Справа № 824/786/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.
Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.
20 лютого 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року (головуючий суддя Брезіна Т.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Чернівецької області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність прокуратури Чернівецької області щодо неповного надання інформації на адвокатський запит від 21.07.2018 року та зобов'язати відповідача надати повну відповідь на адвокатський запит від 21.07.2018 року.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, в ході задоволення клопотання представника відповідача, було закрито провадження в даній адміністративній справі.
Водночас було роз'яснено позивачу, що даний спір не містить ознак публічно-правового спору та не направлений на захист прав позивача у сфері публічно-правових відносин із суб'єктом владних повноважень, і тому підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.12.2018 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що оскаржувана в межах даної справи бездіяльність прокуратури пов'язана із управлінськими діями, а не процесуальними. При цьому, посилаючись на приписи Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначає, що оскарження бездіяльності органу досудового розслідування відбувається саме за приписами КАС України, оскільки нормами кримінально-процесуального законодавства не передбачено подання адвокатських запитів, як і не передбачено можливість оскарження в порядку кримінального судочинства бездіяльність органів досудового розслідування, які порушують норми Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідач правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи приписи ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність прокуратури Чернівецької області щодо неповного надання інформації на адвокатський запит від 21.07.2018 року, який подано з приводу надання документального підтвердження факту отримання ОСОБА_2 повідомлення про підозру від 01.10.2014 року у кримінальному провадженні №42013270240000007 від 15.04.2013 року.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оскаржувана бездіяльність прокуратури пов'язана із діями, визначеними КПК України, які є процесуальними, а не управлінськими, то такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Отже, виходячи із положень наведеної норми, законом може бути передбачено вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 КПК України повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.
В силу приписів ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний має право: знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, отримати їх роз'яснення, ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, вимагати відкриття матеріалів, одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді.
В ракурсі викладеного, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що питання з приводу повідомлення особі про підозру, а також сукупність прав самого підозрюваного після отримання вказаного повідомлення врегульовано нормами КПК України та повинно відбуватись у відповідності до останніх в межах конкретного кримінального провадження.
Частиною 1 статті 24 КПК України визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Кримінальний процесуальний кодекс України містить главу 26, яка визначає порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, в тому числі органів досудового розслідування та прокурорів.
Враховуючи те, що дії прокурора, які оскаржуються за зверненням позивача, стосуються неналежного виконання посадових обов'язків під час здійснення кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підсудність цієї справи кримінальній юстиції, оскільки у адвокатському запиті ставилось питання надання документального підтвердження факту отримання ОСОБА_2 повідомлення про підозру саме в межах кримінального провадження №42013270240000007 від 15.04.2013 року.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року № 6-рп/2001 правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 КПК України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони право і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
З приводу посилань позивача на неможливість оскарження бездіяльності органів досудового розслідування в рамках кримінального судочинства, то судова колегія звертає увагу на наступне.
Приписами ч. 1 ст. 306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Відповідно до рішення Конституційного суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 року (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України), захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.
Крім того, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп, з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Тобто, оскаржувана позивачем бездіяльність відповідача пов'язана з виконанням обов'язків в рамках кримінального провадження, а тому питання, що є предметом позову регламентуються Кримінальним процесуальним кодексом України і мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові від 24 квітня 2012 року по справі № 21-989во10.
Таким чином, при визначенні юрисдикцій у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правомірним.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 21 лютого 2019 року.
Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.
Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.