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка бере участь в оплаті витрат на комунальні послуги, як за себе, так і за неповнолітнього сина, з вимогами про вселення до спірного помешкання не зверталася та будь-якої спеціальної домовленості між сторонами щодо тривалості проживання не було. Крім того, відсутні докази, що існували будь-які перешкоди у проживанні відповідачки разом з дитиною у спірному будинку або їх примусового вислення із помешкання позивача.
При цьому, суд приймає до уваги позицію Служби у справах дітей Черкаської міської ради, що визнання неповнолітнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням, призведе до порушення прав останнього на користування спірним будинком. У той же час, відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.(ч.2 ст.29 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітня дитина набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини непроживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Проаналізувавши наведені правові норми, суд приходить висновку, що інтереси дитини даним рішенням не порушуються з огляду на те, що неповнолітній у спірному будинку не мешкає. Залишення неповнолітнього зареєстрованим суперечило б ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України.
Відповідно до ст.1 та ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Згідно з ч. 2 ст. 18 цього Закону, діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.
Таким чином, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, враховуючи, що неповнолітня дитина мешкає разом зі своєю матір'ю, яка за власною волею залишила спірне житло разом з дитиною, а батько дитини за власним бажанням також не проживає у спірному будинку, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених вимог та необхідність їх задоволення. Реєстрація відповідачки з неповнолітньою дитиною в помешканні позивача фактично перешкоджає останньому в реалізації прав власника жилого приміщення, яке підлягає відновленню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд вважає, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Керуючись ст.ст.2-13, 76-83, 258, 259, 263-268 ЦПК України, ст.405 ЦК України, ст. 72 ЖК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: будинком № 66 по провулку Заводському в місті Черкаси.
Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 21.02.2019.
Головуючий І.О. Мельник