19 лютого 2019 року № 320/6608/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) з позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (вул. Гагаріна, 18, м. Бровари, Київська область, 07400), в якому просить:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У якості підстави позову позивач зазначив, що відповідачем безпідставно відмовлено у встановленні статусу ветерана війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що встановити позивачу статус інваліда війни не вбачається за можливе, оскільки документів та доказів, що підтверджують факт залучення позивача саме до формувань у складі Цивільної оборони, позивач до заяви не приєднав.
Позивач надав відповідь на відзив, у якому наголошує на безпідставності відзиву та відсутності доказів на підтвердження викладених у ньому доводів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.01.2018 та вкладкою до нього №713462с.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0770530 позивачу з 27.12.2017 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії АВ №0770530 ступень втрати професійної працездатності позивача з 27.12.2017 становить 80%, довічно.
З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС від 11.12.2017 №6768, захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У травні 2018 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Листом від 21.05.2018 №01-12/3741 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що правових підстав для поширення на позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" немає, оскільки надані документи підтверджують лише статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації цих наслідків.
При цьому відповідач у даному листі вказав, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією Чорнобильської катастрофи.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону №3551-XII.
Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов'язкових умов:
1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони;
2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).
Згідно з пунктом 2 Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Зі змісту вказаного Положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, та доказів, якими підтверджуються такі обставини, суд зазначає наступне.
Так, наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі №3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад осіб, на яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.
З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Позивач у позовній заяві стверджує, що усі громадяни колишнього СРСР залучались до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони і виконували завдання штабу Цивільної оборони по Київській області в зоні відчуження.
Таким чином позивач вважає, що сам по собі факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є беззаперечним та вичерпним доказом залучення його до складу формувань Цивільної оборони.
Проте такі мотиви і аргументи позивача суд відхиляє, виходячи з наступного.
Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону №3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 №1770-IV.
У пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено: "З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців".
Позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.
Крім цього, відповідно до інформації Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, що наведена у роз'ясненні від 14.08.2006 №04-9492/281, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь три зведені загони ІДО - Київської, Житомирської та Чернігівської областей, сформовані на базі об'єднань «Хімволокно». Також до складу цих формувань входив особовий склад штабів ЦО, який направлявся до складу оперативних груп ЦО України (м. Чорнобиль) та ЦО Київської області (м. Іванків). Документи про залучення зазначеної категорії осіб до формувань ЦО зберігаються в архіві МНС або в архівах облдержадміністрацій вказаних областей.
Як було встановлено судом, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0770530.
Відповідно до відомостей про роботу, вказану у довідці №2-12/55 від 04 квітня 1991 року, ОСОБА_2 25.06.1986 працював машиністом автокрана в Управлінні автомобільних шляхів №2 Шляхово-Експлутаційна Дільниця №693, де приймав участь в роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з довідкою №154 від 27.09.2017 ОСОБА_2 значиться як такий, що дійсно направлявся в м. Чорнобиль для виконання робіт по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Отже, документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах та на нього поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Суд зазначає, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 10.05.2018 (справа №279/12162/15-а), від18 жовтня 2018 року справа №753/12234/17 та в ухвалі Верховного Суду України від 07.07.2017 (справа №676/4127/16-а) та ухвалі Вищого адміністративного суду від 31.05.2017 (справа №К/800/36540/16).
За викладених обставин суд дійшов висновку, що з огляду на долучені позивачем документи до заяви, відповідач не мав правових підстав для встановлення позивачеві статусу інваліда війни на видачі відповідного посвідчення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що підставою для відмови у задоволенні даного адміністративного позову є відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Отже, у разі зібрання додаткових доказів, позивач не позбавлений права повторно звернутись до органу праці та соціального захисту населення із заявою про визнання за нею статусу інваліда війни.
За наведених обставин суд також вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що Законом №3551-XII не встановлено перелік доказів, на підставі яких може бути встановлений факт залучення особи до складу формувань Цивільної оборони, а отже факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони може бути підтверджено будь-якими фактичними даними, що містять інформацію про вказані обставини, в тому числі і рішенням суду про встановлення юридичного факту.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат суду не надано, судові витрати у цій частині стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного рішення суду 19.02.2019.
Суддя Панченко Н.Д.