Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 лютого 2019 р. Справа№200/207/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
04 січня 2019 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (далі відповідач, управління) про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року та зобов'язання нарахувати та виплатити страхові виплати з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач всупереч Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» припинив виплату страхових виплат позивачу, як внутрішньо переміщеній особі. За заявою позивача страхові виплати поновлені, проте заборгованість за попередні періоди не виплачена. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суд від 09 січня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. справи 1-2).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
14 лютого 2019 року відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача, який полягає у не здійсненні пенсійних виплат за минулий період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Заборгованість по пенсії за спірний період позивачу не виплачується до прийняття окремого порядку виплати заборгованості по пенсіям Кабінетом Міністрів України. На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі (арк. справи 21-22).
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером на віком, що підтверджено копією пенсійного посвідчення (арк. справи 11).
Відповідно до пред'явленої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 24 жовтня 2018 року серія 12ААБ № 300542, ОСОБА_1 встановлена група інвалідності «перша» (арк. справи 14).
Відповідно до довідки від 09 липня 2018 року НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (арк. справи 13).
Листом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Великоновосілківське відділення від 20 грудня 2018 року за вихідним № 01-05/1588, позивачу повідомлено, що страхові виплати з 01 березня 2016 року нараховувались та виплачувались Маріупольським міським відділенням. З серпня 2018 року позивач перебуває на обліку у Великоновосілківському відділенні, як внутрішньо переміщена особа, нарахування та виплати щомісячних страхових виплат проводяться у повному обсязі у розмірі 4707,91 грн. щомісячно на особливий рахунок. Несплачений період страхових внесків становить з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року, який буде сплачений на умовах окремого порядку, визначеного КМУ (арк. справи 16).
Листом Маріупольського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області від 05 лютого 2019 року № 05-46/03-499 повідомлено Великоновосілківському відділенню управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про те, що ОСОБА_1 були нараховані та сплачені щомісячні страхові виплати за період з серпня 2014 року по травень 2016 року. Проведено перерахунок за 2014 рік. З 01 червня 2016 року страхові виплати позивачу припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки (арк. справи 30).
Згідно довідки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області від 28 січня 2019 року за вихідним № 01-05/124 про доходи ОСОБА_1 зазначено, що він одержує страхові виплати у щомісячній страховій виплаті у розмірі 4797,91 грн. з серпня 2018 року по січень 2019 року включно (арк. справи 29).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Великоновосілківському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, щомісячні страхові виплати отримує з 01 серпня 2018 року.
Рішення з припинення страхової виплати позивачеві за спірний період відповідачем суду не надано.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо невиплати страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
При цьому суд вказує, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України.
Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття органом ФСС відповідного рішення та лише з підстав, визначених статтею 46 Закону № 1105-XIV.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст. 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою
статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Згідно частини 2 статті 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Стосовно доводів відповідача щодо припинення страхових виплат позивачу у зв'язку зі закінченням строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає наступне.
Згідно абзацу 5 пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 352) довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту.
Закон України № 1706 (зі змінами від 13 січня 2016 року), встановлює, що довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції діє безстроково, а тому відповідачем помилково встановлено, що строк дії довідки, виданої позивачу у 2014 році сплинув і вона є недійсною.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем призупинення страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року позивачеві відбулось безпідставно.
Стосовно тверджень відповідача щодо правомірності відмови у виплаті страхових виплат за минулий період на підставі Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, суд зазначає. що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт, не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
З представленої довідки відповідача від 28 січня 2019 року за вихідним номером 01-05/124 вбачається, що ОСОБА_1 одержує страхові виплати з серпня 2018 року у щомісячному розмірі 4797,91 грн. (арк. справи 29).
Відомостей про нарахування страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року відповідачем не надані.
Аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З врахуванням викладеного, суд визнає протиправною бездіяльність щодо невиплати позивачу страхових виплат та зобов'язання нарахувати та виплатити страхові виплати, оскільки саме такий спосіб захисту сприяє відновленню порушеного права позивача на отримання сум призначених виплат, яка є власністю позивача.
Оскільки позивач є особою з І групою інвалідності, відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору. Отже, відсутні підстави для стягнення судового збору.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції фонду в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати, починаючі з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року страхових виплат, зобов'язання управління виконавчої дирекції фонду в Донецькій області нарахувати та виплатити страхові виплати з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) у невиплаті щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щомісячні страхові виплати за період 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 18 лютого 2019 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Шинкарьова І.В.