Іменем України
20 лютого 2019 року
Київ
справа №338/515/17
провадження №К/9901/30211/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу 338/515/17
за позовом Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, прийняту 07 червня 2017 року у складі головуючого судді - Битківського Л.М., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді -Святецького В.В., суддів: Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
І. Обставини справи:
1. У травні 2017 року Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, в якому просило:
1.1. скасувати постанову від 24 квітня 2017 року ВП №53795072 про відкриття виконавчого провадження.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з виконавчим листом №338/1281/16-а, виданим Богородчанським районним судом 22 березня 2017 року, головне управління ПФУ в Івано-Франківській області зобов'язано провести з 01 січня 2016 року перерахунок призначеної ОСОБА_4 пенсії відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23 грудня 2015 року та з урахуванням діючої редакції статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та постанови №947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268» та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01 січня 2016 року.
3. 24 квітня 2017 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень управління ДВС головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Пищ М.С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом.
4. Позивач вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження №53795072 від 24 квітня 2017 року, винесена безпідставно.
5. На думку позивача зі сторони відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області жодних виконавчих дій щодо виконання рішення у даній справі у примусовому порядку здійснено не було. Процедуру перерахунку призначеної пенсії ОСОБА_4 розпочато Головним управлінням Пенсійного фонду в області в добровільному порядку, а не під час примусового виконання, у зв'язку з чим підстави для відкриття виконавчого провадження по даній справі відсутні.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Богородчанський районний суд Івано-Франківської області постановою від 7 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.
6.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач під час відкриття виконавчого провадження діяв в рамках чинного законодавства, в межах наданих йому повноважень та з урахуванням Закону України «Про виконавче провадження».
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. Позивач, вважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленими з порушенням норм матеріального і процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати їх рішення, та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
7.1. Заперечення на касаційну скаргу відповідачем не подавались.
8. Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 12 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за названою скаргою.
9. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10. 27 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду який ухвалою від 28 лютого 2018 року касаційну скаргу прийняв до провадження.
ІІІ. Джерела права й акти їх застосування
11. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
12. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
14. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
15. Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
16. Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
17. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
18. Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
19. З аналізу зазначених норм закону, зазначення в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком державного виконавця.
20. Конкретний розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника-юридичної особи при виконанні рішення немайнового характеру, визначений частиною третьою статті 27 Закону № 1404-VIII - чотири мінімальні розміри заробітної плати, що на час виникнення спірних правовідносин становило 12800 гривень.
21. Водночас, частиною дев'ятою статті 27 Закону встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
22. За правилами статті 242 КАС України (в чинній редакції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
23. Відповідно до частини третьої статті 181 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи), яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
24. Згідно із Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою КМУ № 229 від 02 липня 2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.
25. З 07 квітня 2015 року вищевказане Положення про ДВС втратило чинність у зв'язку із прийняттям постанови КМУ № 150 від 31 березня 2015 року, якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.
26. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
27. Згідно статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять:
1) Міністерство юстиції України;
2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
28. Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
29. Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
30. Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).
До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.
31. Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
32. Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.
ІV. Оцінка Верховного Суду
33. Позивач як у позовній заяві так і обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, стверджує, що зі сторони відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області жодних виконавчих дій щодо виконання рішення у даній справі у примусовому порядку здійснено не було. Процедуру перерахунку призначеної пенсії ОСОБА_4 розпочато Головним управлінням Пенсійного фонду в області в добровільному порядку, а не під час примусового виконання, у зв'язку з чим підстави для відкриття виконавчого провадження по даній справі відсутні.
34. Втім, вказані доводи позивача не підтверджуються жодним належним доказом, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, і ці обставини позивачем не оспорюються, що на час розгляду заступником начальника Відділу примусового виконання рішень управління ДВС головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Пищ М.С. заяви про примусове виконання вищезгаданого виконавчого листа та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53795072 - 24 квітня 2017 року - постанова суду в адміністративній справі №338/1281/16-а, що набрала законної сили, в добровільному порядку боржником - головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області - виконана не була.
34.1. Отже, станом на дату винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.
35. За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що у цьому випадку жодних передбачених Законом підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено, державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження не вбачається, тому й відсутні підстави і для задоволення позовних вимог.
36. Водночас постановивши правильне рішення по суті, суди попередніх інстанцій не врахували що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача, суд першої інстанції не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.
37. Так, частиною першою статті 52 КАС України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
38. Отже вказаними нормами статті встановлено, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
39. Враховуючи те, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права
40. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
42. Згідно частини другої статті 350 КАС України, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
43. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
44. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
V. Судові витрати
45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
2. Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець