Справа № 344/12897/17
Провадження № 22-ц/4808/254/19
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Мелінишин
18 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.
суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В.,
за участю секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду в складі судді Татарінової О.А., ухвалене 10 грудня 2018 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 14 грудня 2018 року, у справі за позовом Кредитної спілки «Станіславська» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2017 року Кредитна спілка «Станіславська» звернулась у суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 5 жовтня 2012 року між КС «Станіславська» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 40% річних, строком до 5 жовтня 2014 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за договором цього ж дня між КС та ОСОБА_2, КС та ОСОБА_3 укладено договір поруки. Позичальник належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого утворилася заборгованість. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2015 року з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь кредитної спілки стягнуто заборгованість станом на 3 квітня 2015 року у сумі 14 071,13 грн, з яких: 10 151,46 грн - заборгованість по кредиту, 3 676,07 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом. Оскільки вказана заборгованість повністю не погашена, умови кредитного договору продовжували діяти та нараховувалися відсотки за користування коштами, позивач просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість по процентах за користування кредитом, нарахованих за період з 29 вересня 2017 року по 7 червня 2018 року у сумі 4 114,51 грн. Також стянути з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки заборгованість по тілу кредиту в сумі 9 753,06 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Станіславська» заборгованість по кредиту у сумі 9 753,06 грн та судовий збір у сумі 1 600,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2015 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто на користь кредитної спілки заборгованість за кредитним договором станом на 3 квітня 2015 року, а після спливу дії договору право кредитора на стягнення процентів за кредитом припинилося. Тому вимога про стягнення з поручителів процентів за період з 29 вересня 2017 року по 7 червня 2018 року є необгрунтованою. Разом з тим станом на день розгляду справи існує заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 753,06 грн, яка підлягає стягненню з позичальника ОСОБА_1 Вважаючи підтвердженим цей розмір відповідним розрахунком суд також вважав, що пред'явленням попереднього позову строк позовної давності перервався в силу вимог ч.2 ст. 264 ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування нори матеріального права, просить рішення скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з неї заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 753,06 грн. При цьому не врахував, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2015 року на користь позивача із поручителів було стягнуто заборгованість по тілу кредиту в сумі 10 151,46 грн та відсотки за період з 5 жовтня 2012 року по 3 квітня 2015 року. Зі змісту рішення вбачається, що подаючи позов кредитна спілка скористалась правом дострокового повернення всієї суми кредиту,відсотків та штрафних санкцій. Відтак, відповідно до положень ст. 1050 ЦК України КС «Станіславська» не вправі була нараховувати проценти за користування кредитними коштами. При примусовому виконанні цього рішення нею особисто сплачено 14 560,00 грн на погашення заборгованості. Вказані кошти позивачем зараховані на прострочені відсотки за період з 14 квітня 2015 року до 7 червня 2018 року, чим порушено вимоги закону та її права як споживача фінансових послуг. Окрім того, стягнення суми заборгованості по тілу кредиту з поручителів за попереднім судовим рішенням та в даному випадку окремо з неї як позичальника призведе до подвійного стягнення заборгованості за одним і тим же зобов'язанням, що є недопустимим.
Крім того, частково задовольняючи позов суд безпідставно стягнув з неї судовий збір в розмірі 1600,00 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу КС «Станіславська» покликається на те, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, на підставі повного та всебічного з'ясування обставин справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
На її думку наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового забов'язання і не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Аналогічно як і сплати боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 1048 ЦК України. Вказує, що після проголошення заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2015 року до моменту пред'явлення цього позову відповідачі ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконували рішення суду та не погашали заборгованість по кредитному договору. Лише в ході розгляду цієї справи ними частково здійснено оплату коштів по договору. Зокрема, 11 листопада 2017 року - 500,00 грн, 20 січня 2018 року - 2 000,00 грн та 14 лютого 2018 року - 12 560,00 грн. При цьому кошти в розмірі 14 661,00 грн зараховані на погашення заборгованості по процентах, а в розмірі 398,40 грн - на погашення заборгованості по тілу кредиту. З врахуванням часткового погашення заборгованості по тілу кредиту її розмір становить 9 753,06 грн. А тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув цю суму з позичальника ОСОБА_1
Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу не подали.
В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 доводи скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Представник Кредитної спілка «Станіславська» Тарновський Г.М. доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Відтак, відповідно до ст. 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у їх відсутності не встановлено.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої істанції оскаржується тільки в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 9 753,06. Відповідно апеляційним судом рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2018 року переглядається лише в цій частині.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 5 жовтня 2012 року між КС «Станіславська» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №458, згідно умов якого позичальник отримала кредит в сумі 15 000,00 грн зі сплатою 40% річних. Строк користування кредитом становить 24 місяці і закінчується 5 жовтня 2014 року (а.с.4-6).
Відповідно до п.4.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого п.1.2 цього договору. Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що у разі виникнення прострочення сплати кредиту та процентів за користування кредитом, якщо час прострочення становить більше 30 днів, позичальник сплачує кредитодовцеві підвищений процент у розмірі 60% річних від суми несплаченого кредиту, починаючи з дати виникнення прострочення платежу і до дати сплати простроченного платежу.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 5 жовтня 2012 року між КС «Станіславська» та ОСОБА_2, КС «Станіславська» та ОСОБА_3 укладено договори поруки (а.с.9,11).
За змістом ст.ст. 526, 1049, 1054, 1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.
З'ясовано, що в зв'язку із неналежним виконананням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість. У зв'язку із цим кредитна спілка в травні 2015 року звернулась в суд із позовом про стягення із поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №458 від 5 жовтня 2012 року станом на 3 квітня 2015 року у розмірі 13 827,53 грн (а.с.42,43).
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2015 року цей позов було задоволено та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 14 071,13 грн, з яких: 10 151,46 грн - заборгованість по кредиту, 3 676,07 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом та 243,60 грн витрат по оплаті судового збору.
На підставі вказаного рішення Івано-Франківським міським судом 21 березня 2016 року видано виконавчий лист (а.с.45).
З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду цієї справи ОСОБА_1 було сплачено кошти на погашення кредиту. Зокрема, 11 листопада 2017 року - 500,00 грн, 20 січня 2018 року - 2 000,00 грн та 14 лютого 2018 року - 12 560,00 грн, а всього - 15 060,00 грн (а.с.48). При цьому кошти в сумі 14 661,60 грн позивачем зараховано на сплату процентів за користування кредитом, в тому числі нарахованих за період з 4 квітня 2015 року до 29 вересня 2017 року та 398,40 грн - на погашення заборгованості по тілу кредиту.
У зв'язку із цим та нарахуванням процентів за період з 29 вересня 2017 року до 7 червня 2018 року кредитна спілка у червні 2018 року подала заяву про збільшення позовних вимог та просила стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість по процентах за користування кредитом за цей період у сумі 4 114,51 грн. А також стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту у сумі 9 753,06 грн (а.с.73-75).
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи із ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 753,06 грн суд першої інстанції виходив з того, що ця сума не погашена, що підтверджується відповідним розрахунком.
Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується зважаючи на наступне.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 14-10цс18.
За умовами договору сторони погодили, що строк користування кредитом становить 24 місяці, розпочинається з 5 жовтня 2012 року і закінчується 5 жовтня 2014 року.
А отже, починаючи з 5 жовтня 2014 року позичальник була зобов'язана незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором. Відповідно з цього часу право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося.
Відтак, оскільки кредитна спілка не вправі була нараховувати проценти за кредитом зі спливом строку дії договору, зарахування коштів на погашення процентів за період з 4 квітня 2015 року до 29 вересня 2017 року є необґрунтованим. На ці обставини, заперечуючи позов, покликалася ОСОБА_1 як в ході розгляду справи місцевим судом, так і в доводах апеляційної скарги.
При цьому суд дійшов неправильного переконання і щодо перериву позовної давності внаслідок пред'явлення позову до поручителів.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ (юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32) зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Як передбачено статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то відсутні підстави вважати перерваною позовну давність.
З огляду на вищезазначене та беручи до уваги погашення ОСОБА_1 заборгованості по кредиту в загальному розмірі 15 060,00 грн колегія суддів вважає, що правові підстави для стягнення з неї заборгованості по тілу кредиту в сумі 9 753,06 грн відсутні.
Як передбачено пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення в частині задоволення позову постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КС «Станіславська» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до правил ст. 141 ЦПК України належить змінити розподіл судових витрат. Зокрема, з КС «Станіславська» підлягають стягненню понесені ОСОБА_1 судові витрати - судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400,00 грн.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності тощо є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги Кредитної спілки «Станіславська» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Кредитної спілки «Станіславська» (місце знаходження: м.Івано-Франківськ, вул. Заклинських, будинок 1,1, ідентифікаційний код 25598352) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2 400,00 грн судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді: О.В. Пнівчук
Л.В. Ясеновенко
Повний текст постанови виготовлено 19 лютого 2019 року.