18 лютого 2019 р. Справа №480/151/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, в якій просить:
- визнання протиправним рішення Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 09.01.2019 р. про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка має право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом;
- зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи і вчинити необхідні дії по видачі посвідчення "Члена сім'ї загиблого ветерана війни", на яку поширюється Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що судовими рішеннями у справах №592/3143/17, №818/501/18, №818/219/18, які набрали чинності, були задоволені позовні вимоги до військової частині № НОМЕР_1 про скасування наказів та акту службового розслідування, в яких були викривлені обставини загибелі сина позивачки, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 видати посвідчення на пільги як матері загиблого військовослужбовця, зобов'язано Міноборони України виплатити одноразову грошову допомогу.
01 лютого 2018 року позивач звернулася до відповідача - Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради з заявою про надання статусу “член сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця” та видачі відповідного посвідчення встановленого зразку, надавши пакет необхідних для вирішення цього питання документів.
5 січня 2019 року позивач звернулась до відповідача з вимогою надати письмову відповідь про результати розгляду заяви про надання статусу.
9 січня 2019 року за №12.01.-27/84/09 отримала письмове рішення про відмову у задоволенні заяви на тій підставі, що син загинув під час проходження військової служби, а не при виконанні її обов'язків, тому на цей випадок не поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому не має права на отримання цього статусу.
Позивач вважає, що незаконним рішенням відповідача порушені її права і свободи і таким чином незаконно позбавлена соціального захисту.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що предметність порушеного питання врегульована Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (надалі - Закон), Порядком надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветерані війни, гарантії їх соціального захисту”, деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 740 (надалі - Порядок).
Пунктом 1 статті 10 Закону визначено коло осіб, на яких поширюється чинність цього Закону:
- сім'ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення (абзац 8 пункту 1 статті 10).
23.09.2015 Урядом постановою № 740 затверджено Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветерані війни, гарантії їх соціального захисту”, деяким категоріям осіб.
Відповідно до п. 4 Порядку підставою для надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону є:
свідоцтво про смерть (копія) або повідомлення про загибель особи; документи про безпосередню участь особи, яка захигцала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні- її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, або документи про безпосереднє залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
постанова штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування.
З'ясовано, що ОСОБА_1 звернулась до департаменту з питання встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця та видачі відповідного посвідчення у зв'язку з тим, що її син ОСОБА_2 помер.
Департаментом було відмовлено у встановленні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону та видачі “Посвідчення члена сім'ї загиблого” у зв'язку з тим, що відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії (надалі - ЦВЛК) № 2763 від 26.10.2017 з'ясовано, що смерть молодшого сержанта ОСОБА_2 , 1992 р.н., від “Інших невідомих не уточнених причин смерті”, яка згідно лікарського свідоцтва про смерть №523 від 29.10.2015 Сумського обласного бюро стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 - “смерть, так, пов'язана з проходженням військової служби”.
Відповідно до абз.7 п. 1.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2018 №402 (надалі - Положення) одним з основних завдань військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Пункт 21.30 Положення передбачає, що постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 Положення.
Відповідач також зазначає, що пункт 21.5 Положення передбачає, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймається у такому формулюванні - “Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби” - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності до військової служби, служби з військової спеціальності.
У такому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.
27.02.2018 на адресу Центральної військово-лікарської комісії було направлено запит про можливість перегляду причинного зв'язку смерті ОСОБА_2 , на можливість його трактування “причина смерть, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби”.
Листами від 19.04.2018 №1749, 07.06.2018 №2529 ЦВЛК повідомила, що причинний зв'язок зазначений згідно з матеріалами службового розслідування.
Крім цього, листом від 23.10.2018 № 4741 ЦВЛК повідомила департамент, що відсутні обставини смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 , до того ж з приводу смерті не закрите кримінальне провадження, яким би було встановлено внаслідок чого наступила смерть останнього, а отже змінити причинний зв'язок до закінчення судового розслідування не можливо.
Відповідач також зазначив, що пункт 5 Порядку передбачає надання необхідного переліку документів для встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність закону. Одним з таких документів є постанова штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування. В матеріалах справи відсутній даний документ, а міститься лише витяг з протоколу, що відповідно не відповідає вимогам Порядку.
Відповідно до Закону та пункту 4 Порядку підставою для надання статусу “Члена сім'ї загиблого” є документ про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи смерть ОСОБА_2 настала не за тих обставин, які передбачені нормами законодавства, а саме - не під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Дійсно, відповідно до довідки від 01.12.2015 № 1440/3 з'ясовано, що ОСОБА_2 приймав участь в антитерористичній операції та території Донецької та Луганської областей в період з 18.02.2015 по 27.03.2015 та з 12.05.2015 по 06.08.2015, отже, вбачається, що смерть сина позивача настала не в період безпосередньої участі в антитерористичній операції.
Враховуючи вищезазначене, встановити статус особи, на яку поширюється чинність Закону, та видати “Посвідчення члена сім'ї загиблого” не вбачається можливим, а отже відповідно вимога позивача щодо визнання рішення департаменту протиправним є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Що ж стосується повторного розгляду заяви позивача, то він можливий лише за умов надання переліку документів, які передбачені п. 4 Порядку, а за їх відсутності можливість розгляду питання встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, та відповідно видача “Посвідчення члена сім'ї загиблого” не передбачено.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання департамент встановити їй статус особи, на яку поширюється чинність Закону та видати посвідчення “Члена сім'ї загиблого” відповідач зазначив, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження департаменту щодо встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видачі “Посвідчення член сім'ї загиблого” є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією.
Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Разом з відзивом на позовну заяву, представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, суд зазначає наступне.
Враховуючи незначну складність справи, обсяг та характер наданих доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також ненадання відповідачем доказів необхідності призначення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд не вбачає підстав для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні за участю сторін, а тому клопотання представника відповідача задоволенню не підлягає.
Дослідивши докази та письмові пояснення сторін, викладені у позові та відзиві, суд частково задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.
01.02.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради з заявою про надання статусу - член сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця та видачі відповідного посвідчення встановленого зразку (а.с. 33).
09.01.2019 року за №12.01.-27/84/09 ОСОБА_1 отримала письмове рішення про відмову у задоволенні заяви на тій підставі, що син загинув під час проходження військової служби, а не при виконанні її обов'язків, тому на цей випадок не поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому не має права на отримання цього статусу (а.с. 34).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі по тексту Закон №3551-ХІІ), Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частинами 2 та 3 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.
Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не містить інших положень, окрім передбачених частинами 2 та 3 статті 3, які б обмежували дію цього Закону.
Таким чином, коло осіб, на яких не поширюється дія даного Закону, визначених частинами 2 та 3 статті 3 Закону, є вичерпним.
Судом встановлено, що позивач не є особою, щодо якої частинами 2 та 3 статті 3 наведеного Закону обмежується дія Закону.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно із абзацом шістнадцятим пункту 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Аналіз вказаних положень Закону №3551-ХІІ дає підстави дійти таких висновків.
Чинність Закону №3551-ХІІ поширюється на сім'ї: військовослужбовців; партизанів; підпільників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону.
При цьому, відповідний статус надається зазначеним в абзаці шістнадцятому пункту 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ особам у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється та визначається Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року за №2232-XII.
Відповідно до положень ст.1 вищенаведеного Закону, військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 9 цієї ж статті встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Поняття військової служби визначено у статті 2 даного Закону, відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Системний аналіз понять військовий обов'язок та військова служба свідчить про те, що військова служба є однією із складових військового обов'язку.
Згідно матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був прийнятий на військову службу до Збройних Сил України, з ним укладено контракт на особливий період до оголошення демобілізації 27.01.2015.
Згідно свідоцтва про смерть від 15.10.2014 серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Дніпропетровській області, Новомосковський район, смт Гвардійське .
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 загинув в період з 17 по 18 жовтня 2015 року, при невстановлених обставинах, в місці дислокації військової частини № НОМЕР_1 .
Згідно лікарського свідоцтва про смерть за №623 від 29.10.2015 форми №106/о та висновку експерта № 951/610 встановлено чисельні порізи і травмування, причина смерті ОСОБА_2 не встановлена .
19 жовтня 2015 року військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону за фактом загибелі ОСОБА_2 розпочато досудове розслідування за ч. 1 ст. 115 КК України - умисне вбивство.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2017 скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на постанову прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону від 20.06.2017 про закриття кримінального провадження №42015040010000781 задоволено частково. Скасовано вказану постанову і матеріали кримінального провадження направлено до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону для продовження досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015040010000781
Зазначені обставини встановлено в рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 року по справі №818/219/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, не заперечуються сторонами, а тому відповідно до ч.1,4 ст. 78 КАС України не потребують доведення.
Отже, суд приходить висновку, що ОСОБА_2 знаходячись в місці дислокації військової частини № НОМЕР_1 виконував військовий обов'язок.
Крім того, оскільки позивач є матір'ю загиблого ОСОБА_2 - на неї, відповідно, поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 10 Закону № 3551-XII встановлено, що батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.
Пільги особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», встановлені статтею 15 цього ж Закону.
Згідно частини 13 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 за № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.
З огляду на викладене, суд приходить висновку, що відповідачем протиправно було відмовлено у видачі посвідчення позивачу на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, а тому позовні вимоги про скасування рішення Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 09.01.2019 р. про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи і вчинити необхідні дії по видачі посвідчення "Члена сім'ї загиблого ветерана війни", на яку поширюється Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" суд зазначає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо встановлення статусу особи є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача встановити позивачу статус особи і вчинити необхідні дії по видачі посвідчення "Члена сім'ї загиблого ветерана війни", на яку поширюється Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як уже зазначено, суд не може перебирати на себе повноваження іншого державного органу (у даному випадку Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради), оскільки, відповідно до п.6 Порядку виключно до компетенції відповідача віднесено право приймання рішення про встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, а тому позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача встановити позивачу статус особи і вчинити необхідні дії по видачі посвідчення "Члена сім'ї загиблого ветерана війни", на яку поширюється Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Отже, для повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи на яку поширюється Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 09.01.2019 р. про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2019 р. про надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук