ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2019Справа № 910/10399/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., розглядаючи у відкритому судовому засіданні
справу № 910/10339/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Віма», м. Ужгород,
до Прокуратури Закарпатської області, м. Ужгород, та
Державної казначейської служби України, м. Київ,
про стягнення 1 002 116,20 євро та 1 000 000 грн.,
за участю представників:
позивача - Тертиченко В.І. (директор; паспорт серія НОМЕР_2);
відповідача-1 - Стретович М.О. (посвідчення від 26.12.17 №048934);
відповідача-2 - Ферштей А.М. (довіреність від 08.01.2019 № 5-28-08/487);
вільний слухач - ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_1).
06.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» (далі - Товариство) до Прокуратури Закарпатської області (далі - Прокуратура) та Державної казначейської служби України про стягнення 1 002 116,20 євро матеріальних збитків (реальні збитки та упущена вигода) та 1 000 000 грн. моральної шкоди.
Товариство обґрунтовує позовні вимоги там, що з вини працівників Прокуратури було порушено право позивача, а саме: незаконно вилучено майно позивача; повернуто його Прокуратурою в неповному обсязі та у зношеному стані, внаслідок чого вказане майно стало непридатне для використання за призначенням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі № 910/10399/18; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 18.09.2018.
28.08.2018 позивач подав суду документи на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.
10.09.2018 відповідач-1 подав суду відзив на позовну заяву та документи на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.
11.09.2018 від відповідача-2 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 вказаний відзив було повернуто без розгляду на підставі статей 42, 161, 170 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 відкладено підготовче засідання на 02.10.2018.
21.09.2018 позивач подав суду відповідь на відзив і документальне підтвердження надсилання його копії.
24.09.2018 відповідач-2 подав суду клопотання про визнання повноважними причин пропуску на подання відзиву; відзив на позовну заяву та документи на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 відкладено підготовче засідання на 16.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/10399/18 до судового розгляду по суті на 06.11.2018.
06.11.2018 позивач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів.
У судовому засіданні 06.11.2018 було оголошено перерву до 20.11.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 було відкладено розгляд справи на 06.12.2018.
23.11.2018 позивач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів.
Розгляд вказаного клопотання було відкладено у судове засідання, призначене на 22.01.2019.
05.12.2018 відповідач-2 подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника; просив здійснювати розгляд справи по суті з обов'язковою участю відповідача-2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 було відкладено розгляд справи на 22.01.2019.
У судовому засіданні 22.01.2019 було оголошено перерву до 05.02.2019.
28.01.2019 відповідач-1 подав суду заяву про застосування строків позовної давності.
Зміст суб'єктивного права відповідача на правовий захист за допомогою застосування позовної давності полягає у використанні загальних принципів визначеності змісту суб'єктивного матеріального права, а отже не є заходом процесуального характеру.
Заява про застосування позовної давності є запереченням і аргументом щодо предмету позову, а отже за своїм змістом відповідає вимогам до заяв по суті справи і може бути подана лише на стадії підготовчого провадження.
Оскільки така заява подана після закінчення строків встановлених кодексом і судом, тому залишена судом без розгляду на підставі частини другої статті 118, частини третьої статті 161 та частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 05.02.2019 оголосив вступне слово та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні оголосили вступне слово та у задоволенні позову просили відмовити повністю.
Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази досліджені у судовому засіданні.
У судовому засіданні 05.02.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Позивач вказує, що в результаті незаконних дій, рішень та бездіяльності Прокуратури Товариству було завдано 1 002 116,20 євро матеріальних збитків (реальні збитки та упущена вигода) та 1 000 000 грн. моральної шкоди.
Товариство було зареєстроване 01.12.1999 як підприємство, що ставить за мету виробництво взуття та надання інформаційних послуг.
З метою виробництва взуття у квітні 2006 року позивач придбав від швейцарської фірми «WIFI AG in Grunung» за 73 090 євро обладнання для виготовлення взуття.
Вказане обладнання у травні 2006 року було завезено в Україну, розмитнено та змонтовано у виробничу лінію в орендованому позивачем у закритого акціонерного товариства «Ужгородський механічний завод» приміщенні, яке знаходилося в м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30.
Позивач вказує, що після установки обладнання Товариство відповідно до контрактів з фірмою «Paradiso» (Італія) отримало сировину і почало виготовляти продукцію (взуття).
23.05.2007 слідчий з особливо важливих справ прокуратури Закарпатської області Кузан В.В. порушив кримінальну справу № 9706407 за фактом заволодіння службовими особами Товариства чужим майном в особливо великих розмірах, за ознаками злочинів передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
30.05.2007 слідчий Кузан В.В. провів обшуки приміщень офісу позивача та приміщень, в яких проживала директор Товариства Тертиченко В.І.
В процесі проведення вказаних слідчих дій були вилучені оригінали бухгалтерських документів, документів, що підтверджували зовнішньоекономічну діяльність позивача, договори з контрагентами та документи пов'язані з придбанням обладнання для виробництва взуття.
02.10.2007 слідчий Кузан В.В. провів огляд орендованих позивачем виробничих приміщень за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, та належного позивачу обладнання.
Після огляду постановою слідчого Кузана В.В. від 02.10.2007 належне позивачу обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73090 євро було визнано речовим доказом у кримінальній справі № 9706407 і в той же день передано за актом на відповідальне зберігання товариству з обмеженою відповідальністю «Інгрід плюс» (далі - ТОВ «Інгрід плюс»).
06.03.2008 слідчий Кузан В.В. порушив проти директора Товариства Тертиченко В.І. кримінальну справу № 9701808 за ознаками злочинів передбачених частиною п'ятою статті, частиною другою статті 366, частиною другою статті 209 КК України та кримінальну справу № 9701808/2 за ознаками злочину передбаченого частиною першою статті 222 КК України.
Кримінальні справи № 9706407, № 9701808 та № 9701808/2 постановою слідчого Кузана В.В. від 06.03.2008 були об'єднані в одне провадження, якому був присвоєний № 9706407 і по якому було пред'явлено обвинувачення директору Товариства Тертиченко В.І. у вчиненні злочинів передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 222, частиною другою статті 209 КК України.
03.04.2008 кримінальна справа № 9706407 була передана до суду, у супровідному листі до справи зазначалося, що речові докази - обладнання для виготовлення взуття знаходяться на відповідальному зберіганні ТОВ «Інгрід плюс».
Вказана кримінальна справа розглядалася судами та органами досудового слідства неодноразово.
10.08.2015 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Закарпатської області старший радник юстиції Романець Ю.М. виніс постанову, якою закрив кримінальне провадження проти Тертиченко В.І. (якому на день винесення документа прокурором було присвоєно № 12014070030001332) на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості Тертиченко В.І. в суді у вчиненні злочинів передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 222, частиною другою статті 209 КК України, та вичерпані можливості їх отримати.
У четвертому пункті резолютивної частини вказаної постанови було зазначено, що речові докази вилучені в ході досудового розслідування, обладнання для виготовлення взуття (згідно з протоколом огляду від 02.10.2007) загальною вартістю 73 090 євро, повернути представникам Товариства.
Постанова про закриття кримінального провадження не оскаржувалася та 21.08.2015 набрала законної сили.
Позивач вказує на те, що відповідач-1 не повернув вилучене обладнання одразу після винесення постанови.
Лише 26.09.2016 відповідач-1 почав повертати позивачу вилучене у 2007 році обладнання і згідно з актом приймання-передачі частини речових доказів повернув представнику позивача два повітряних компресора.
29.09.2016 позивач отримав від представника прокуратури шість найменувань обладнання, з яких кабіна для покращення взуття була розукомплектована та потребувала ремонту.
03.11.2016 позивач за трьома актами приймання-передачі частини речових доказів отримав від прокуратури 13 найменувань обладнання з яких обладнання для прибивання устілок, обладнання для висушування клею, обладнання для просушування готового виробу, обладнання для обробки задника та обладнання для придання форми взуттю виявилося зношеним та непридатним для подальшого використання за призначенням.
08.11.2016 позивачу було повернуто п'ять найменувань обладнання, з яких витяжна шафа з вентилятором потребувала ремонту, а обладнання для надання форми заготовки взуття, обладнання для приклеювання підошви та обладнання для обробки країв заготовки виявилося непридатним для подальшого використання за призначенням.
13.12.2016 виконуючий обов'язки прокурора Закарпатської області Василенко О. листом № 17/7-858-07 повідомив Товариство про те, що іншу частину обладнання повернути неможливо у зв'язку з його відсутністю.
У зв'язку із викладеним, на думку позивача, склалася ситуація, за якої основна частина вилученого обладнання для виробництва взуття була втрачена, а повернута частина самостійно використовуватися не може; більшість повернутого обладнання зношене та стало непридатним для використання за призначенням.
Отже, в результаті дев'ятирічного розслідування кримінальної справи працівниками відповідача-1, на думку позивача, Товариство втратило обладнання та можливість виконувати статутну мету - виробляти взуття.
Вартість обладнання складає 73 090 євро та визначено позивачем як реальні збитки.
Крім того, Товариство заявило до стягнення упущену вигоду у сумі 929026,02 євро.
Позивач розраховує упущену вигоду таким чином:
- до вилучення обладнання, а саме за період з червня 2006 року по травень 2007 року позивач виготовив 17 144 пари взуття і за це отримав дохід у сумі 83 196,30 євро;
- середньомісячна сума доходу позивача за період становила - 6 933,03 євро (83 196,30 : 12 = 6 933,03 євро);
- зупинка виробничої діяльності в результаті вилучення документації та обладнання триває з 30.05.2007 по теперішній час і станом на 30.07.2018 становить 134 місяців;
- доходи, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода) становлять 929 026,02 євро (6 933,03 х 134).
Також, позивач вказує на те, що Товариству була завдана моральна шкода, що полягає у приниженні ділової репутації та оцінюється позивачем у 1 000 000 грн.
Товариство не надало жодного розрахунку заявленої до стягнення суми моральної шкоди.
У свою чергу, відповідачі заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема на таке:
- позивач документально не підтвердив завдання моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн.;
- упущена вигода ґрунтується виключно на припущеннях та нічим не підтверджена;
- речові докази були передані на відповідальне зберігання ТОВ «Інгрід плюс», а тому в силу приписів статті 1212 ЦК України, на думку Казначейства, у позивача відсутні підстави для стягнення майнової шкоди з державного бюджету України.
Суд дійшов висновку про наявністю підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При цьому, згідно з приписами статті 56 Конституції України кожному гарантується право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Для відшкодування шкоди у даному випадку необхідно довести такі елементи цивільно-правової відповідальності як протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами.
Судом встановлено та підтверджено учасниками справи те, що у позивача в рамках досудового слідства 02.10.2007 було вилучено обладнання вартістю 73 090 євро у робочому стані та без жодних зауважень щодо його справності та комплектності передано на відповідальне зберігання ТОВ «Інгрід плюс».
Починаючи з 26.09.2016 відповідач-1 почав повертати позивачу вказане обладнання.
Слід зазначити, що обладнання було повернуто Товариству не повністю, а повернута частина є зношеною та використанню за призначенням не підлягає; доказів протилежному суду не подано.
Таким чином, відповідачем-1 та його працівниками було допущено бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов'язку з схоронності обладнання, яке було вилучено у позивача.
На час вилучення у позивача обладнання та проведення попереднього досудового слідства (2007 - 2015 роки) питання вилучення та зберігання речових доказів регулювалося такими нормативно-правовими актами: нормами статей 78-81 КПК України (1960 року) та норми статті 100 КПК України (2012 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 13.05.2004, затвердженою першими заступниками Міністерства внутрішніх справ України, Генерального прокурора України, Голови Державної податкової адміністрації України, Голови Служби безпеки України, заступниками Голови Верховного Суду України Голови Державної судової адміністрації України (далі - Інструкція 2004 року), Інструкцією від 18.10.1989 № 34/15, затвердженою Прокуратурою СРСР, МВС та Верховним Судом СРСР (далі - Інструкція 1989 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду № 51/401/649/471/23/125, затвердженою наказом Генерального прокурору Украйни, Голови Державної податкової адміністрації України, в.о. Голови Верховного Суду України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби Безпеки України, Голови Державної судової адміністрації України, яка набрала чинності 01.11.2010 (далі - Інструкція 2010 року); Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (далі - Порядок).
Пунктом 43 Інструкції 2004 року та параграфом 45 Інструкції 1989 року передбачено, що для обліку речових доказів у кожній прокуратурі ведеться відповідна книга обліку речових доказів встановленої форми.
Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора (пункт 14 Інструкції 2004 року)
Слід зазначити, що співробітника відповідно до вказаного пункту відповідач-1 не призначав, натомість прокурор Закарпатської області своїм наказом від 28.12.2006 № 856 визначив, що відповідальним за збереження речових доказів вилучених у зв'язку з розслідуванням кримінальних справ є особа, яка провела вилучення, а після приєднання речових доказів до справи особа, яка проводить досудове слідство та безпосередньо наглядаючий прокурор.
Пунктом 13 Інструкції 2010 року передбачено, що відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий.
Згідно з пунктами 82, 83 Інструкції 2010 року прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов'язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов'язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі.
Відповідно до пункту 5 Порядку умовою зберігання речових доказів повинне бути збереження їх істотних ознак та властивостей, а пункт 16 Порядку зобов'язує керівника слідчого підрозділу щоквартально перевіряти стан та умови зберіганні речових доказів, правильність ведення документів щодо їх приймання та обліку.
Частиною четвертої статті 100 КПК України (2012 року) передбачено, що у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Службовою перевіркою, яка проводилася прокуратурою було встановлено, по слідчий Кузан В.В. відомості про вилучене у позивача обладнання у книгу обшуку речових доказів не вносив, що унеможливило подальші перевірки його збереження.
Також, протягом дев'яти років розслідування кримінальної справи ніхто з службових осіб прокуратури належним чином не реагував на звернення представників позивача і не перевіряв стан вилученого обладнання та умови його зберігання; доказів протилежного суду не подано.
В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача-1 із письмовою заявою про відшкодування завданої шкоди добровільно.
25.04.2018 та 02.05.2018 Товариство отримало від відповідача-1 офіційну відмову за № 17/7-858-07.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що з огляду на встановлені обставини справи, а саме втрату та пошкодження обладнання під час знаходження даного речового доказу на зберіганні у ТОВ «Інгрід плюс», у контексті нормативних приписів, що покладають на відповідача-1 обов'язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, має місце бездіяльність посадових осіб прокуратури, які не виконали відповідний обов'язок, який перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з пошкодженням обладнання.
Що ж до посилання на те, що саме до ТОВ «Інгрід плюс» повинно звертатися Товариство з вимогами про стягнення реальної шкоди, а саме вартості обладнання, то слід вказати таке.
Саме бездіяльністю відповідача-1 була завдана шкода позивачу, оскільки прокуратурою не було виконано обов'язків, які чітко визначені законодавством України, що і призвело до втрати та пошкодження обладнання.
Відповідач-1 вилучив у позивача належне йому на праві приватної власності майно та не повернув його у належному стані, а тому позовні вимоги в частині стягнення 73 090 євро є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, прокуратура не позбавлена права звернутися з відповідними вимогами до Кузана В.В. та ТОВ «Інгрід плюс» у порядку регресу.
Що ж до вимог про стягнення упущеної вимоги, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що втрачена вигода - це неодержаний прибуток, на який, у нашому випадку позивач, у якого було вилучено обладнання, мав право розраховувати у разі використання вказаного обладнання.
Розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Слід зазначити, що Товариство обґрунтовує розрахунок упущеної вигоди у сумі 929 026,02 євро тим, що ним було отримано дохід у сумі 83 196,30 євро з червня 2006 року по травень 2007 року.
Так, позивач вирахував середньомісячний дохід та помножив його на 134 місяці (строк вилучення обладнання).
Слід зазначити, що Товариством не подано документального підтвердження отримання доходу у сумі 83 196,30 євро за вказаний ним період.
Крім того, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що за 134 місяці позивач кожен місць міг би отримувати саме по 6 933,03 євро.
Обгрунтованих підстав вважати, що дохід Товариства був би незмінним і складав 6 933,03 євро на місяць, немає.
Поданий позивачем розрахунок є необґрунтованим припущенням і не може бути підставою для стягнення упущеної вигоди у заявленій Товариством сумі.
Також, позивачем було заявлено до стягнення 1 000 000 грн. моральної шкоди.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вказаних позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
За приписом частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За визначенням, наведеним у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Пунктом 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що ділова репутація - це сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - постанова Пленуму № 4).
Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абзац другий пункту 5 постанови Пленуму № 4).
Як вбачається з Постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 у справі № 308/13083/15-ц за позовом Тертиченко В.І. до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), прокуратури Закарпатської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди у листопаді 2015 року Тертиченко В.І. звернулася з позовом який мотивовани тим, що 06 березня 2008 року слідчим з особливо важливих справ прокуратури Закарпатської області винесено постанову про порушення відносно неї кримінальної справи за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною другою статті 209 КК України. Того ж дня, слідчим винесені ще дві постанови про порушення відносно неї кримінальної справи за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 209 КК України та за частиною першою статті 222 КК України, які були об'єднані в одне провадження. 06 березня 2008 року відносно неї обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, а також постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Закарпатської області від 06 березня 2008 року накладено арешт на її майно. Слідчим був складений відносно неї обвинувальний висновок за вказаними статтями КК України, і 02 квітня 2008 року скерований для розгляду в Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області. Судами справа розглядалась неодноразово і врешті постановою прокурора Закарпатської області від 10 серпня 2015 року кримінальне провадження щодо неї закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості в суді у вчиненні злочинів передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною першою статті 222, частиною другою статті 366 КК України.
Рішенням від 14.06.2016 зі справи № 308/13083/15-ц Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області задоволено позов Тертиченко В.І. частково та стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 387 150 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом протягом 89 місяців, відносно неї закрито кримінальне провадження у звязку із невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, у зв'язку з чим у неї виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Верховний Суд зазначив, що при визначені розміру морального відшкодування, суди попередніх інстанцій, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом (89 місяців і 4 дні), що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у трикратному розмірі у співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством та судом, встановленої законодавством на момент відшкодування (1 450 грн)
Слід зазначити, що положення статті 1176 Цивільного кодексу України та визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не поширюються на вимоги юридичних осіб.
Незмінним керівником Позивача є Тертиченко В.І., а отже приниження ділової репутації юридичної особи, а також вчинення дій, спрямованих на підрив довіри до діяльностіюридичної особи нерозривно пов'язано з із звинуваченням її керівника, як посдавої особи, в протиправній діяльності, внасліокд якого було зупинено господарську діяльнсіть аткої юридичної особи.
Позивач не навів доводів про те з чого він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 1 000 000 грн.
Разом з тим, враховуючи документальне підтвердження втрати обладнання, що призвело до порушення інтересів Товариства, факт вилучення такого обладнання з 02.10.2007 підтверджує зупинку господарської діяльності позивача, невиконання зобов'язань позивача перед контрагентами, їх втрату що вказує на приниження ділової репутації юридичної особи, а також вчинення дій, спрямованих на підрив довіри до її діяльності.
В свою чергу, закриття кримінального провадження і з зазначенням про повернення обладнання лише 21.08.2015, перебування директора Товариства під слідством та судом з 06.03.2008 до 10.08.2015 (7 років 6 місяців 4 дні) свідчить про безпідставне переслідування і як наслідок неправомірну протидію господарській діяльності позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у сумі 38 715 грн.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 38 715 грн., суд виходив із вирахування 10 % від суми (387 150 грн.), яка була присуджена до стягнення як моральна шкода на користь Тертиченко В.І., що є директором позивача і була на момент вилучення обладнання, рішенням від 14.06.2016 зі справи № 308/13083/15-ц Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Зважаючи на вилучення обладнання, що мало своїм наслідком унеможливлення господарської діяльності Товариства, яка полягала у виробництві взуття та його реалізації, перебування директора юридичної особи під слідством і судом тривалий час, що було загальновідомою інформацією і цілком логічно вплинуло на ділову репутацію позивача, присудження до стягнення моральної шкоди у сумі 38 715 грн. суд вважає розумним, справедливим і співрозмірним.
Що ж до викладення резолютивної частини та зазначення при цьому відповідача-2 як боржника, слід вказати таке.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
За результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у таких категоріях справ як стягнення шкоди за статтями 1173, 1174 ЦК України відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, у даній справі це прокуратура, та ДКС, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету. При цьому також у постанові Великої Палати зазначено, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись процесуальний закон не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Покладаючи відшкодування завданої позивачу шкоди на державу, суд лише зобов'язує Казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку та не покладає на Казначейство відповідальність за завдання такої шкоди.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачі не подали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» (88000, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 15/32; адреса для листування: 88000, м. Ужгород, вул. Мондока, 18; ідентифікаційний код 30624063) до Прокуратури Закарпатської області (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а; ідентифікаційний код 02909967) та Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код 37567676) про стягнення 1 002 116,20 євро та 1 000 000 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» (88000, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 15/32; адреса для листування: 88000, м. Ужгород, вул. Мондока, 18; ідентифікаційний код 30624063) вартість втраченого обладнання у розмірі 73 090 (сімдесят три тисячі дев'яносто) євро завданої майнової шкоди, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 2 304 578,86 грн. та моральну шкоду в розмірі 38 715 (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятнадцять) грн.
3. У задоволенні решти позову відмовити повністю.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.02.2019.
Суддя І.Д. Курдельчук