Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 лютого 2019 р. Справа№200/14120/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область. м.Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) про визнання протиправним та скасування рішення №56 від 15 листопада 2018 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком; зобов'язання повторно розглянути заяву від 16 серпня 2018 року про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням страхового стажу періодів роботи з 08 серпня 1980 року по 07 червня 1997 року в комунальній медичній установі "Макіївська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області" та з 01.01.2001 року по 31.12.2013 року в якості фізичної особи-підприємця,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область. м.Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) про визнання протиправним та скасування рішення №56 від 15 листопада 2018 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком; зобов'язання повторно розглянути заяву від 16 серпня 2018 року про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням страхового стажу періодів роботи з 08 серпня 1980 року по 07 червня 1997 року в комунальній медичній установі "Макіївська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області" та з 01.01.2001 року по 31.12.2013 року в якості фізичної особи-підприємця.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 16.08.2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком. Трудової книжки позивачем подано до управління не було, оскільки її викрадено в 2010 році. Відповідачем відмовлено в призначенні пенсії за віком рішенням №56 від 15.11.2018 року. Підставою для відмови було вказано те, що установа, в якій працювала позивач - «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області» не перереєстрована на підконтрольній Україні території, в зв'язку з чим здійснити перевірку наданих позивачем наказів про прийняття та звільнення з роботи в цій установі немає можливості. Також відповідач посилався на те, що в наказі №50-к від 06.08.1980 року відсутній рік прийняття її на роботу. Дані за індивідуальними відомостями про застраховану особу не враховуються до загального стажу, оскільки в них неправильно зазначено прізвище позивача.
Вказане рішення вважає неправомірним, оскільки в підтвердження стажу надав всі необхідні документи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі вирішено питання про розгляд справи провести суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 21 січня 2019 року; поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом; відстрочено позивачу сплату судового збору про ухвалення судового рішення; витребувано з відповідача належним чином завірені копії документів та докази.
Ухвалою суду від 21 січня 2018 року розгляд справи відкладено на 19 лютого 2019 року об 11:00 год., повторно зобов'язано відповідача надати витребувані судом документи.
22.01.2019 року відповідачем до суду надано відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.11.2018 року комунальна медична установа «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області» зареєстрована у м.Макіївці, тобто здійснити перевірку виписок з наказів №-50-к від 06.08.1980 та №-112-к від 05.06.1997 немає можливості. У зв'язку з вказаним, періоди роботи в цій установі не зараховано до загального стажу позивача. Також у виписці з наказу №-50-к від 06.08.1980 відсутній рік прийняття на роботу. Дані по індивідуальним відомостям про застраховану особу не враховуються до загального стажу, оскільки в них невірно зазначено прізвище - ОСОБА_1. Зазначив, що за таких обставин позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу, так як на момент звернення вона не має необхідного страхового стажу. Тому відповідач вважає, що управлінням не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
16.08.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 15.11.2018 року №56 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.11.2018 року комунальна медична установа «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області» зареєстрована у м.Макіївці, тобто здійснити перевірку виписок з наказів №-50-к від 06.08.1980 та №-112-к від 05.06.1997 немає можливості. У зв'язку з вказаним періоди роботи в цій установі не зараховано до загального стажу позивача. Також у виписці з наказу №-50-к від 06.08.1980 відсутній рік прийняття на роботу. Дані по індивідуальним відомостям про застраховану особу не враховуються до загального стажу, оскільки в них невірно зазначено прізвище - ОСОБА_1. Відповідно до наданих документів на момент звернення 26.07.2018 року ОСОБА_1 має загальний страховий стаж 06 років 00 місяців 00 днів.
Роз'яснено право оскарження рішення протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з прийнятим рішенням.
Згідно з випискою з наказу №-50-к від 06.08.1980 року комунальна медична установа «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області» ОСОБА_1 прийнята на роботу медичною сестрою гінекологічного відділення з 08.08. на 1,0 з окладом згідно штатного розпису. Підстава: наказ ГЗВ №430-к від 09.07.1980 року.
Згідно з випискою з наказу №-112-к від 05.06.1997 року комунальна медична установа «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області» ОСОБА_1 - цехову медичну сестру - звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпроП України з 07.06.1997 року. Підстава: заява.
Як вбачається з довідки за кримінальною справою №24-252, виданої слідчим СВ Кіровського РО МГУ ГУМВС України в Донецькій області 23.12.2010 року порушено кримінальну справу за фактом таємного викрадення майна, належного ОСОБА_3, а саме: свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3, диплома про закінчення Макіївського медичного училища» на ім'я ОСОБА_1, трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 За ознаками складу злочину, передбаченого ст.185 ч.3 КК України. 13.05.2011 року в порядку ст.206 п.3 КПК України винесено постанову про зупинення досудового слідства за кримінальною справою до встановлення осіб, які здійснили вказаний злочин.
Згідно свідоцтва про шлюб, виданого повторно 24 квітня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 04 березня 1978 року про що в книзі реєстрації шлюбів 04 березня 1978 року зроблено відповідний актовий запис за №142. Прізвище після реєстрації шлюбу дружини ОСОБА_1.
Дублікатом диплому НОМЕР_2 від 02 червня 2012 року підтверджено, що ОСОБА_1 закінчила у 1980 році Макіївське медичне училище за спеціальністю «Медична сестра» та здобула кваліфікацію медична сестра.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за звітні 2001, 2002, 2004, 2005, 2006, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013 роки сплачено страхові внески.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків на інших обов'язкових платежів НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа-підприємець 13.01.1997 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про заміну свідоцтва про державну реєстрацію зроблено запис 2 273 017 0000 032308.
Статтею 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 вказаного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розділ ІІ вказаного Порядку містить перелік документів, необхідних для призначення пенсії.
Пунктом 2.1 розд. II вказаного Порядку визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу;
3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення), або за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам, або у разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1);
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;
5) документи, які засвідчують особливий статус особи;
6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
Відповідно до абз. 1 п. 4.3 розд. ІV Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Згідно зі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637(далі також Постанова № 637), у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд встановив, що позивачем за період здійснення нею підприємницької діяльності за звітні періоди 2001, 2002, 2004, 2005, 2006, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013 років сплачено страхові внески.
Місто в якому знаходиться комунальна медична установа «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області» віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваженняне тобто відповідно до розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. N 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення".
З приводу посилання відповідача на неможливість перевірки виписок комунальної медичної установи «Міська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області», суд зазначає, що неможливість перевірки відповідачем документів наданих позивачем не може бути підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії.
Щодо посилання відповідача на відсутність у виписці з наказу №-50-к від 06.08.1980 року прийняття на роботу позивача, суд зазначає, що виписка з наказу датована роком прийняття та крім того, зазначено наказ №430-к від 09.07.1980 року.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Статтею 14-1 Закону № 2464-VI визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані, зокрема забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право отримувати безоплатно відомості, внесені до її персональної облікової картки з системи персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 21 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити відомості, зокрема частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат.
Відповідно до пункту 5 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (далі - Положення № 10-1) реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Положення № 10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення № 10-1 у разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що наявність у системі персоніфікованого обліку (реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб є підставою для призначення та здійснення відповідній особі пенсійних виплат.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обовязків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Суд зазначає, що відповідач не в повному обсязі використав свої права надані йому Законом та Порядком при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення позивачу. Таким чином, суд також вбачає законні підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача №56 від 15.11.2018 року про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 16 серпня 2018 з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання зарахувати страховий стаж періодів роботи з 08 серпня 1980 року по 07 червня 1997 року в комунальній медичній установі "Макіївська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області" та з 01.01.2001 року по 31.12.2013 року в якості фізичної особи-підприємця, суд зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога про зобов'язання зарахування страхового стажу періодів роботи з 08 серпня 1980 року по 07 червня 1997 року в комунальній медичній установі "Макіївська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області" та з 01.01.2001 року по 31.12.2013 року в якості фізичної особи-підприємця не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 цієї статті визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область. м.Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) про визнання протиправним та скасування рішення №56 від 15 листопада 2018 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком; зобов'язання повторно розглянути заяву від 16 серпня 2018 року про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням страхового стажу періодів роботи з 08 серпня 1980 року по 07 червня 1997 року в комунальній медичній установі "Макіївська лікарня №2 м.Макіївки Донецької області" та з 01.01.2001 року по 31.12.2013 року в якості фізичної особи-підприємця - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область. м.Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) №56 від 15.11.2018 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область. м.Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про призначення пенсії за віком від 16 серпня 2018 року з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область. м.Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) на користь Державного бюджету України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Аканов О.О.