Справа № 161/11117/17 Провадження №11-кп/802/105/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.1 ст.286 КК України Доповідач: ОСОБА_2
12 лютого 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - ОСОБА_10 ,
перекладача - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 вересня 2018 року,
встановив:
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, не працюючого, раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджатиме за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_7 в користь потерпілої ОСОБА_9 завдану матеріальну шкоду в сумі 5883 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 71 коп. та 8000 (вісім тисяч) грн. спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 в користь КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» завдану матеріальну шкоду в сумі 13857 (тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 1237 (одну тисячу двісті тридцять сім) грн. судових витрат по справі за проведення судової інженерно-транспортної експертизи.
Речові докази:
- автомобіль марки «Mercedes-Benz 124», н.з. НОМЕР_1 - залишено за належністю законному володільцю ОСОБА_7 ;
- CD диск «Artek» CD-R 700 MB80 min» - залишено при матеріалах кримінального провадження.
Так, ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він 18 березня 2017 близько 20 год. 40 хв., в темну пору доби, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Mercedes-Benz 200D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю близько 40 км/год. в м.Луцьку по вул.Кравчука в напрямку пр.Соборності зі сторони вул.Воїнів Інтернаціоналістів, не вибрав безпечної швидкості, всупереч вимогам пунктів 2.3 (б), 10.1, 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження та, проїжджаючи поблизу будинку №44, що вул.Кравчука, помітивши пішохода попереду свого автомобіля, здійснив маневрування на зустрічну смугу руху, де допустив наїзд на ОСОБА_9 , яка перетинала проїзну частину дороги з права на ліво відносно руху автомобіля, поза пішохідним переходом, спричинивши останній тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до середніх, за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби.
В поданих апеляційних скаргах:
- прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 та кваліфікацію дій останнього, через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого у зв'язку із м'якістю, а також через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий. Вказує, що місцевий суд застосувавши до обвинуваченого інститут звільнення від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі на підставі ст.75 КК України не навів мотивів з яких він дійшов про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання та не обґрунтував такого свого рішення. Крім того, приймаючи рішення про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, місцевий суд не належним чином врахував обставин кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок грубого порушення чотирьох пунктів ПДР України, та наслідки, які настали внаслідок цього, а саме - заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Також судом першої інстанції не було враховано і того, що обвинувачений ніде не працює, вини у вчиненні злочину не визнав та не розкаявся, завдану потерпілій шкоду не відшкодував, яка в свою чергу при розгляді справи судом першої інстанції наполягала на суворому покаранні. Вважає, що такі обставини свідчать про неможливість застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням та про відсутність підстав для незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Крім того зазначає, що судом неправомірно було віднесено до обтяжуючих покарання обставин таку обставину, як вчинення злочину щодо особи похилого віку, оскільки даний злочин є необережним, а тому дана обставина підлягає виключенню із судового рішення. Посилаючись на це, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, призначивши йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки. В решті вирок суду просить залишити без змін.
- обвинувачений та його захисник в поданій апеляційній скарзі вважають вирок суду першої інстанції незаконним та несправедливим через його суворість, у зв'язку з чим на їх думку він підлягає зміні в частині призначеного покарання. Вказують про те, що обвинувачений неодноразово щиро розкаювався у вчиненому, однак він не впевнений у тому, що саме його дії призвели до виникнення ДТП, а не збіг обставин чи недотримання ПДР України пішоходом. А тому ставити обвинуваченому у вину невизнання вини, як про це вказано у вироку, фактично примушує останнього визнати те, в чому він не впевнений. Зазначають також про те, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, щиро розкаюється у вчиненому, вчинений злочин є необережним та відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, він має постійне місце проживання, одружений, характеризується з позитивної сторони, на утриманні у нього перебуває мати похилого віку, яка важко хворіє та потребує стороннього догляду, його батько помер, а інших дітей окрім нього в неї немає. Крім того вказують про те, що судом неправомірно віднесено до обтяжуючих покарання обставин - вчинення злочину щодо особи похилого віку. Просять врахувати вказані обставини та змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
У поданих письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, сторона захисту просить її відхилити з мотивів, які фактично викладені в їх апеляційній скарзі.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляційних скарг та заперечень на скаргу, сторону обвинувачення та сторону захисту, які кожен окремо підтримали свої апеляції та відповідно заперечили інші, думку потерпілої та її представника, які заперечили скаргу прокурора та погодились із скаргою сторони захисту, перевіривши їх доводи та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 КК України та доведеність його вини у вчиненні цього злочину, є правильними і грунтуються на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом доказах, які фактично ніким з учасників провадження не оспорюються, а тому апеляційний суд оскаржуваний вирок у цій частині не перевіряє.
В ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнає повністю та щиро розкаюється у скоєному. На даний час потерпілій відшкодував частину завданої шкоди.
Потерпіла ОСОБА_9 відповідно не наполягає на призначенні суворого покарання обвинуваченому.
Доводи сторони обвинувачення та сторони захисту про виключення із оскаржуваного вироку такої обставини, що обтяжує покарання, як вчинення злочину щодо особи похилого віку, колегія суддів вважає підставними з наступних підстав.
Як убачається із формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним, ОСОБА_7 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, і при цьому на підставі п.6 ч.1 ст.67 КК України обставиною, яка обтяжує його покарання зазначено - вчинення злочину щодо особи похилого віку.
Дійсно, потерпіла в даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 являється особою похилого віку.
Проте, на переконання колегії суддів, така обставина не може бути врахована при призначенні покарання як така, що обтяжує його в даному випадку, оскільки як вірно зазначено стороною обвинувачення та стороною захисту, така обставина може враховуватись лише у разі, коли даний факт охоплюється злочинним наміром, тобто за умови, що особа достеменно обізнана про похилий вік потерпілого і цілеспрямовано вчиняє посягання на нього. Злочин, передбачений ч.1 ст.286 КК України, за вчинення якого засуджений ОСОБА_7 , відноситься до необережних злочинів.
Беручи до уваги вищевикладене, вирок місцевого суду в цій частині підлягає зміні шляхом виключення із його мотивувальної частини посилання про наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , а саме - вчинення злочину щодо особи похилого віку.
Що ж стосується призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при його призначенні вимоги ст.ст.50, 65 КК України було дотримано.
Так, відповідно до статтей 50 та 65 КК України, які визначають мету та загальні засади призначення покарань, пунктів 1, 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання у межах санкції статті (частини) статті Особливої частини Кодексу та з врахуванням вимог положень Загальної частини цього Кодексу. При цьому, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.286 КК України суд першої інстанції відповідно до вимог статей 50, 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особи обвинуваченого, який одружений, має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вину у вчиненому не визнав та не розкаявся, завданої шкоди потерпілій не відшкодував, думку потерпілої, яка наполягала на призначені суворого покарання обвинуваченому, а також відсутність обставин, які пом'якшують покарання, та наявність обтяжуючої покарання обставини (вчинення злочину щодо особи похилого віку) обґрунтовано прийшов до переконання про призначення ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України.
При цьому на думку апеляційного суду, місцевий суд врахувавши усі обставини кримінального провадження, реалізувавши принципи законності, справедливості та обґрунтованості, призначив ОСОБА_7 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, і відповідно його, що не можна вважати надмірно суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі сторони захисту або ж надмірно м'яким, - в апеляції сторони обвинувачення.
Крім того, виключення з обвинувального вироку обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку, на думку колегії суддів, не впливає на вид та строк призначеного покарання обвинуваченому, який в ході апеляційного розгляду провадження вину у вчиненні злочину визнавав та щиро розкаювався у скоєному, а також частково відшкодував потерпілій завдану шкоду.
Погоджується апеляційний суд і з висновком місцевого суду про незастосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки, як пояснив сам обвинувачений, він має намір працевлаштуватись водієм за межами України для того аби відшкодувати потерпілій в повному обсязі завдану злочином шкоду. При цьому потерпіла ОСОБА_9 в суді першої інстанції не наполягала на застосуванні до ОСОБА_7 додаткового покарання, а в ході апеляційного розгляду просила не позбавляти його права керування транспортними засобами.
Не є таким, що дає підстави для скасування оскаржуваного вироку і посилання прокурора про не обґрунтування та не наведення мотивів щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, оскільки хоча вони місцевим судом дійсно повною мірою наведені не були, однак на думку колегії суддів є наявними в даному провадженні.
Так, як було встановлено вище, судом першої інстанції при призначенні покарання були враховані тяжкість злочину, форма вини, особу обвинуваченого та інші обставини кримінального провадження, як того вимагає ст.75 КК України, у зв'язку з чим місцевий суд прийшов до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання. Крім того, в даний час обвинувачений вину визнав та щиро розкаявся, частково відшкодував потерпілій завдану шкоду, і прагне відшкодувати її в повному об'ємі.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 планує працевлаштуватись за межами України аби відшкодувати потерпілій завдану злочином шкоду, про що не заперечує остання, то колегія суддів приходить до переконання, що покладений на нього згідно із ст.76 КК України обов'язок - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, слід виключити з оскаржуваного вироку саме з метою забезпечення прав потерпілої,- якнайшвидшого відшкодування в повному обсязі завданої їй майнової і моральної шкоди.
А тому, вирок місцевого суду в цій частині також підлягає зміні шляхом виключення із його резолютивної частини покладеного на обвинуваченого відповідно до ст.76 КК України обов'язку - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Беручи до уваги вищенаведене, доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, а також доводи прокурора щодо м'якості покарання, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає, оскільки вони не дають жодних підстав для скасування або зміни оскаржуваного вироку, як про це відповідно просять сторона захисту та прокурор.
Таким чином, апеляційні скарги прокурора та сторони захисту підлягають до часткового задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.09.2018 року щодо ОСОБА_7 на підставі п.2 ч.1 ст.407 КПК України - зміні в означених вище частинах.
В іншій частині вирок слід залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, Волинський апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Виключити з вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 вересня 2018 року обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину щодо особи похилого віку, а також покладений згідно ст.76 КК України обов'язок - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді