Справа № 461/452/19
Провадження № 2/461/451/19
20.02.2019 р. м.Львів
Суддя Галицького районного суду м. Львова Радченко В.Є., при секретарі судових засідань ОСОБА_1, з участю представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (79491, Львівська область, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 19 ос, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_4 (79007, м.Львів, вул. Котлярська, 18/17), ОСОБА_5 (79007, м.Львів, вул. Котлярська, 18/17), ОСОБА_6 (79007, м.Львів, вул. Котлярська, 18/17) про усунення перешкод, виселення та зобов'язання до вчинення дій, -
встановив:
21.01.2019 р. до Галицького районного суду м. Львова поступили матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод, виселення та зобов'язання до вчинення дій.
Автоматизованою системою документообігу суду 21.01.2019 р. визначено головуючого по справі суддю Радченка В.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 р.
Я, як суддя Радченко В.Є., заявляю самовідвід з метою уникнення сумнівів в об'єктивності та неупередженості у зв'язку з наступними обставинами.
В провадженні слідчого судді Радченка В.Є. перебувала справа №461/630/19 за скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 про скасування постанов слідчого та зобов'язання до вчинення дій. 18 лютого 2019 року слідчим суддею Радченко В.Є. прийнято рішення по вказаній справі.
Предметом розгляду даної скарги було оскарження постанови слідчого СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_7 від 14.01.2019 року про закриття кримінального провадження №12016140050004383 щодо незаконного заволодіння квартири №12 у будинку №18 на вул. Котлярська у м.Львові.
У даній цивільній справі предметом спору є усунення перешкод у доступі до квартири №12 у будинку №18 на вул. Котлярська у м.Львові.
Тобто, предметом вивчення судом у даному провадженні та у справі №461/630/19 є однорідні охоронювані законом правовідносини. Суд вже досліджував обставини, які описані у вказаному позові. Тому при розгляді даної справи у суду може бути сформована позиція, яка може вплинути на прийняття судового рішення у даному провадженні.
У судовому засіданні представник позивача відносно вирішення питання про самовідвід поклався на розсуд суду.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися.
Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі (ч.1 ст.40 ЦПК України).
Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до ст.15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року, неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Відповідно до ст.9 Конституції України, ст.2 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» до даних правовідносин також можна застосувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.6), в якій закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.
Наявність безсторонності визначається у тому числі і тим, чи забезпечує суд умови, за яких були б неможливі сумніви у учасників процесу у його безсторонності.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1998 року «Ветштайн проти Швейцарії», тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен заявляти самовідвід.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що з метою уникнення сумніву в об'єктивності та неупередженості судді питання про його самовідвід може бути вирішено до відкриття провадження у справі, якщо із матеріалів справи, що передана судді-доповідачу, убачається наявність підстав для самовідводу, передбачених статями 20, 21 ЦПК України.
Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді (п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.39 ЦПК України за наявності підстав, зазначених у статях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Відповідно до ч.3 ст.39 ЦПК відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Як зазначено у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 року № 10-72/0/4-13, обов'язок судді заявити вмотивований самовідвід визначено ч.1 статті 23 ЦПК України. На відміну від вирішення заяви про відвід (стаття 24 ЦПК України) у ЦПК України не визначено процедури подання та вирішення заяви про самовідвід у разі подання такої заяви суддею-доповідачем до початку розгляду справи.
Виходячи із положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд повинен бути «встановленим законом».
Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений легітимності, яка вимагається у демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення у справах «Булут проти Австрії» від 22.02.1996 року, «Бускаріні проти Сан-Марино»). Термін «закон», про який ідеться в цьому положенні, стосується, таким чином, не лише законодавства щодо створення і компетенції судових органів, а й будь-якого іншого положення національного права, невиконання якого робить неправомірною участь одного або кількох суддів у розгляді справи. Тут йдеться, зокрема, про положення щодо повноважень, щодо несумісностей і щодо відводу судді (рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії»).
Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення пункту 1 ст. 6 (справи «Цанд проти Австрії», заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978 року та «Россі проти Франції», заява № 11879/85, рішення комісії від 06.12.1989 року).
Про те, що термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, звернуто також увагу Європейським судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України».
Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і ОСОБА_8 ООН від 27.07.2006 року, об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Європейським судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказує, що справедливим в розумінні ст. 6 Конвенції може вважатись тільки такий суд, який діє незалежно від будь-яких обставин особистого (людського) чи іншого плану, є безстороннім та безпристрасним, тобто при абсолютній відсутності обставин, які можуть викликати сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
У справі Деблет проти Бельгії Європейський суд вказав, що не можна вважати неупередженим суддю, якщо суддя раніше мав можливість ознайомитись зі справою, її учасниками, скласти свою думку ще до того, як розпочався даний судовий розгляд.
Враховуючи, що самовідвід заявлено до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, самовідвід є вмотивованим з обґрунтуванням підстав для самовідводу, вважаю за необхідне питання про самовідвід задовольнити.
Керуючись ст.ст.36, 40, 258-261 ЦПК України, суд, -
Заявити собі самовідвід від розгляду цивільної справи №461/452/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод, виселення та зобов'язання до вчинення дій.
Матеріали цивільної №461/452/19 передати на автоматичний розподіл та в порядку, визначеному ст.33 ЦПК України.
Ухвала остаточна, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Суддя: Радченко В.Є.