14 лютого 2019 р. м. Вінниця Справа № 0240/3550/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Фурмана В.В.
представника позивача: ОСОБА_1
представника 3-ої особи: Кравчука С.А.
у відстуність відповідача:
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі
за позовом: ОСОБА_3
до: державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг Могилів - Подільської міської ради Вінницької області Казьміра Вадима Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес"
про: визнання протиправним та скасування рішення
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг Могилів - Подільської міської ради Вінницької області Казьміра Вадима Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про визнання протиправним та скасування рішення.
В підготовчому судовому засіданні судом поставлено на розгляд клопотання представника третьої особи (СТОВ "Прогрес") про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки є спором про цивільне право.
Представник позивача заперечив проти закриття провадження у справі, вказуючи, що даний спір належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.
Суд, розглянувши подане клопотання, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на критий тік за СТОВ "Прогрес" не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось прав іншої особи, а не позивача.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Визнання протиправним і скасування рішення, яким зареєстровано право власності на нерухоме майно є захистом прав позивача на дане майно від їх порушення іншою особою.
Так, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що приміщення критого току, яке знаходиться за адресою: Вінницька область, Могилів-Подільський район, Суботівська сільська рада, Урочище «Господарський двір», будинок1, корпус, 3 відносилось до майна колишнього КСП «Прогрес» і підлягало розпаюванню. Особи, які виявили бажання оформити право власності отримали відповідне рішення сільської ради на частину нерухомого майна, з подальшою видачею свідоцтва про право власності. Такими власниками відповідних часток стали ОСОБА_3 та СТОВ «Прогрес» та використовували належні частки критого току для ведення господарства. Однак, СТОВ "Прогрес" неодноразово намагався перенести межі паркану з метою заволодіння належною ОСОБА_3 часткою критого току, право власності на яке зареєстроване спірним рішенням за товариством. Зазначене порушує право позивача на розпорядження та користування належним йому майном.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються статтею 386 ЦК України згідно частини другої якої, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Водночас, право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, врегульовані статтями 387, 391 ЦК України.
Так, згідно із статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо порушення його прав третьою особою на володіння нерухомим майном, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Отже цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме, є спором позивача та СТОВ "Прогрес" щодо права на нерухоме майно -спірний критий тік, право власності на який зареєстровано оскаржуваним рішенням за останнім.
З урахуванням наведеного, спір про скасування рішення, яким право власності щодо спірного току зареєстровано за третьою особою має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та за якої оскаржуваним рішенням зареєстровано право власності. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваного рішення, тобто останнє було прийнято за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи прийнято рішення державним реєстратором із дотриманням вимог законодавства чи без.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про реєстрацію права власності на критий тік, який, на думку позивача, належить йому на праві власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності рішення державного реєстратора щодо того самого току. Відтак, такий спір має приватноправовий характер, а отже, провадження у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Відповідна правова позиція щодо даної категорії спорів викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16 та від 20.09.2018 р. у справі № 822/3024/17.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, провадження по даній справі підлягає закриттю, відповідно, клопотання представника третьої особи - задоволенню.
При цьому, відповідно до положень статті 239 КАС України, суд роз'яснює позивачу, що даний спір належить до юрисдикції загального місцевого суду та підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись ст. ст. 238, 239, 295 КАС України
клопотання представника третьої особи -задовольнити.
Провадження у справі закрити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали сторони можуть отримати:19.02.19
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна