Іменем України
19 лютого 2019 року
Київ
справа №826/12859/17
адміністративне провадження №К/9901/64197/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
за участю секретаря - Калініна О.С.,
учасники справи:
представник позивача - Кизенко Д.О.,
представники відповідачів - Биков В.А., Черевичко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2018 року (головуючий суддя - Васильченко І.П.)
та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Бєлова Л.В.)
у справі №826/12859/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерементальний науково-виробничий центр «Фобос»
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експерементальний науково-виробничий центр «Фобос» (далі - Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
В обґрунтування позовних вимог зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05.07.2017 №1602615147, №1612615147;
- присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» судові витрати в сумі 117 087 грн. 87 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, натомість позивачем надано судам відповідні докази реальності здійснення укладених з ТОВ «Союз-Бедсервіс» та ТОВ «Астер Трейд Україна» угод.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем не підтверджено відображення у податковому обліку здійснення господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Союз Будресурси», ТОВ «Астер Трейд Україна» чим порушено п. 198.1, п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково - виробничий центр» «Фобос» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2015.
За результатами перевірки складено акт від 09.06.2017 №86/26-15-14-07-02/14274600 (том. 1 а.с. 111-150).
Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- п.п. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на прибуток на суму 3 455 732 грн. за 2015 рік;
- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 ПК України, а саме заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 900 084 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2015 року на суму 1 798 258 грн., за вересень 2015 року на суму 1 101 826 грн.
На підставі акта, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 05.07.2017 №1612615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 455 732 грн., та №1602615147, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 350 126 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 2 900 084 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями-1 450 042 грн.
Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що операції між позивачем та ТОВ «Астер Трейд Україна», ТОВ «Союз-Будресурси» реально не виконувались, натомість були вчинені з метою заниження фінансового результату, не мають реального товарного характеру, а отже не мають на меті настання реальних правових наслідків. Контролюючий орган також зазначив про те, що надані Товариством первинні документи містять недоліки та не підтверджують реальності виконання укладених між позивачем та зазначеними контрагентами угод.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Так, згідно зі статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ЕНВЦ «Фобос» (Покупець) та ТОВ «Союз-Будресурси» (Продавець) було укладено договір поставки від 21.08.2015 №Ф-0801 сирої свіжо добутої неочищеної нафти та додаткову угоду до нього.
На виконання умов вищезазначеного договору 25.08.2015 Товариство перерахувало на користь ТОВ «Союз-Будресурси» кошти в сумі 10 900 000 грн. на що ТОВ «Союз-Будресурси» виписано податкову накладну від 25.08.2015 №7.
В обґрунтування своїх доводів про нікчемність зазначеного договору, контролюючий орган зазначає, що згідно даними ІС «Податковий блок» стан ТОВ «Союз-Будресурси» - 4 (порушено справу про банкрутство). Відповідач дійшов висновку про те, що позивач у зв'язку з не отриманням товару від ТОВ «Союз-Будресурси», за який було перераховано кошти, повинен був відкоригувати податковий кредит за серпень 2015 року на суму ПДВ 1 816 667 грн.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порушення справи про банкрутство відносно контрагента не є підставою для висновку про неможливість здійснення таким підприємством господарської діяльності.
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Союз - Будсевіс» відбулося більш ніж через рік, після здійснення господарської операції по перерахуванню грошових коштів Товариством. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що рішення про припинення ТОВ «Союз-Будресурси» прийняте лише в 2016 році (справа №917/1269/16).
Таким чином, на момент здійснення господарських операцій з перерахування коштів ТОВ «Союз-Будресурси» було зареєстровано в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мало належну правоздатність.
Також, між позивачем (Продавець) та ТОВ «Астер Трейд Україна» (Покупець) було укладено договір поставки від 15.07.2015 №15/7-15П олії соняшникової нерафінованої, українського походження, врожаю 2014 року, придатної для переробки, нормальної товарної якості, наливом. За умовами договору, Продавець поставляє Товар автомобільним транспортом на умовах СРТ згідно правил «Інкотермс - 2010» за адресою: ТОВ «Евері» м. Миколаїв, вул.. Громадянська, 117, та/або ТОВ «Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозубутсировина» м. Миколаїв, вул. В. Морська, 63, та/або ТОВ «Дельта Вілмар СНД» м. Южне, вул. Індустріальна, 6 та/або ПАТ «Іожк» м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 45.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано судам копії первинних документів, таких як: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, докази здійснення розрахунку, посвідчення якості продукції, тощо.
Також, позивачем було надано суду документи про передачу придбаного у ТОВ «Астер Трейд Україна» товару комісіонеру для реалізації його на експорт, відповідно до укладеного між ТОВ «СФС Трейд» (Комісіонер) та ТОВ «ЕНВЦ «Фобус» (Комітент) договору комісії від 15.07.2015 та первинні документи на підтвердження виконання умов зазначеного договору.
Фактичне вивезення товару підтверджується наявними в матеріалах справи ВМД №504050002/2015/1051816, №504050002/2015/106278, №504050002/2015/106029 та №504050002/2015/104698.
Вказані вище документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.
Висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм податкового законодавства базуються не на документах, наданих позивачем на підтвердження фінансово-господарських відносин з ТОВ «Союз - Будсевіс» та ТОВ «Астер Трейд Україна», а на основі отриманої ним інформації стосовно господарської діяльності зазначених контрагентів позивача та про характер їх взаємовідносин з власними контрагентами постачальниками, що ґрунтуютється виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу.
Колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова