8.1
Іменем України
12 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4033/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 листопада 2018 року № Ф-2140-51 про сплату боргу (недоїмки),
04 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу від 15 листопада 2018 року № Ф-2140-51 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 15 липня 2017 року по теперішній час він перебуває у трудових відносинах за основним місцем роботи в КУ “Рубіжанська центральна міська лікарня” на посаді юрисконсульта. Також, з 15 липня 2015 року по теперішній час він перебуває в трудових відносинах з КУОЗ “Центр первинної медико-санітарної допомоги” Рубіжанської міської ради на посаді юрисконсульта за сумісництвом. Перебуваючи у трудових відносинах на посаді юрисконсульта, 24 червня 2016 року на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області №6 від 24.06.2016 року позивач отримав свідоцтво №1540 про право на заняття адвокатською діяльністю. Своє право на зайняття адвокатською діяльністю реалізує не як самозайнята особа, а як найманий працівник. Тобто умовами для виникнення обов'язку щодо сплати єдиного внеску є: наявність ознаки самозайнятої особи, провадження такою особою незалежної професійної діяльності та отримання доходу від цієї діяльності. Отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є реалізацією прав, передбачених ст. 3 Конституції України, але не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи. Таким чином, в розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність в той час, коли він являється найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Відповідач - Головне управління ДФС в Луганській області позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 22.01.2019 за вхідним реєстраційним номером 3826/2019 надав відзив на позовну заяву (а.с.39-40), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Оскільки для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), то мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб за 2017 рік складає з 01 січня - 704 грн. (3200 х 22 відсотки).
Відповідно до інформації, яка міститься в АІС “Податковий блок”, ОСОБА_1 - особою, яка провадить незалежну професійну діяльність було надано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску (Додаток 5 таблиця 3) за 2017 рік від 18.04.2018 року реєстраційний № 4367. Згідно Квітанції 2 пакет не прийнято, оскільки звіт було надано з помилками (в жодному рядку не зазначена сума нарахованого єдиного внеску). З 01.01.2018 року, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону № 2464). За таких обставин, ОСОБА_1 було нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника в автоматичному режимі, а саме: 1 квартал 2018 - 2457,18 грн., строк сплати якого - 19.04.2018; 2017 рік - 8448 грн., строк сплати якого - 02.05.2018; 2 квартал 2018 -2457,18 грн., строк сплати якого - 19.07.2018; 3 квартал 2018 -2457,18 грн., строк сплати якого 19.10.2018.
За наявності боргу в інтегрованій картці платника ЄСВ, позивачу було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 10.12.2018 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с.1-2).
Ухвалою суду від 20.12.2018 за клопотанням представника відповідача підготовче засідання відкладено (а.с.34).
Ухвалою суду від 22.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.49).
Ухвалою суду від 07.02.2019 за клопотанням представника відповідача відкладено судове засідання на 12.02.2019 (а.с.58).
Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін в письмовому провадженні відповідно до вимог частини дев'ятої статті 205 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 24.06.2016 року № 6 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво за №1540 від 24.06.2016 (а.с.18).
З 15 липня 2015 року позивач перебуває в трудових відносинах з КУОЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Рубіжанської міської ради на посаді юрисконсульта за сумісництвом.
З 2017 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах за основним місцем роботи в КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» на посаді юрисконсульта, що підтверджується записом за № 11, 12, 13 який міститься в трудовій книжці серії БТ-ІІ № 0901106, наказом по КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» № 110-к від 11.09.2015р., довідкою за вих. № 3 від 27.11.2018р., № 769 від 27.11.2018 року (а.с.9-10, 11, 12, 13,14).
Отже, позивач є найманим працівником, перебуває у трудових відносинах, які мають тривалий системний та постійний характер роботи на посадах, пов'язаних зі здійсненням юридичної практики.
Згідно з довідками форми ОК-5 та форми ОК-7 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування роботодавці, з якими ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах та від яких отримує дохід у вигляді заробітної плати, здійснюють нарахування та сплату єдиного соціального внеску від суми нарахованої заробітної плати, але не нижче мінімально встановленого розміру на місяць (а.с. 16-17).
Позивач зареєстрований в податковому органі як самозайнята особа. Звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, а саме: таблиця 3 Додатку №5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 до контролюючого органу подано 18.04.2018 з показниками «0» - не здійснює діяльність як самозайнята особа та не отримує доходу від такої діяльності (а.с.42-43).
24 листопада 2018 року позивач отримав вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2140-51 від 15 листопада 2018 року, згідно з якої станом на 15.11.2018 ОСОБА_1 має заборгованість за період з 19.04.2018 по 19.10.2018 зі сплати єдиного внеску на суму 15819 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) гривень 54 коп (а.с.15).
Предметом спірних правовідносин фактично є законність прийняття вимоги про сплату боргу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких вимог чинного законодавства.
Згідно з пунктом 12 статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (далі Закон № 2464).
Частиною 4 статті 25 Закону № 2464 передбачено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Суд зазначає, що відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно з частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
За визначенням, яке міститься в пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджуютьсуми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповіднодо цього Закону нараховується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Системний аналіз пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону № 2464 свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно- правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа, не отримував доходу від цієї діяльності.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах субєкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доказано правомірності спірного рішення, проте, позивачем належними та допустимими доказами доведена його протиправність.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень КАС України, суд
Позовні вимоги фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 листопада 2018 року № Ф-2140-51 про сплату боргу (недоїмки)- задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу № Ф-2140-51 від 15.11.2018 на суму 15819,54 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять гривень 54 коп).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93000, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Інтернаціональна, 96) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ: 39591445, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Енергетиків, буд.72) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21 лютого 2019 року.
Суддя ОСОБА_2