19 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/2689/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Багрія В.М., Гінди О.М.,
за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,
представника відповідача Юрика Б.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Іванчулинець Д.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
06 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України, в якому просив стягнути одноразову грошову допомогу при звільненні з поліції в розмірі 37720,06 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 квітня 2018 року по дату ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки при розрахунку в день звільнення 31 березня 2018 року з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, зокрема, станом на 05 липня 2018 року відповідачем не виплачено одноразову грошову допомогу, що передбачена п. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 37720,06 грн, то таку допомогу слід стягнути з відповідача, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено. Стягнено з Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні з поліції в розмірі 37720,06 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94133,62 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням має разовий характер та право на її одержання пов'язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав. Тому ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги. Також, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена нормами Кодексу законів про працю України (КЗпП України) відповідальність.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що чинне законодавство України пов'язує виплату допомоги із набуттям права на пенсію. В Україні не існує прецедентного права і рішення Верховного суду не можуть бути підставою для ухвалення судами аналогічних рішень. Також, одноразова грошова допомога навіть у разі, коли вона належить до виплати, не є складовою грошового забезпечення, а тому не може ототожнюватись із коштами, що належать звільненому працівнику у вигляді його грошового забезпечення та повинні виплачуватися у день звільнення. Відповідно, до несвоєчасної виплати такої допомоги не можуть застосовуватися наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України. Крім цього, ознайомившись з матеріалами справи встановлено, що у протоколі судового засідання від 27 липня 2018 року вказано причиною відкладення судового засідання неявку сторін, однак це не відповідає дійсності, оскільки представник Управління прибув в судове засідання 27 липня 2018 року, проте секретар судового засідання повідомив, що останнє не відбудеться не вказавши жодних причин. Також, в матеріалах справи відсутній надісланий відзив на позовну заяву та судом першої інстанції не вчинено будь-яких процесуальних дій, за результатами розгляду клопотання відповідача про перенесення судового засідання.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що поліцейські, які звільняються з поліції за власним бажанням, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, яка повинна бути виплачена в день звільнення. Всі суми належні до сплати працівникові мають бути виплачені в день його звільнення та закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 згідно з наказом Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України від 30 березня 2018 року № 24 о/с звільнений з 31 березня 2018 року зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
03 травня 2018 року позивач звернувся до Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Листом від 15 травня 2018 року № 349/43/26/01-2018 відповідач повідомив позивачу про відмову у виплаті зазначеної допомоги, мотивуючи відмову відсутністю правових підстав отримання її позивачем, оскільки останній не набув права на отримання пенсії згідно із Законом № 2262-XII, що є однією із обов'язкових умов виплати одноразової грошової допомоги.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічне положення закріплено в абз. 1, 4 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), згідно з якими військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які, зокрема, звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вказані положення п. 10 Постанови № 393, яка прийнята на підставі Закону № 2262-XII, не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.
Зі змісту зазначених норм слідує, що ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-XII встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: такі особи звільняються зі служби, зокрема, за власним бажанням та мають вислугу 10 років і більше.
А зазначення в тексті ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-XII, що право на вказану грошову допомогу мають особи рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деякі інші особи, які мають право на пенсію за цим Законом, відповідач помилково трактує як обов'язкову умову отримання такої допомоги, оскільки, на думку колегії суддів, дане положення вживається лише в контексті поширення дії цього Закону на відповідну категорію осіб.
З матеріалів справи встановлено, що станом на час звільнення зі служби в поліції вислуга років ОСОБА_2 становила 14 років 10 місяців та 22 дні, а підставою для звільнення слугувало власне бажання, що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає позивачу право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.
А ненабуття позивачем права на пенсію за Законом № 2262-XII не може позбавляти його права на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності обов'язкових умов для цього, а саме, як зазначено вище, 10 років вислуги та звільнення із служби із передбачених Постанова № 393 підстав, в тому числі за власним бажанням.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка міститься у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16.
Щодо доводів відповідача про те, що в Україні не існує прецедентного права і рішення Верховного Суду не можуть бути підставою для ухвалення судами аналогічних рішень, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. При цьому, рішення апеляційного суду у справі, що розглядається, мотивоване не лише висновками Верховного Суду у зазначеній вище справі, а судом проаналізовано норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини і наведено мотиви саме такого їх тлумачення тат застосування.
Враховуючи наведене вище обставини та норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України протиправно та безпідставно відмовило ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-XII.
Стосовно розміру одноразової грошової допомоги, то вона виплачується в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З матеріалів справи слідує, зокрема, з довідки про доходи № 44 від 26 червня 2018 року, що позивачеві в останній місяць його служби було нараховано і виплачено 10777,16 грн грошового забезпечення(а.с.12).
В той же час, апеляційним судом встановлено, що згідно розрахункового листка за березень 2018 року до суми такого грошового забезпечення було включено також компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2097,30 грн(а.с.98).
Відповідно до пункту 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), який набув чинності 27 травня 2016 року, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не може враховуватись компенсація за невикористану відпустку, з огляду на те, що така виплата є виплатою одноразового характеру.
Отже, враховуючи вищевикладене, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, встановленої ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка підлягає виплаті становить 30379,51 грн ((10777,16 грн - 2097,30 грн)/25% *14=30379,51).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнення із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законами № 580-VIII в № 2262-XII, Постановою № 393.
Водночас, зазначеними вище чи іншими нормативно-правовими актами, які регулюють проходження і звільнення зі служби поліцейських та виплати їм грошового забезпечення, не врегульовано порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів Національної поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, проте врегульовані КЗпП України.
Так, ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість та необхідність застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року та від 01 березня 2018 року у справах № 806/535/16 та № 806/1899/17 відповідно.
Як зазначено вище, ОСОБА_2 звільнений зі служби в поліції з 31 березня 2018 року.
Однак, фактичний розрахунок з позивачем як на день його звільнення, так і на даний час проведено не було, оскільки відповідач вважає, що одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-XII позивачу не слід виплачувати взагалі.
Таким чином, оскільки позивача було звільнено зі служби з 31 березня 2018 року і з ним не було проведено повного розрахунку при звільненні (не виплачено спірну одноразову грошову допомогу) колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, з відповідача слід стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2018 року до дня ухвалення судового рішення, тобто до 13 вересня 2018 року.
Водночас, на думку колегії суддів, суд першої інстанції неправильно обчислив розмір середнього заробітку, який слід стягнути на користь ОСОБА_2, а саме помилково застосував при його обчисленні норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та відповідно неправильно визначив розмір середньоденного грошового забезпечення.
Так, відповідно до п. 4 розділу XI Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Відповідно до змісту наведеної норми вона є бланкетною та передбачає існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), який набув чинності 27 травня 2016 року.
У справі, що розглядається час затримки розрахунку з позивачем при звільненні є, як зазначено вище, з 01 квітня 2018 року до 13 вересня 2018 року, тобто час, в який діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регулює питання виплати грошового забезпечення поліцейським - Порядок № 260 і саме цей акт слід застосовувати до спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справах № 815/2959/17 та № 814/2833/16.
Відповідно до п. 9 Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З врахуванням даної норми, колегія суддів вважає, що при визначенні періоду затримки розрахунку при звільненні слід враховувати всі календарні дні він дня наступного за звільненням позивача до дня ухвалення рішення судом першої інстанції, а середньоденне грошове забезпечення - шляхом ділення середньомісячного грошового забезпечення за два місяці перед звільненням на кількість календарних (а не робочих) днів у цих місяцях(а.с.12).
В період з 01 квітня 2018 року до 13 вересня 2018 року було 166 календарних днів.
Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою про доходи ОСОБА_2 від 26 червня 2018 року № 44 грошове забезпечення позивача за два останні місяці, які передували його звільненню з органів поліції, становило: за лютий 2018 року - 13272,74 грн., за березень 2018 року - 10777,16 грн.
Отже, враховуючи, що всього грошове забезпечення позивача за цей період становило 24049,90 грн. (13272,74 грн. + 10777,16 грн.), кількість календарних днів - 59 (28 лютий і 31 березень), середньоденне грошове забезпечення позивача за два місці перед звільненням становило 407,63 грн. (24049,90 грн. / на 59 календарних днів).
Відповідно сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка належить до виплати позивачу, становить 67666,58 грн. (407,63 грн. х 166 календарних днів).
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі № 807/670/18 - скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні, встановлену ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі 30379,51 грн(тридцять тисяч триста сімдесят дев'ять гривень п'ятдесят одна копійка).
Стягнути з Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 67666,58 грн(шістдесят сім тисяч шістсот шістдесят шість гривень п'ятдесят вісім копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. М. Багрій
О. М. Гінда
Повне судове рішення складено 21 лютого 2019 року.