06 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/4110/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Довгополова О.М.,
Святецького В.В,
з участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,
позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Добровольської Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (прийняте у м. Львові суддею Кухар Н.А.; складене у повному обсязі 14 листопада 2018 року) в адміністративній справі № 1340/3750/18 за позовом ОСОБА_2 до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення компенсації за невикористані відпустки та компенсації за затримку виплати сум, що належали при звільненні,
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з уточненням позовних вимог, просив:
- стягнути з Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Червоноградська ОДПІ) на його користь 36 887,76 грн компенсації за невикористані відпустки;
- стягнути з Червоноградської ОДПІ на його користь компенсацію за затримку виплати компенсації за невикористані відпустки в розмірі на день ухвалення рішення суду у цій справі.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював на посаді начальника відділу доходів і зборів з фізичних осіб Червоноградської ОДПІ, звідки був звільнений 09.08.2017 на підставі наказу в.о. начальника Червоноградської ОДПІ від того ж числа № 43-о «Про звільнення з роботи» у відповідності до пункту 1 статті 86 Закону України «Про державну службу» та статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням. При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, оскільки неправильно було розраховано компенсацію за 182 дні невикористаних відпусток.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Червоноградську ОДПІ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористані відпустки з урахуванням абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).
Зобов'язано Червоноградську ОДПІ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Червоноградська ОДПІ, яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що компенсацію за невикористані відпустки розраховано правомірно, оскільки відсторонення позивача від посади на підставі ухвал суду не можна вважати поважною причиною, а відтак місяці розрахункового періоду, в яких позивач не працював, були включені до розрахункового періоду. Відтак, Червоноградська ОДПІ провела з позивачем вчасний та остаточний розрахунок згідно положень чинного законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти апеляційної скарги і вказав, що така не підлягає задоволенню, оскільки її вимоги суперечать приписам Порядку № 100, при тому, що продовження роботи у випадку відсторонення від посади (роботи) законодавством не передбачено; аналогічно не передбачено й нарахування та виплата відстороненій особі заробітної плати.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Позивач та його представник, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Як встановлено судом, у період з 22.07.1996 по 09.08.2017 ОСОБА_2 працював в Державній податковій інспекції м. Червонограда та в Червоноградській ОДПІ; остання займана посада - начальник відділу податків і зборів з фізичних осіб Червоноградської ОДПІ.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 24.09.2016 ОСОБА_2 було відсторонено від займаної посади на 2 місяці.
Наказом Червоноградської ОДПІ від 11.10.2016 ОСОБА_2 було відсторонено від посади начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб Червоноградської ОДПІ до 24.11.2016 на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 24.09.2016 у справі № 461/6219/16-л, провадження № 1-кс/461/4692/16.
Надалі строк відсторонення ОСОБА_2 від посади продовжувався: ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.11.2016 -на 2 місяці; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 18.01.2017 - на два місяці, по 18.03.2017; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 20.03.2017 - на 60 діб, до 18.05.2017; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 16.05.2017 - на 60 діб, по 14.07.2017; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 05.07.2017 - на 60 діб, по 02.09.2017.
26.07.2017 ОСОБА_2 подав до в.о. начальника Червоноградської ОДПІ заяву про звільнення з 09 серпня 2017 року із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.
09.08.2017 Червоноградською ОДПІ у відповідності до пункту 1 статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» було прийнято наказ № 43-о «Про звільнення з роботи», відповідно до якого ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб за власним бажанням, з 09 серпня 2017 року згідно зі статтею 38 КЗпП України та відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустку» виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки, зокрема:
- 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця та 16 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22.07.2013 по 21.07.2014;
- 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця та 30 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22.07.2014 по 21.07.2015;
- 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця та 30 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22.07.2015 по 21.07.2016;
- 15 календарних днів додаткової відпуски державного службовця та 30 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22.07.2016 по 21.07.2017;
- 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за період з 22.07.2017 по 21.07.2018;
- 1 календарний день основної щорічної відпустки за період з 22.07.2017 по 09.08.2017.
Всього що при звільненні позивача йому було нараховано компенсацію за 182 дні невикористаної відпустки (107 днів основної щорічної та 75 днів додаткової відпустки державного службовця; загалом - 182 дні) та виплачено кошти в сумі 6495,58 грн, що підтверджується розрахунковим листом за серпень 2017 року та розрахунками компенсації за відпустки.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що кількість невикористаних днів відпустки сторонами не оспорювалась.
Згідно із розрахунками компенсації за невикористані відпустки, для визначення середнього заробітку з метою компенсації відповідач використав розрахунковий період з серпня 2016 року по липень 2017 року, а для розрахунку загального розміру заробітної плати взяв заробітну плату за серпень 2016 року в розмірі 6167,69 грн, та за вересень 2016 року в розмірі 6466,11 грн; загалом - 12 633,80 грн, оскільки у період з жовтня 2016 року по липень 2017 року позивач не отримував заробітну плату.
Для визначення середньоденного заробітку вказана сума була поділена на 354 календарних дні в періоді з 01.08.2016 по 31.07.2017, тобто на загальну кількість календарних днів за цей період (12 633,80 : 354 = 35,69 грн).
Надалі, отриманий середньоденний заробіток було помножено на кількість невикористаних днів відпустки (107 Ч 35,69 грн = 3818, 83 грн; 75 Ч 35,69 = 2676,75 грн).
Не погоджуючись із вказаним розрахунком та сумою компенсації за невикористані відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Зазначив, що у період з 24.09.2016 по 09.08.2017 (день звільнення) не працював, у зв'язку з відстороненням від посади та не отримував за цей період заробітної плати, тому нарахування компенсації мало здійснюватися шляхом ділення сумарного заробітку за серпень та вересень 2016 року на кількість календарних днів фактично відпрацьованого ним періоду з 01.08.2016 по 31.07.2017 - загалом 53 дні (загальна кількість календарних днів за винятком святкових і неробочих днів встановлена законодавством на ці місяці).
Відтак йому не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки в сумі 21 686,76 грн (25 505,99 - 3818,83) та за невикористані додаткові відпустки державного службовця в сумі 15 201,00 грн (17877,75 грн - 2676,75 грн), що становить 21 686,76 +15 201,00 =36887,76 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при обчисленні суми середнього заробітку відповідач взяв до уваги заробітну плату за два місяці: серпень 2016 року та вересень 2016 року, так як позивач в період з жовтня 2016 року по липень 2017 року не отримував таку у зв'язку з відсторонення від посади.
Проте, не було застосовано абзац 6 пункту 2 Порядку № 100, так як такий застосовується лише щодо обчислення середньої заробітної плати, а на кількість ділення календарних днів року не впливає.
Суд не погодився з цим, оскільки за приписами цієї норми час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток, виключається з розрахункового періоду.
Позивач у період з 24.09.2016 по 02.09.2017 був відсторонений від посади, не працював, заробіток за ним не зберігався, а отже, цей період необхідно виключити з розрахункового періоду.
Крім того, Головне управління Держпраці у Львівській області провело інспекційне відвідування відповідно до підпункту1 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017, з питань, порушених у зверненні ОСОБА_2 від 01.08.2018, за результатами якого складено припис про усунення виявлених порушень від 27.08.2018 № ЛВ964/457/АВ/П та накладено штраф на Червоноградську ОДПІ.
Із вказаних документів та листа Головного управління Держпраці у Львівській області від 23.08.2018 № 8129/4/14-04, зокрема видно, що абзацом шостим пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що час протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Всупереч наведеному, при обчисленні середньої заробітної плати для виплати компенсації позивачу за невикористані відпустки при звільненні з роботи 09.08.2017, згідно з наказом № 43-о від 09.08.2017 не виключено з розрахункового періоду часу, протягом якого згідно з чинним законодавством позивач не працював, а був відсторонений від роботи.
В порушення вимог частини першої статті 83 КЗпП України при звільненні з роботи не виплачено позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки в повній мірі, при звільненні з роботи не проведено виплату всіх належних сум, чим порушено вимоги частини першої статті 116 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не довів законність та обґрунтованість невиплати на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористані основні щорічні та додаткові відпустки з врахуванням абзацу шостого пункту 2 Порядку № 100 від 08.02.1995 та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що належним способом захисту порушених прав позивача є не стягнення спірних сум, а зобов'язання відповідача про їх нарахування та виплату.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є частково правильними з огляду на таке.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Підпунктами «а» та «л» пункту 1 Порядку № 100 встановлено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
За приписами пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати, зокрема, для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзац шостий пункту 2 Порядку № 100).
Всупереч зазначеному, при обчисленні середньої заробітної плати для виплати компенсації позивачу за невикористані відпустки відповідач неправомірно не виключив з розрахункового періоду час, протягом якого згідно з чинним законодавством позивач не працював і не отримував заробітну плату, так як був відсторонений від роботи. Вказане потягло за собою невиплату позивачу такої компенсації у повному обсязі.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
А згідно із пунктом 7 Порядку № 100 нарахування, зокрема, компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством).
Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до цих положень розмір компенсації за невикористані відпустки буде складати:
((6167,69 грн + 6466,11 грн) : (30 + 23)) Ч 107 = 25 505,59 грн - компенсація за невикористані щорічні основні відпустки;
((6167,69 грн + 6466,11 грн) : (30 + 23)) Ч 75 = 17 877,75 грн - компенсація за невикористані додаткові відпустки державного службовця,
де: 6167,69 грн та 6466,11 грн - заробітна плата за серпень та вересень 2016 року;
30 та 23 - кількість календарних днів у серпні та вересні 2016 року;
107 та 75 - кількість днів невикористаних основної та додаткової відпусток.
З урахуванням виплачених сум розмір недоплати буде складати:
(25 505,59 грн - 3818,83 грн) + (17 877,75 грн - 2676,75 грн) = 36 887,76 грн.
Статтею 116 КЗпП України, зокрема, визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи зазначені норми, а також те, що при звільненні позивача йому не було виплачено у повному обсязі компенсацію за невикористані відпустки, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день постановлення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацом третім пункту 4 Порядку № 100 визначено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Враховуючи те, що позивач у період з 24.09.2016 по 09.08.2017 не працював і не мав заробітку, обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинно здійснюватись відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку № 100, тобто виходячи з посадового окладу позивача, який відповідно до наданого представником відповідача розрахунку складає 3101,00 грн.
Оскільки Порядком № 100 алгоритм для визначення в цьому випадку середнього заробітку за час затримки розрахунку не прописаний, застосовується загальний алгоритм розрахунку середньої зарплати:
3101,00 грн Ч 12 міс. / 354 дні = 105,12 грн Ч 311 днів затримки розрахунку (з 10.08.2017 по 08.11.2018) = 32 692,32 грн.
Правильно встановивши підставність позовних вимог позивача, суд першої інстанції разом з тим, безпідставно не визначив розмір стягуваних сум.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно враховувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зважаючи на природу та підстави цього спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити, доповнивши:
- абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції словами:
«у сумі 36 887 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн 76 коп без утримання податків та інших обов'язкових платежів»;
- абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції словами:
«у сумі 32 692 (тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто дві) грн 32 коп без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
При цьому колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зауважити, що вказана зміна рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частини вчинена в межах заявлених позивачем позовних вимог і направлена на дотримання вимог частини першої статті 2 КАС України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права позивача на ефективний засіб юридичного захисту та відновлення порушеного права.
Колегія суддів відкидає як необгрунтовані доводи апелянта щодо того, що відсторонення позивача від посади на підставі ухвал суду не можна вважати поважною причиною, а відтак місяці розрахункового періоду, в яких позивач не працював, правомірно були включені до розрахункового періоду, оскільки відповідно до абзацу шостого пункту 2 Порядку № 100 із розрахункового періоду виключається, зокрема, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством не працювали і за ними не зберігався заробіток.
Оскільки протягом часу відсторонення позивач не працював, за ним не зберігався заробіток, що передбачено чинним законодавством, такий період підлягає виключенню при розрахунку розміру компенсації за невикористані відпустки.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на те, що судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, зазначене відповідно до статті 317 КАС України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року в адміністративній справі № 1340/3750/18 змінити, доповнивши:
- абзац другий резолютивної частини рішення словами: «у сумі 36 887 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн 76 коп без утримання податків та інших обов'язкових платежів»;
- абзац третій резолютивної частини рішення словами:«у сумі 32 692 (тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто дві) грн 32 коп без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року в адміністративній справі № 1340/3750/18залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький
Постанова складена у повному обсязі 21 лютого 2019 року.