20 лютого 2019 рокуЛьвів№857/1196/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Луців І.І.
за участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача Сагайдака Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року у справі №459/2182/17 (винесене головуючим суддею Радченком В.Є. проголошене о 11:56 год. у м. Львові повний текст складений 13.12.2018р.) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області третя особа головний спеціаліст відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Львівській області Цюпко А.І. про визнання недійсним та скасування рішення про примусове повернення за межі України,-
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області третя особа головний спеціаліст відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Львівській області Цюпко А.І. про визнання недійсною та скасування рішення ГУ ДМС у Львівській області про примусове видворення за межі України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням ГУ ДМС України у Львівській області від 26.07.2017р. вирішено примусово повернути за межі України громадянина Росії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язано його покинути територію України у термін до 05.08.2017 р. Підставою прийняття такого рішення стало те, що на момент перевірки посідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 виданої ГУ ДМСУ у Львівській області, термін її дії закінчився 17.05.2017 р. і з цього часу ОСОБА_3 межі України не покидав. З таким рішення позивач не погоджується, вважає його безпідставним та незаконним.
Крім цього, позивач зазначає, що на території України проживає з початку 2009р., а 24.09.2009р. він уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_6 від спільного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Також у позивача на утриманні перебуває син його дружини від першого шлюбу ОСОБА_8
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що він мав намір звернутися про поновлення тимчасової посвідки в ГУ ДМС України у Львівській області. Проте, у встановлений час, він не мав можливості цього зробити особисто, оскільки знаходився на роботі в м. Києві, тому ним було завчасно укладено домовленість із представником, про подачу від його імені необхідних документів для поновлення тимчасової посвідки, однак такі з невідомих причин представником подані не були. Крім цього зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про визнання його таким, що потребує додаткового захисту. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечив просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначив, що позивач із заявою про визнання його таким, що потребує додаткового захисту до ГУ ДМСУ у Львівській області не звертався.
Третя особа в судове засідання не прибула, хоча належним чином була повідомлена про дату судового засідання. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією його паспорту. З 17.06.2016 р. відділом Червоноградської міської ради ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
26 липня 2017 року ГУ ДМС України у Львівській області, відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», було прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина Росії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Як вбачається зі змісту вказаного рішення, головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Львівській області Цюпком А.І., під час проведення перевірки паспортного документа позивача серії НОМЕР_2, виданого 20.11.2012, терміном дії до 20.11.2017, встановлено, що ОСОБА_3 був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_3, виданої ГУ ДМС України у Львівській області, термін дії якої закінчився 17.05.2017 року.
Головним спеціалістом Цюпком А.І. встановлено, що позивач перевищив дозволений строк перебування на території України з моменту закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання - 17.05.2017 та своєчасно не виїхав у встановлений термін за межі України, що є порушенням вимог п. 10 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 №251.
Вказаним рішенням Головного управління позивача примусово повернуто за межі України та зобов'язано його покинути територію України у строк до 05 серпня 2017 року. Однак, у вказаний термін ОСОБА_3 територію України не покинув.
За допущене порушення міграційного законодавства, на позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ 073061 від 26.07.2018 р. та поставною серії ПН МЛВ 073062 від 26.07.2017 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що позивач перевищив дозволений строк перебування на території України з моменту закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання. Документів на продовження терміну дії посвідки на тимчасове проживання не подав.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають норма матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною 3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI, визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до п.п. 2, 5 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.
Відповідно до вимог п. 10 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою КМУ, посвідка на тимчасове проживання видається строком до одного року з можливістю його продовження щоразу на один рік на підставі заяви іноземця чи особи без громадянства та документів, зазначених у підпункті 4 пункту 6 цього Порядку, які подаються до територіального органу або підрозділу ДМС не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку дії посвідки. Після закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України.
При цьому посвідка на тимчасове проживання передається приймаючій стороні, яка зобов'язана подати її територіальному органові або підрозділові ДМС за місцем проживання іноземця та особи без громадянства протягом десяти днів з моменту зняття з реєстрації.
Як встановлено судом, що позивачу було відомо, що він мав звернутися про поновлення тимчасової посвідки в ГУ ДМС України у Львівській області, проте у встановлений час він не мав можливості цього зробити особисто, оскільки знаходився на роботі в м. Київ, тому ОСОБА_3 було завчасно укладено домовленість із його представником, про подачу від його імені необхідних документів для поновлення тимчасової посвідки. Проте, документів він так і не подав, а як наслідок його притягли до відповідальності.
Таким чином, позивач особисто підтверджує факт не вчинення ним будь яких дій щодо продовження терміну дії своєї посвідки на тимчасове проживання, чим порушив норми міграційного законодавства. Крім цього, таке покликання судом до уваги не приймається, оскільки не підтверджено жодним доказом.
Позивач зазначає, що 24.09.2009 р. ним було укладено шлюб із громадянкою України ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_4. Від спільного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_5
Проте, позивач не скористався наданим Законом України «Про імміграцію» правом на оформлення дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України.
Посилання апелянта на те, що його повернення до Росії може загрожувати його життю, судом до уваги не приймається, оскільки таке є безпідставними та жодним чином необґрунтованими.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з п. 2 Положення Державна міграційна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач перевищив дозволений строк перебування на території України з моменту закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання, документів на продовження терміну дії посвідки на тимчасове проживання не подав. Позивач своїм правом на оформлення посвідки на постійне проживання з метою возз'єднання сім'ї з особою, які є громадянами України не скористався.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року у справі №459/2182/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. С. Затолочний
Повний текст постанови складено 21.02.2019р.