Іменем України
19 лютого 2019 року
Київ
справа №820/4123/17
адміністративне провадження №К/9901/36703/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 (головуючий суддя - Любчич Л.В., судді: Сіренко О.І., Спаскін О.А.) у справі №820/4123/17 за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,
встановив:
Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 податковий борг в розмірі 16208,41 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2017, позовні вимоги задоволено з тих мотивів, що ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно сплатив узгоджені грошові зобов'язання, а відтак контролюючим органом правомірно було нараховано пеню за період з 05.09.2016 по 24.09.2017 на загальну суму 162408,41 грн.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки податкові повідомлення-рішення не були вручені платнику, у відповідача не виникло обов'язку зі сплати суми грошового зобов'язання, визначеного ними, а сама сума є неузгодженою, і як наслідок, висновки податкового органу про порушення відповідачем строку сплати податкового зобов'язання та нарахування пені є помилковими.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ГУ ДФС у Харківській області оскаржило його у касаційному порядку.
В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у Харківській області посилається на те, що відповідачем самостійно було визначено адресу для листування, на яку і були направлені податкові повідомлення-рішення від 13.07.2016, а тому вони вважаються надісланими фізичній особі. Оскільки відповідачем не було сплачено пеню у сумі 11396,97 грн., нараховану за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, а також у зв'язку з цим нараховано пеню за період з 05.09.2017 по 24.09.2017 у сумі 4801,42 грн., та пеню у сумі 10,32 грн. за несвоєчасну сплату штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб, вважає обґрунтованими свої вимоги щодо стягнення з відповідача податкового боргу у сумі 16208,00 грн.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за наслідками якої складено акт № 1821/20-30-13-04-07 від 25.05.2016.
На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення рішення № 0002871304 від 13.07.2016, № 0002881304 від 13.07.2016, № 0002841304 від 13.07.2016, № 0002851304 від 13.07.2016 на загальну суму 67876,09 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення направлені ФОП ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення 14.07.2016 на адресу: АДРЕСА_1. Зазначене поштове відправлення повернуто з причини невручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Контролюючим органом 06.09.2016 винесена податкова вимога №15656-17 у зв'язку з наявністю узгодженого податкового боргу в сумі 77345,29 грн., яка надіслана поштою 08.09.2016. Поштове відправлення також повернено відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідач частково сплатив донараховані контролюючим органом суми грошових зобов'язань, окрім пені, нарахування якої вважає незаконним, оскільки відсутній момент узгодження грошового зобов'язання, з огляду на невручення податкових повідомлень-рішень від 13.07.2016.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
За правилами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу. Нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
Враховуючи викладені законодавчі норми, в даному випадку момент узгодження грошового зобов'язання, як підстава нарахування пені, пов'язаний з отриманням податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
При цьому, пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Згідно з пунктом 45.1 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Вирішуючи даний спір судами попередніх інстанцій зроблені протилежні висновки щодо факту вручення платнику податкових повідомлень-рішень від 13.07.2016.
З огляду на те, що встановлення моменту отримання платником податків податкових повідомлень-рішень або обставин належного надсилання контролюючим органом таких рішень, залежить встановлення конкретної календарної дати з якого зобов'язання вважається узгодженим, своєчасно несплаченим, а також виникають підстави для нарахування пені, то без встановлення цієї дати неможливо зробити висновок про законність її нарахування та перевірити правильність її розрахунку.
Так, фактичні обставини справи свідчать про те, що податкові повідомлення-рішення від 13.07.2016 були направлені відповідачу 14.07.2016 на адресу: АДРЕСА_1. Визнати зазначену адресу місцем проживання відповідача або останньою відомою адресою місцезнаходження фізичної особи не вбачається можливим без спростування аргументів ФОП ОСОБА_2 про те, що про цю адресу контролюючому органу стало відомо лише 15.07.2016, а відтак її використання 14.07.2016 не відповідає вимогам пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України.
В свою чергу, обставини надіслання відповідачу податкових повідомлень-рішень від 13.07.2016 на його податкову адресу листом з повідомленням про вручення не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, оскільки пункт 44 списку рекомендованих листів від 22.08.2017, який міститься у матеріалах справи, не вказує про зміст поштового відправлення відповідачу на його податкову адресу, а також не свідчить про факт такого відправлення з повідомленням про вручення. Відповідно, лише за наявності цих доказів твердження про те, що відповідачу на його податкову адресу та на адресу його фактичного проживання було направлено податкові повідомлення-рішення є передчасним.
У той же час, протилежний висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача обов'язку зі сплати сум грошових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 13.07.2016, з огляду на те, що відповідач був обізнаний з наявністю таких рішень та частково платив нараховані грошові зобов'язання, також не ґрунтується на правильному застосуванні норм Податкового кодексу України.
Таким чином, для правильного вирішення спору визначальним є встановлення точної календарної дати узгодження нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання та, з урахуванням цієї дати, здійснення перевірки правильності розрахунку нарахованої пені.
Частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд касаційної інстанції, відповідно до положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи, що судами залишились невстановленими обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору, Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна ,
Судді Верховного Суду