19 лютого 2019 року
м. Рівне
Справа № 572/2252/18
Провадження № 22-ц/4815/232/19
Головуючий у суді першої інстанції: Березень Ю.В.
Рішення (повним текстом) ухвалено
Сарненським районним судом у м. Сарни
Рівненської області о 10 год. 15 хв. 06.11.2018
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду від 06 листопада 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2018 року в суд звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи позов, вказувалося про прострочення позичальником своїх зобов'язань перед банком відповідно до договору бн від 26.12.2009. Внаслідок невиконання умов договору утворилася заборгованість, розмір якої становить 29 315, 18 гривень, де: 4 071, 92 гривень складає заборгованість за тілом кредиту, 10 916, 27 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 12 454, 84 гривень - заборгованість за пенею, 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 1 372, 15 гривень - штраф (процентна складова).
Ухвалою Сарненського районного суду від 06 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у даній справі і призначено її до розгляду на 10 год. 00 хв. 05.10.2018.
Рішенням Сарненського районного суду від 06 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку 27 443, 03 гривень заборгованості за кредитним договором.
Позивач: АТ КБ "Приватбанк"; місцезнаходження: вулиця Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ: 14360570.
Відповідач: ОСОБА_2; місце проживання: АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж саме правопорушення, оскільки пеня і штраф відносяться до неустойки і є її видами. Тому у стягненні штрафу (фіксованої частини і процентної складової) відмовлено, а до стягнення присуджено заборгованість за тілом кредиту, процентами та пенею.
На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, що полягають у неправильному застосуванні норм матеріального права і порушенні норм процесуального права.
На її обґрунтування зазначалося про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам закону, оскільки в силу правил ст.ст. 526, 1049, 1050 ЦК України зобов'язання позичальника перед кредитодавцем повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також у визначений строк, з виплатою процентів за користування кредитом. За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховується неустойка (пеня), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення, або її розмір може бути збільшений договором.
Посилається на положення пункту 1 ч. 2 ст. 258, ст. 253 ЦК України і вважає, що позаяк позовна давність не перевищує один рік, тому неустойка повинна нараховуватися з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Між тим, з оскаржуваного рішення та з долучених до позовної заяви розрахунків неможливо з'ясувати момент виникнення заборгованості. Вважаючи себе юридично необізнаною, в суді першої інстанції вона не подала відзиву на позов, не вимагала розглянути справу в порядку загального позовного провадження і не подала доказів на спростування позову.
На її думку, достатніми є підстави для зменшення розміру неустойки відповідно до ч. 3 ст. 551, ст.ст. 3 і 10 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14. При цьому просить врахувати те, що вона поламала руку, а тому не в змозі продовжувати працювати. Розмір її щомісячного пенсійного забезпечення складає 1 435 гривень, чоловік зловживає спиртними напоями і при отриманні своєї пенсії практично всю суму повертає в рахунок боргів.
Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції і стягнути з неї на користь АТ КБ "Приватбанк" 4 000 гривень заборгованості за кредитним договором.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Як правильно з'ясовано судом, 26 грудня 2007 року ОСОБА_2 складено та підписано заяву № 0514091100039760364, за якою позичальник отримав у АТ КБ "Приватбанк" фінансовий кредитний ліміт розміром у 1 000 гривень з базовою процентною ставкою 30 % з розрахунку 360 днів в році. При цьому в заяві міститься запис про ознайомлення та згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були йому надані в письмовому вигляді. При цьому відповідач погодився, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить укладений між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 11-13, зв.).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1 і 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України своєю постановою від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно зі ст. 89 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За положеннями заяви позичальника, остання разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та тарифами складає між позичальник і банком договір про надання банківських послуг. Разом з тим, долучені позивачем до матеріалів позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг не містять доказів про підпис позичальника.
Поготів, на користь відповідача вказують і ті обставини, що кредитний договір між сторонами укладено 26 грудня 2007 року, тоді як витяг з Умов та правил надання банківських послуг свідчить про отримання АТ КБ "Приватбанк" ліцензії Національного банку України №22 лише 29 липня 2009 року, з огляду на що і з метою пропозиції широкому та необмеженому колу осіб можливість отримання банківських послуг їх опубліковано. Тобто ОСОБА_2 не могла ознайомитися з Умовами та правилами надання банківських послуг через те, що на момент укладення договору їх ще не існувало у тій формі та з тим змістом, що міститься на а.с. 15-27.
З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, що позивачем не доведено того, що під час написання заяви позичальник був ознайомлений і погодився саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.
В заяві зазначено, що сума кредитного ліміту складає 1 000 гривень зі строком дії кредитного ліміту, що відповідає терміну дії картки. Між тим, яка це картка та які умови користування нею заява інформації не містить.
Щодо дії кредитної картки "Універсальна" з характеристикою та значенням: "Visa Classіc", відновлювальна", то її термін також в листі № 0809070800192175352 не вказано (а.с. 12-12, зв.). Тим паче, дана картка видана 26 січня 2011 року, тобто більш як через чотири роки після укладення кредитного договору і невідомо, чи вона видана на виконання його умов.
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, вимоги АТ КБ "Приватбанк" не ґрунтуються на обставинах справи і вимогах закону.
Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги про часткове визнання боргу і стягнення з відповідача на користь банку 4 000 гривень, виходячи з такого. В цій частині колегія суддів вважає скаргу необґрунтованою і не бере цієї обставини до уваги, адже будь-яких доказів про існування саме такого розміру заборгованості, порядку нарахування заборгованості, розмежування виду боргу, тобто чи це є тіло кредиту, проценти за користування або неустойка, заявником наведено не було, а матеріали справи їх не містять. З огляду на це апеляційний суд змушений вийти за межі вимог апеляційної скарги.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно з пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Спонуканням для прийняття постанови про залишення позовних вимог без задоволення відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду від 06 листопада 2018 року скасувати повністю.
Акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" відмовити повністю в позові до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.В. Бондаренко
Н.М.Ковальчук