Іменем України
05 лютого 2019 року
Київ
справа №826/27496/15
касаційне провадження №К/9901/33259/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскон» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2016 (головуючий суддя - Огурцов О.П., судді Арсірій О.Р., Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016 (головуючий суддя - Саприкіна І.В., судді Аліменко В.О., Епель О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОН» до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Управління), Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство звернулось до суду з позовом до ДФС України, Управління та Інспекції про визнання незаконними та скасування рішень від 09.06.2015 №14539/10/26-58-11-02-18, від 21.08.2015 №12957/10/26-15-11-03-11, від 19.10.2015 №21980/6/99-99-11-02-02-15, зобов'язання вчинити певні дії, а саме - зобов'язання Інспекції включити відомості поданої податкової декларації з податку на додану вартість за податковий календарний місяць травень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації, до облікових даних позивача у інформаційних базах даних ДФС України.
На обґрунтування зазначених позовних вимог позивач посилався на те, що Інспекція протиправно з перевищенням владних повноважень не прийняла податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року, подану Товариством засобами поштового зв'язку. Також вважає, що ДФС України розглянула його скаргу, не маючи на це законних підстав і передбачених законом повноважень. Вказує, що договір про визнання електронних документів надає платнику податків можливість, а не зобов'язує його подавати до органу державної податкової служби податкові документи у електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом. Зазначає, що подання податкової звітності у паперовому вигляді є обов'язковим.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09.08.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016, у задоволенні позову відмовив повністю.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року до податкової інспекції у електронному вигляді, яка була прийнята та відповідним чином зареєстрована. Також суди визнали обґрунтованим неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року, яка була подана Товариством у паперовому вигляді за допомогою засобів поштового зв'язку, оскільки це законодавчо не передбачено.
Товариство оскаржило рішення судів попередніх інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними та необґрунтованими, з огляду на що просить їх скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову повністю.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 04.02.2019 - призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 05.02.2019.
Відповідачі не реалізували своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу позивача.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Товариства, їх обґрунтування та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди встановили, що 12.01.2015 між Товариством та Інспекцією був укладений договір про визнання електронних документів № 120120151 (реєстраційний номер №9077258738), предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків у електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу державної податкової служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.
Товариство 05.06.2015 подало до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року з додатками: - за допомогою засобів поштового зв'язку, що підтверджено копією фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» від 05.06.2015 №6145; - за допомогою засобів електронного зв'язку через Єдине вікно подання електронної звітності ДФС України.
Інспекція листом від 09.06.2015 №14539/10/26-58-11-02-18 повідомила Товариство про те, що відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу усіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, а отже, починаючи з першого звітного періоду 2015 року (січень / І квартал), податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу усіма платниками податку виключно у електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Вказано, що позивач в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб подав податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період травень 2015 року - вхідний реєстраційний №9115791963, яка була належним чином прийнята та зареєстрована. Зазначено, що отримана 08.06.2015 у паперовому вигляді засобами поштового зв'язку податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року подана всупереч пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме: не передбачено подання декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді. У зв'язку з чим, позивачу вказано, що декларація, подана засобами поштового зв'язку, згідно статей 49 та 50 Податкового кодексу України вважається неприйнятою.
Не погоджуючись з прийнятим Інспекцією рішенням від 09.06.2015 №14539/10/26-58-11-02-18, Товариство оскаржило його в адміністративному порядку, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України.
Рішеннями Управління від 21.08.2015 №12957/10/26-15-11-03-11 та ДФС України від 19.10.2015 № 21980/6/99-99-11-02-02-15 було залишено без змін рішення №14539/10/26-58-11-02-18 від 09.06.2015, а скарги позивача - без задоволення.
Згідно підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Полоденнями пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ (набрав чинності з 01.01.2015) були внесені змін до Податкового кодексу України, зокрема пункт 49.4 доповнено абзацом другим такого змісту: «Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством».
У пункті 1 розділу ІІ Інструкції з підготовки подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233 (далі - Інструкція №233) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.
Положеннями пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Відповідно до статті 50 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено, що з правового аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що податкова декларація вважається поданою платником податків належним чином та прийнятою контролюючим органом виключно за умови її відповідності вимогам статей 48 і 49 Податкового кодексу України.
У справі, що розглядається, суди встановили, що податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року з додатками, яка була подана Товариством за допомогою засобів електронного зв'язку, була прийнята та зареєстрована за №9115791963, що позивачем під час розгляду справи не заперечувалося. Водночас, податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року у паперовому вигляді, яка була подана за допомогою засобів поштового зв'язку, вважається неприйнятою, оскільки подання декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді законодавчо непередбачено, з урахуванням того, що податкова звітність з податку на додану вартість за травень 2015 року вже була прийнята та зареєстрована у базі даних податкового органу, про що повідомлено позивача листом №14539/10/26-58-11-02-18 від 09.06.2015.
Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та з огляду на їх законодавче регулювання, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оспорюване рішення Інспекції, оформлене у вигляді листа від 09.06.2015 №14539/10/26-58-11-02-18, прийняте правомірно та у відповідності до положень чинного законодавства.
Водночас, Товариством у касаційній скарзі не наведено обставин, якими б підтверджувалося неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні питання обґрунтованості визнання податковою інспекцією неприйнятою податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року, яка була подана у паперовому вигляді за допомогою засобів поштового зв'язку. Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтовано відмовлено у задоволенні адміністративного позову у цій частині.
Щодо доводів скаржника про незаконність рішення Управління від 21.08.2015 №12957/10/26-15-11-03-11 та рішення ДФС України від 19.10.2015 №21980/6/99-99-11-02-02-15, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Положеннями пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Відповідно до пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів. Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Відповідно до пункту 1 розділу VIII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 №916 (далі - Порядок №916) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.
Пунктом 1 розділу IX вказаного Порядку №916 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.
Пунктом 2 розділу IX цього ж Порядку №916 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: 1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 3) залишає скаргу без задоволення, а рішення контролюючого органу, яке оскаржується, без змін; 4) зменшує (збільшує) суму грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 розділу IX зазначеного Порядку №916 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин: 1) у вступній частині рішення зазначаються: найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податків; дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції); 2) описова частина рішення має містити: дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків; вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції; стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу; 3) у мотивувальній частині рішення вказуються: результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги; 4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення. У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.
Положеннями пункту 5 Порядку №916 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (заступник керівника). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків. Рішення вважається надісланим (наданим) юридичній особі - платнику податків, якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі такої юридичної особи - платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену у скарзі як адреса, на яку необхідно надіслати рішення за результатами розгляду скарги, а у разі незазначення такої адреси в скарзі - на податкову адресу платника податків. Рішення вважається надісланим (наданим) фізичній особі - платнику податків, якщо його вручено особисто фізичній особі або її законному представнику під розписку чи надіслано листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену у скарзі як адреса, на яку необхідно надіслати рішення за результатами розгляду скарги, а у разі незазначення такої адреси в скарзі - на податкову адресу платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство оскаржило у адміністративному порядку рішення Інспекції від 09.06.2015 №14539/10/26-58-11-02-18, яким визнано неприйнятою податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року, подану засобами поштового зв'язку.
Рішеннями Управління від 21.08.2015 №12957/10/26-15-11-03-11 та ДФС України від 19.10.2015 №21980/6/99-99-11-02-02-15 було залишено без змін рішення Інспекції від 09.06.2015№14539/10/26-58-11-02-18, а скарги Товариства - без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управління та ДФС України, приймаючи рішення за результатами розгляду скарг Товариства, досліджували доводи, наведені скаржником, та керувалися нормами чинного податкового законодавства України. З огляду на що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що рішення Управління та ДФС України прийняті у межах законодавчо наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства, відтак відсутні правові підстави для їх скасування.
Судами першої та апеляційної інстанцій також правильно зазначено, що зазначені позовні вимоги щодо незаконності названих рішень є похідними від вимог про скасування рішення Інспекції від 09.06.2015№14539/10/26-58-11-02-18, яке обґрунтовано визнано судами правомірним, відтак задоволенню не підлягали.
Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, про те, що відповідачами не було подано заперечень на апеляційну скаргу під час апеляційного розгляду справи не спростовують правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин та не можуть слугувати підставою для висновку про беззаперечність апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскон» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
Т.М. Шипуліна