Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 320/4274/16-ц
провадження № 61-13111св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 травня 2009 року в складі судді: Клименко О. І. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіпенка І. С., Шаповал Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2009 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_5 з позовом про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
Позовна заява обґрунтована тим, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_6. 05 грудня 2008 року рішенням Ленінського районного суду м. Харкова шлюб між сторонами було розірвано. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає з грудня 2008 року, іншої дитини у відповідача немає.
Позивач просила стягнути з відповідача на сина аліменти в розмірі 1/4 частини від заробітку або 25 % у твердій грошовій сумі від частини всіх різновидів заробітної плати, починаючи з дня розірвання шлюбу до повноліття дитини.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 березня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно до досягнення ним повноліття, починаючи з 24 лютого 2009 року.
Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Відповідач на час вирішення справи у суді першої інстанції мав регулярний дохід. При відхиленні доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вказав, що відповідач не навів доказів існування обставин, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.
Аргументи учасників справи
У березні 2017 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що до суду апеляційної інстанції надано трудову книжку, яка підтверджувала нерегулярний, мінливий дохід відповідача, проте апеляційний суд не врахував цей доказ. Суди повинні були застосувати статтю 184 СК України, оскільки у ОСОБА_5 нерегулярний дохід, і тому відсутні підстави для визначення аліментів в частці від доходів.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 червня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 вересня 2005 року по 05 грудня 2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син ОСОБА_6, який постійно проживає з позивачем.
Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Тлумачення положень статті 180 СК України свідчить, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні,чи їх шлюб розірвано.
Аналіз глави 15 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозволяє зробити висновок, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 СК України) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК України).
Відповідно до статті 183 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Тлумачення статті 184 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі за наявності передбачених у законі підстав: по-перше, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, що надходить із різною періодичністю, перервами; по-друге, якщо платник аліментів частину доходу отримує в натурі; по-третє, коли існують інші істотні обставини для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, зокрема, до них можуть бути віднесені обставини, коли платник аліментів одержує або одержує доходи з різних джерел (неможливо встановити всі джерела й визначити загальний розмір доходів).
Суди встановили, що відповідач на час вирішення справи у суді першої інстанції мав регулярний дохід. Відповідач не навів доказів існування обставин, що мають істотне значення для визначення розміру у твердій грошовій сумі.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суди обґрунтовано визначили розмір аліментів в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно.
Аргумент касаційної скарги проте, що суду апеляційної інстанції надано трудову книжку, яка підтверджувала нерегулярний, мінливий дохід відповідача, але апеляційний суд не врахував цей доказ, колегія суддів відхиляє. Оскільки згідно з частиною другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Проте обґрунтування відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) матеріали справи не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель