21 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/3655/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.
з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Ковальчуком В.Д., час проголошення судового рішення 10 год 34 хв у м. Луцьк, дата складання повного тексту судового рішення 18 жовтня 2018 року) за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У вересні 2018 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) №0331971303 від 19.07.2018.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 та прийняти постанову, якою задовольнити його позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно даних інформаційно-облікової картки в електронній системі контролюючого органу, штрафну санкцію було нараховано, коли строк сплати ще не настав, зокрема, у вихідні дні. Також, апелянт звертає увагу на недоліки акту перевірки.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Федорчук І.Ю., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою частково задовольнити позов, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 12.06.2018 головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податків та зборів з фізичних осіб та єдиного внеску території обслуговування Луцької ОДПІ управління податків та зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області Власюк С.В. було проведено камеральну перевірку дотримання СПД ОСОБА_1 вимог п.295.1 ст.295 ПК України щодо своєчасності сплати авансового внеску єдиного податку за 2016-2018 роки, за результатами якої складено акт №9296/03-20-13-03/НОМЕР_1 від 12.06.2018.
Перевіркою встановлено затримку сплати авансового внеску єдиного податку за 2017 рік, чим порушено п.295.1 ст.295 ПК України.
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0331971303 від 19.07.2018, яким на підставі статей 122-126 ПК України за затримку на 111111111111111 календарних днів сплати фізичною особою грошового зобов'язання/авансових внесків єдиного податку в сумі 7518,20 грн зобов'язав позивача сплатити штраф у розмірі 50%, що становить 3759,10 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд вважав доведеним факт порушення позивачем строків сплати авансових внесків єдиного податку, за які контролюючим органом нараховано штрафну санкцію у розмірі 50 % ставки єдиного податку. До того ж, суд не взяв до уваги доводи позивача з посиланням на п.49.20 ст.49 ПК України про те, що не вважається пропущеним строк сплати податкового зобов'язання у випадку коли останній день сплати припадає на вихідний день або святковий день, а сплата здійснена у наступний робочий (операційний (банківський)) день, оскільки дана стаття регламентує порядок та строки подання податкової декларації, та, відповідно, обрахування з цього часу строку сплати податкового зобов'язання за цією податковою декларацією. Стосовно доводів позивача на допущені помилки в акті перевірки, суд зазначив, що окремі незначні помилки при оформленні акту перевірки не можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки не спростовують факту допущеного порушення вимог податкового законодавства.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
До спірних правовідносин застосовуються положення ПК України.
Згідно п.295.1, п.295.2 ст.295 ПК України, платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до п.122.1 ст.122 ПК України, несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку, що несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку авансових внесків єдиного податку у встановлені строки (тобто, не пізніше 20 числа включно поточного місяця) тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку.
Відповідно до п.2 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881), інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваного в даній адміністративній справі податкового повідомлення-рішення в частині накладення штрафу в сумі 1470,10 грн, з огляду на таке.
Згідно з даними ІКП та розрахунком штрафних санкцій за окремі податкові періоди було нараховано до сплати авансовий внесок єдиного податку, проте позивач провів його сплату у такі строки, зокрема, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.01.2016 сплачено 22.02.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.03.2016, сплачено 21.04.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.04.2016, сплачено 18.05.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.06.2016, сплачено 21.06.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.07.2016, сплачено 25.07.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.10.2016, сплачено 25.10.2016, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.01.2017, сплачено 23.01.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.02.2017, сплачено 23.02.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.05.2017, сплачено 02.06.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.06.2017, сплачено 22.06.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.08.2017, сплачено 21.08.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.10.2017, сплачено 23.10.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.11.2017, сплачено 28.11.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.12.2017, сплачено 26.12.2017, в сумі 744,60 грн терміном сплати до 20.01.2018, сплачено 22.01.2018.
Отже, даними ІКП підтверджуються 10 з 15 фактів порушення позивачем строків сплати авансових внесків єдиного податку, а саме : в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.01.2016, сплачено 22.02.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.03.2016, сплачено 21.04.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.04.2016, сплачено 18.05.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.07.2016, сплачено 25.07.2016, в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.10.2016, сплачено 25.10.2016, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.02.2017, сплачено 23.02.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.05.2017, сплачено 02.06.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.11.2017, сплачено 28.11.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.12.2017, сплачено 26.12.2017.
При цьому, долучені до позовної заяви копії платіжних документів вказані факти порушення позивачем строків сплати авансових внесків єдиного податку не спростовують.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що 20.01.2018 припало на вихідний день (субота), а тому ним не було порушено строк сплати авансового внеску, оскільки така сплата відбулася у перший робочий день після вихідного та зазначає наступне.
За змістом пунктів 31.1 - 31.3 статті 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно п.295.1 ст.295 ПК України, платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.
Вказана норма не містить застережень щодо порядку сплати єдиного податку у випадку, якщо останній день строку його сплати припадає на вихідний або святковий день.
Натомість, таке правило передбачено для податкових декларацій, зокрема згідно п.49.2 ст.49 ПК України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Як визначено у статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (№076) від 16.05.1972, підписаною державами - членами Ради Європи, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін dies ad quem означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таке застосування норм податкового законодавства відповідає також основним засадам податкового права, наведеним у статті 4 ПК України.
Таким чином, здійснення позивачем сплати податку у перший робочий день після вихідного свідчить про недопущення ним порушення правил сплати (перерахування) податку та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності.
Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 по справі №820/1867/17) та в силу положень ч.5 ст.242 КАС України враховується при вирішенні даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, авансовий внесок єдиного податку в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.06.2016 було сплачено 21.06.2016, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.01.2017 було сплачено 23.01.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.08.2017 було сплачено 21.08.2017, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.10.2017 було сплачено 23.10.2017, в сумі 744,60 грн терміном сплати до 20.01.2018 було сплачено 22.01.2018, тобто фактично у перший робочий день після вихідного, що підтверджується даними ІКП, а тому позивач у даному конкретному випадку не допустив порушення строку сплати податку.
Згідно з розрахунком штрафних санкцій, за порушення строку сплати авансового внеску єдиного податку в сумі 275,60 грн терміном сплати до 20.06.2016 на позивача накладено штраф в розмірі 137,80 грн, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.01.2017 накладено штраф в розмірі 320 грн, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.08.2017 накладено штраф в розмірі 320 грн, в сумі 640 грн терміном сплати до 20.10.2017 накладено штраф в розмірі 320 грн, в сумі 744,60 грн терміном сплати до 20.01.2018 накладено штраф в розмірі 372,30 грн.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність застосування до позивача штрафу в сумі 1470,10 грн.
Разом з тим, суд не бере до уваги доводи позивача щодо інших штрафних санкцій, оскільки такі були сплачені за межами встановленого строку.
Колегія суддів також не бере до уваги доводи позивача про допущені помилки в акті перевірки, оскільки такі не можуть бути підставою для скасування оспорюваного рішення та не спростовують факту допущеного позивачем порушення вимог податкового законодавства.
З урахуванням встановлених обставин та наведених норм податкового законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згідно з оспорюваним рішенням до позивача протиправно застосовано штраф в сумі 1470,10 грн.
Беручи до уваги наведені вище мотиви, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафу в сумі 1470,10 грн.
Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є : неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як видно з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в сумі 705,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1126896389.1 від 07.09.2018 та за подання апеляційної скарги в сумі 1059,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1226113833.1 від 28.12.2018, який був зарахований до спеціального фонду державного бюджету України, при цьому, повинен був сплатити судовий збір за подання позовної заяви в сумі 704,80 грн та апеляційної скарги в сумі 1057,20.
Відтак, враховуючи, що позовні вимоги задоволені на суму 1470,10 грн. (що становить 39,11 %), тому на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати за сплату судового збору в розмірі 690,76 грн.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року по справі №0340/1807/18 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області № НОМЕР_2 від 19 липня 2018 року в частині накладення штрафу зі сплати єдиного податку з фізичних осіб в сумі 1470 гривень 10 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 39497665) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 690 (шістсот дев'яносто) гривень 76 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 21.02.2019.