21 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/485/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.
з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року про забезпечення позову (постановлена головуючим-суддею Костецьким Н.В) по справі за адміністративним позовом Державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказу,
У грудні 2018 року Державний реєстратор Лапаївської сільської ради Пустомитівського району ОСОБА_1 (далі - державний реєстратор ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив скасувати наказ Міністерства юстиції України №3591/15 від 15.11.2018 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
11.12.2018 позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить зупинити дію оспорюваного наказу до набрання законної сили судовим рішенням по справі №813/5812/18.
Заява обґрунтована тим, що оспорюваний наказ порушує гарантоване Конституцією України право на працю, а не зупинення його дії позбавить його можливості здійснювати свою діяльність, що завдасть шкоди матеріального характеру, оскільки буде позбавлено можливості отримувати дохід від професійної діяльності. Крім того, у разі задоволення позову та скасування вказаного наказу захист прав, свобод та інтересів стане неможливим у зв'язку з виконанням спірного наказу, що унеможливить відновлення порушених прав. Державний реєстратор, також забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді і створює реальну загрозу в подальшому притягнення державного реєстратора до юридичної відповідальності за порушення порядку та строків розгляду заяв про державну реєстрацію, що не були розглянуті на момент прийняття рішення про тимчасове блокування доступу державному реєстраторові до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім цього, блокування ключа порушує права та інтереси інших осіб, які звернулись до державного реєстратора з заявами про вчинення реєстраційних дій, внаслідок фактичної неможливості розпоряджатись своїм майном, завершити процедуру реєстрації шляхом звернення до іншого суб'єкта реєстрації прав.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, державний реєстратор ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивує тими самими обставинами що і заяву про забезпечення позову. Просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 та прийняти постанову, якою задовольнити подану ним заяву про забезпечення адміністративного позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, фактично за своїм змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З матеріалів справи видно, що предметом спору в межах цієї справи є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №3591/15 від 15.11.2018 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно», яким заблоковано доступ державного реєстратора державного ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один рік, а вжити заходів забезпечення позову позивач просив шляхом зупинення дії оспорюваного ним рішення до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Підставою для прийняття спірного наказу слугувала довідка від 05.11.2018, складена за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно якої вбачається, що позивачем допущено порушення у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Виявлення такого порушення стало підставою для прийняття рішення про тимчасове блокування доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів зазначає, що правомірність та оцінка прийнятого наказу, підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті та може бути дана судом першої інстанції за результатами розгляду справи.
В свою чергу, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного наказу до набрання законної сили рішенням по справі, надасть позивачу право вчиняти реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, хоча спірним наказом таке право позивачу тимчасово і заблоковане, у зв'язку з виявленням порушення у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №808/2432/18.
Доводи заявника з приводу того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення прав та інтересів позивача є безпідставними, оскільки вони є предметом спору в даній справі, а вирішення цього питання призведе до фактично вирішенням справи по суті до постановлення рішення в даній справі.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що наведені позивачем у заяві доводи не свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України, оскільки державні реєстратори жодним чином не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців.
Як видно з матеріалів справи, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача нічим не підтверджено, відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №826/9263/17.
Доводи апелянта про неможливість подати до суду докази у зв'язку з блокуванням доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач може скористатися своїм правом на забезпечення доказів, передбачене ст.114 КАС України. При цьому, дана обставина не може бути підставою для забезпечення позову у спосіб, який просить застосувати позивач.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не наведено достатніх доказів в обґрунтування поданої заяви та належних доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року про забезпечення позову по справі №1340/5812/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 21.02.2019.