19 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/3317/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П.
за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, ухвалене суддею Баб'юк П.М., 14:32:12 год., м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 8 жовтня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів та зобов'язання вчинити дії,-
20.02.2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка виразилась у не вирішенні рапорту від 22.12.2016 року, поданого полковником ОСОБА_1 командувачу військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас, відповідно до п.«д» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини цієї ж статті - наявністю у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, у межах передбачених строків з часу його надходження;
визнати протиправною бездіяльність Міністра оборони України, яка виразилась у невинесенні наказу про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас, відповідно до п. «д» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини цієї ж статті - наявністю у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, у межах передбачених строків з часу надходження рапорту від 22.12.2016 року, поданого полковником ОСОБА_1 командувачу військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас, відповідно до п.«д» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини цієї ж статті - наявністю у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України (по особовому складу) від 25.10.2017 року №748 про звільнення полковника ОСОБА_1 - військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від займаної посади і зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України до вирішення питання подальшого проходження військової служби;
визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 15 січня 2018 року №20 в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за п.«д» ч.б ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
визнати протиправним та скасувати наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 31.01.2018 року №25 про виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу частини;
зобов'язати Міністра оборони України винести наказ про звільнення полковника ОСОБА_1 із військової служби з 22 січня 2017 року та із зарахуванням періоду з 23.01.2017 року по 31.01.2018 року у стаж вислуги років у Збройних Силах України;
зобов'язати командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) винести наказ по стройовій частині про виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) з дня вибуття, а саме з 22 січня 2017 року;
зобов'язати службових осіб військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) внести відповідні зміни до облікових документів полковника ОСОБА_1 відповідно до вимог та положень Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 26 травня 2014 року №333;
зобов'язати оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виплатити полковнику ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі з 23.01.2017 року до моменту фактичного звільнення у зв'язку з вимушеним утриманням на військовій службі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) щодо: неповідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 22.12.2016 року, неналежного доопрацювання і подання матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 згідно рапорту від 22.12.2016 року та не направлення матеріалів по вказаному рапорту до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України після усунення недоліків. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в спірній ситуації має місце протиправна бездіяльність оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у неповідомленні ОСОБА_1 про результати розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 22.12.2016 року, неналежному доопрацюванні і поданні матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 згідно рапорту від 22.12.2016 року та не направлення матеріалів по вказаному рапорту до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України після усунення недоліків. Таким чином, в цій частині позов підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначає, що в подальшому рапорт позивача від 22.12.2016 року разом із службовими матеріалами на звільнення ОСОБА_1 до Міністра оборони України не надходив. Таким чином, за відсутності у Міністра оборони України подання і матеріалів на звільнення ОСОБА_1 , згідно рапорту від 22.12.2016 року, Міністерство оборони України не мало можливості прийняти будь-яке рішення по його вирішенню. Крім цього, оскаржені накази Міністра оборони України від 15.01.2018 року №20 та командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 31.01.2018 року №25 винесені відповідачами на підставі самостійно поданого рапорту позивача від 21 листопада 2017 року, а тому відповідають чинному законодавству та волевиявленню обох сторін. Тому, вимоги про їх скасування задоволенню не підлягають. Відтак, позовні вимоги про зобов'язання Міністра оборони України винести наказ про звільнення позивача з 22.01.2017 року та із зарахуванням періоду з 23.01.2017 року по 31.01.2018 року у стаж вислуги років у Збройних Силах України теж не підлягають задоволенню. Крім цього, даний час був відпрацьований ОСОБА_1 та зарахований у стаж, а тому, права позивача в такий спосіб відновлені бути не можуть.
Позовні вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) винести наказ про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ; посадових осіб військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) внести відповідні зміни до облікових документів; оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити позивачу з 23.01.2017 року по 31.01.2018 року грошове забезпечення у зв'язку з вимушеним утриманням на службі, - є похідними від вимог про визнання протиправними і скасування наказів про звільнення. Оскільки такі накази не скасовано, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його постановленим з неповним дослідженням наданих доказів, неправильним встановленням обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) оскаржило його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, про те, неможливо встановити, чи доопрацьовувалися матеріали щодо звільнення позивача згідно рапорту на звільнення від 22.12.2016 року, чи надсилались до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України зроблені без урахування наданих представником оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » пояснень. Зокрема, після отримання 06.03.2017 року подання та матеріалів, які були підготовлені на виконання рапорту позивача від 22.12.2016 року та повернуті Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України на доопрацювання, позивача було повідомлено посадовими кадрового органу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про необхідність написання рапорту на звільнення з військової служби за сімейними обставинами із зазначенням в рапорті про наявність акту обстеження сімейного стану ОСОБА_1 та долучення даного акта до матеріалів на звільнення. Причиною повернення матеріалів на звільнення ОСОБА_1 зі служби, як було повідомлено з Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, стала необхідність доопрацювання комплекту, які були подані з рапортом від 22.12.2016 року. Після повідомлення посадовими особами кадрового органу управління командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про необхідність усунення недоліків, ОСОБА_1 подав на ім'я командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » рапорт від 21.04.2017 року, зареєстрований в управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за № 4977 від 21.04.2017 року, де зазначив, що додає до рапорту акт обстеження сімейно-майнового стану Тернопільського ОМВК від 21.12.2016 року.
Проте, в ході судового розгляду судом першої інстанції не взято до уваги пояснення представника оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про те, що рапорт на звільнення ОСОБА_1 від 21.04.2017 року подавався ним з метою усунення недоліків, які були вказані Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України після опрацювання рапорту на звільнення з військової служби ОСОБА_1 від 22.12.2016 року.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції в ході судового розгляду безпідставно відмовив представникові оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у задоволенні клопотання про виклик в судове засідання в якості свідків представників кадрового органу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для дачі показань щодо підтвердження правомірності дій посадових осіб оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в ході вирішення рапорту ОСОБА_1 від 22.12.2016 року.
Апелянт вказує на те, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції жодним чином не було доведено, в чому саме полягає протиправність дій оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо неповідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його рапорту від 22.12.2016 року.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача частково суд першої інстанції виходив з того, що оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не було доведено до позивача про обставини повернення на допрацювання матеріалів про його звільнення з посади та про результати розгляду поданого позивачем рапорта на звільнення зі служби від 22.12.2016 року, в зв'язку з чим має місце протиправна бездіяльність оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України.
Накази Міністра оборони України від 15.01.2018 року №20 та командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 31.01.2018 року №25 винесені на підставі самостійно поданого рапорту позивача від 21.11.2017 року і відповідачі, приймаючи оспорювані накази, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання протиправними і скасування наказів про звільнення. Так як накази про звільнення позивача з військової служби не скасовані, такі вимоги також не підлягають до задоволення.
Апеляційнийй суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, виходить із такого.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проходження військової служби в Збройних Силах України, переміщення та звільнення військовослужбовців зі служби врегульовано Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» від 25.03.1992 року 2232-XII (надалі - Закон №2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (надалі - Положення № 1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року№170 (надалі - Інструкція №170).
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч.6 ст.2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби відносяться: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з п. 34 Положення № 1153 контракт припиняється (розривається) зокрема, у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).
Пунктом 2.12 Інструкції №170 визначено, що контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.
Абзацом 2 п. 2.12 Інструкції №170 про дострокове розірвання контракту за наявності підстав, передбачених пунктами «б», «в», «д», «з», «к» частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби.
Відповідно до п. п. 2 п. 35 Положення №1153 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого п.195 цього Положення) за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «д», «з», «к» та «м» ч. 6 ст. 26 Закону Закону №2232-ХІІ.
Пунктом 210 Положення №1153 встановлено, що звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставі указу Президента України та після видання наказу Міністра оборони України командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Згідно п. 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Згідно з п.12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, тощо) оформляється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 знаходився на військовій службі з 01.08.1988 року. Перебував на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України та начальником Тернопільського гарнізону у військовому званні «полковник» (наказ МОУ від 05.02.2015 року №70).
Згідно наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2016 року №582 «Про відсторонення від посад полковника ОСОБА_1 », на виконання ухвали слідчого судді, позивача було відсторонено від посад військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 та начальника Тернопільського гарнізону терміном на два місяці та, водночас, направлено для подальшого виконання обов'язків військової служби в розпорядження командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (витяг з наказу від 15.11.2016 року №582)
22 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав рапорт командувачу військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про своє звільнення з військової служби у запас, відповідно до п. «д» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог частини цієї ж статті - наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Того ж дня з ОСОБА_1 була проведена бесіда з приводу звільнення з військової служби та проведено обстеження сімейно-майнового стану.
22 грудня 2016 року відповідачем - заступником начальника штабу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було оформлено подання про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас і службові матеріали на звільнення з військової служби направлено до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (лист №501/5/1511 від 22.12.2016 року).
06 березня 2017 року подання та матеріали щодо звільнення з військової служби у запас полковника ОСОБА_1 з копією листа директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України повернуто у в/ч НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») для доопрацювання та усунення недоліків (лист №321/Кц/369/17 від 06.03.2017 року).
Однак, доказів доопрацювання оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » матеріалів щодо звільнення позивача, згідно рапорту на звільнення від 22.12.2016 року, та надсилання їх після цього до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України оперативним командуванням «Захід», не надано.
Крім того, відповідачем - оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не доведено до позивача про обставини повернення на допрацювання матеріалів про його звільнення з посади та про результати розгляду поданого позивачем рапорта на звільнення зі служби від 22.12.2016 року.
21 квітня 2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із рапортом про звільнення з військової служби у запас відповідно до п. «д» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - у зв'язку з наявністю у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Матеріали та подання було направлено для розгляду до кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України.
Однак, відповідно до листа кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.06.2017 року №116/9/КЦ/2/1572 подання та матеріали щодо звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 залишені без реалізації та повернуто оперативному командуванню «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) у зв'язку з наявністю стосовно полковника ОСОБА_1 кримінального провадження у справі №607/2372/17.
21 листопада 2017 року ОСОБА_1 втретє звернувся до командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із рапортом про своє звільнення з військової служби у запас відповідно до п. «д» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» і відповідно до наказу Міністра оборони України від 15.01.2018 року №20 його було звільнено з військової служби у запас на підставі п. «д» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини).
Згідно з наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 31.01.2018 року №25 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що має місце протиправна бездіяльність оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, яка виразилась у неповідомленні ОСОБА_1 про результати розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 22.12.2016 року, неналежному доопрацюванні подання матеріалів щодо звільнення згідно рапорту від 22.12.2016 року та не направленні матеріалів по вказаному рапорту до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України після усунення недоліків. У звязку з наведеним позовні вимоги в зазначеній частині є підставними та підлягають до задоволення.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскільки оскаржені накази Міністра оборони України від 15.01.2018 року №20 та командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 31.01.2018 року №25 винесені відповідачами на підставі самостійно поданого рапорту позивача від 21.11.2017 року, відповідають чинному законодавству та волевиявленню обох сторін, позовні вимоги про їх скасування є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Не підлягають до задоволення також позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Міністра оборони України винести наказ про звільнення позивача з 22.01.2017 року із зарахуванням періоду з 23.01.2017 року по 31.01.2018 року у стаж вислуги років у Збройних силах України, так як вислуга зараховану позивачу до стажу.
Так як накази відповідачів про звільнення судом не визнані протиправними та не скасовані, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову про зобов'язання відповідача в/ч НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) винести наказ про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 22.01.2017 року; внести відповідні зміни до облікових документів; зобов'язання оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виплатити позивачу з 23.01.2017 року по 31.01.2018 року грошове забезпечення у зв'язку з вимушеним утриманням на службі.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року у справі №819/313/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів та зобов'язання вчинити дії - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Я. С. Попко
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 21.02.2019.