Іменем України
20 лютого 2019 року
м.Київ
справа №804/5625/14
адміністративне провадження №К/9901/6059/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П., суддів - Анцупової Т.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015р. (судді: Божко Л.А., Лукманова О.М., Прокопчук Т.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити певні дії
встановив:
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов'язки голови Межівської районної державної адміністрації, що полягає у неприйнятті рішення про виділення позивачу 1,7938 га землі та зобов'язати Межівську районну державну адміністрації прийняти рішення про виділення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно виділено йому земельну ділянку меншої площі ніж та що зазначена в сертифікаті на земельну частку (пай).
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2014р. позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у неприйнятті рішення про виділення позивачу додаткових 1,7938 га землі та зобов'язано відповідача прийняти рішення про виділення позивачу додаткових 1,7938 га та видати державний акт на вказаний розмір земельної ділянки.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015р. скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що норми Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій носять рекомендаційний характер та не містять посилань на те, що в залежності від зміни вартості виділеної земельної ділянки земельної ділянки залежить її площа, а також будь-яких посилань на коефіцієнт індексації.
Крім того, сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом що засвідчує право особи на земельну частку й містить відомості про її вартість та розмір в умовних гектарах.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого 26.03.1997р. ОСОБА_2, яким право на земельну частку (пай), що передувала у колективній власності, становила 5,90 умовних кадастрових га. (а.с.9,10)
Згідно договору дарування №1006 від 17.05.2000р. сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого 26.03.1997р. ОСОБА_2 подаровано позивачу.
Розпорядженням голови Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №49/3-р-05 від 25.02.2005р. виділено в натурі (на місцевості) згідно Схеми поділу земельних ділянок на окремі частки (паї) земельну ділянку позивачу площею 4,1062 га.
24.12.2007р. позивачу видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 4,1062 га., розташованої на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.(а.с.10-11)
Позивач 08.10.2013р. звернувся до відповідача з заявою про прийняти рішення про виділення земельної ділянки (додаткової) площею 1,7938 га згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 від 26.03.1997р.
Листом відповідача від 31.10.2013р. № 902/13-31 позивача повідомлено, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 від 26.03.1997р. розмір земельної частки (паю) позивача становить 5,90 умовних кадастрових гектарів, вартість земельної частки (паю) становить 22 854,00 грн. без урахування коефіцієнта індексації. Виділено в натурі (на місцевості) згідно Схеми поділу земельних ділянок на окремі частки (паї) 4,1062 га та видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Вартість земельної ділянки становить 22 854,00 грн. без урахування коефіцієнта індексації.(а.с.8)
Відповідачем повідомлено, що площа земельної частки (паю) у фізичних гектарах позивача визначена методом проектного розрахунку шкал грошової оцінки агровиробничих груп грунтів відповідно «Порядку грошової оцінки земель», затвердженого спеціальним наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук від 27.11.1995р. № 76/230/325/150, тому при визначенні площі земельної частки (паю) у фізичних гектарах у 2005р. враховано якість грунтового покрову відповідно агрогруп, в результаті чого вартість земельної ділянки не змінюється, а фактична площа у фізичних гектарах буде змінюватися в залежності від виду агровиробничих груп.
Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, маючи право на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 від 26.03.1997р. як власник частки (паю) в колективній власності у розмірі 5,90 га. в умовних кадастрових гектарах не реалізував його у повному обсязі, оскільки відповідачем виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку площею 4,1062 га.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. «в» ч. 1, ч. 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999р. № 1529/99 та п.п. 16, 17 розділу X Земельного кодексу України сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою та вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що методичні рекомендації «Щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», й N 47/172/48 від 04.06.1996, затвердженні наказом Державного комітету України по земельних ресурсах носять рекомендаційний характер, та не встановлюють порядку зміни площі земельної ділянки в залежності від зміни її вартості.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлений права на земельну ділянку площею 5,90 га, як зазначено в його правовстановлюючому документі - сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 від 26.03.1997р. з огляду на вимоги національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що позивачем не було пропущено строків звернення до адміністративного суду, визначений ст. 99 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.), оскільки про порушення свого права позивач дізнався у 2013 році згідно листа відповідача від 31.10.2013р. № 902/13-31.
В свою чергу апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідач під час виконання повноважень, визначених у ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» уточнює місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при зменшенні площі сільськогосподарських угідь, що підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі, проводиться уточнення розрахунку площі земельної частки (паю) відповідно до Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених наказом Держкомзему від 20.02.96 р. № 11. При цьому, площа земельної частки (паю) у фізичних гектарах визначається методом проектного розрахунку шкал грошової оцінки агровиробничих груп грунтів згідно з Порядком грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (розділи 1 і 2,4 та додаток N 2), затвердженим спільним наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук від 27.11.95 р. N 76/230/325/150.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при розпаюванні земель сільськогосподарського призначення розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначалися виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь, а при виділенні земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) і видачі державних актів на право приватної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розмір у фізичних гектарах визначався вже в залежності від якості ґрунтів земельних часток (паїв) відповідно до Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій № 47/172/48 від 04.06.1996, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Водночас Верховний Суд не погоджується з мотивами, з яких апеляційний суд виходив при прийнятті такого рішення.
Так, із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржується протиправна на його думку бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про виділення додаткової земельної ділянки.
В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач скористався наданим законом правом на виділення паю в натурі.
В результаті реалізації цього права позивачу як власнику земельного паю виділено в натурі земельну ділянку і видано Державний акт про право власності на земельну ділянку.
За правилами пункту 6 Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Позивач, вважаючи, що йому виділено земельну ділянку меншого розміру ніж ту, на яку він має право, звернувся до відповідача з відповідною заяву, яку відповідачем розглянуто і позивачу надано відповідь про відсутність підстав для виділення додаткової земельної ділянки.
Таким чином, відповідачем розглянуто заяву позивача про виділення додаткової земельної ділянки, про результати розгляду такої заяви позивача повідомлено, а тому з боку відповідача відсутня бездіяльність, оскарження якої відбувається в межах даної справи.
В свою чергу відмову відповідача у виділенні додаткової земельної ділянки позивач не оскаржував, а суд касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України не може розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
До того ж, як Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» так і Земельний кодекс не наділяють голів районних адміністрацій повноваженнями щодо виділення земельних ділянок в натурі та передачі їх у власність, в той же час бездіяльність саме голови районної адміністрації оскаржує позивач у даній справі.
Водночас, доводи як позовної заяви так і касаційної скарги свідчать про фактичну незгоду позивача з виділенням йому в 2005 році Межівською районною державною адміністрацією земельної ділянки в натурі меншого розміру ніж визначено сертифікатом на право на земельну частку (пай).
З матеріалів справи вбачається, що питання виділення позивачу земельної ділянки в натурі оформлене розпорядженням Межівської районної державної адміністрації від 25.02.2005р. №49/3-р-05, на підставі якого видано Державний акт про право власності, а тому в разі незгоди з таким розпорядженням позивач вправі оскаржити його у встановленому законом порядку.
Статтею 351 цього ж Кодексу передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Таким чином, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильного судового рішення по суті, згадані судові рішення слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Керуючись статтями 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015р. змінити в мотивувальній частині.
В решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015р.. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Т.О. Анцупова
В.М. Кравчук