Справа № 467/65/19
1-кс/467/86/19
15.02.2019 року слідчий суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах ОСОБА_4 про накладення арешту на квартиру в рамках кримінального провадження № 12018150130000069, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 лютого 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України,-
Суть питання, що вирішується ухвалою і за чиєю ініціативою воно розглядається
Адвокат ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_4 , подала до слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області клопотання про арешт майна, умотивувавши його тим, що на досудовому розслідуванні Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження № 12018150130000069 від 15 лютого 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.
Зокрема, як зазначено клопотанні, в рамках вказаного кримінального провадження здійснюється розслідування правомірності дій ОСОБА_5 стосовно купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Так, ОСОБА_4 є потерпілою у цьому кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_5 за її довіреністю зобов'язана була продати належну ОСОБА_4 квартиру у м. Дніпро та придбати будь-яку іншу квартиру у м. Южноукраїнську Миколаївської області.
Проте, ОСОБА_5 , продавши належну потерпілій квартиру у м. Дніпро і придбавши квартиру у м. Южноукраїнську, право власності зареєструвала за собою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а після її смерті залишились спадкоємці, які бажають та мають можливість прийняти спадщину, у той час, як строк для прийняття спадщини сплив 30 січня 2019 року.
Вказане, на думку заявника, свідчить про необхідність негайного забезпечення кримінального провадження шляхом арешту з метою недопущення відчуження зазначеної квартири або настання інших негативних наслідків, які можуть призвести до порушення прав власності або перешкоджати кримінальному провадженню.
За таких обставин, посилаючись на положення ст. 170, 171 КПК України, адвокат просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Позиція учасників судового провадження
У судове засідання заявник не з'явилась, про його дату, час і місце повідомлена належним чином, направила заяву, якою вказала причини свого неприбуття і просила розглядати клопотання за її відсутності.
Слідчий в судове засідання також не з'явився, про розгляд клопотання повідомлений належно, причин неявки не зазначив, проте, начальник СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області повторно направив повідомлення про неможливість надання матеріалів кримінального провадження для огляду в судовому засіданні у зв'язку з інвентаризацією кримінальних проваджень.
Але, оскільки за правилами ч.1 ст. 172 КПК України неприбуття цих осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, то слідчий суддя не убачав перешкод для продовження його розгляду за відсутності вказаних осіб, за умови, що останні належно повідомлені про дату, час і місце судового засідання, фіксування якого, за таких обставин, за допомогою технічних засобів не здійснювалось на підставі ч.4 ст. 107 КПК України.
Установлені фактичні обставини та мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався
У свою чергу, слідчий суддя, заслухавши позицію особи, яка подала скаргу, перевіривши доводи і обґрунтованість останньої, дослідивши матеріали кримінального провадження, які для нього є доказами у розумінні ст. 84 КПК України, керуючись законом та з огляду на правову аксіому «Atrium habet se intromittere indicia prae se» (суд має справу з тими доказами, які перед ним), за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, зробив такі висновки.
Так, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2 ст. 1 КПК України).
Заходи забезпечення кримінального провадження, до яких відноситься й арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).
Тож, у даному випадку заявник просить застосувати такий захід, посилаючись на наявність у цивільного позивача права на звернення із такого роду клопотанням до слідчого судді з метою забезпечення цивільного позову, як те слідує із лише суті клопотання, позаяк, останнє не містить чітку вказівку на мету арешту майна, що визначено ч.2 ст. 170 КПК України.
Вказане клопотання ухвалою слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2019 року було повернуте заявнику для усунення недоліків, а саме з тих підстав, що заявником не було підтверджено набуття потерпілою статусу цивільного позивача, після чого на адресу суду надійшла копія цивільного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Оскільки цивільний позов до органу поліції було направлено поштою 14 лютого 2019 року (квитанція ПН 215688426655 від 14.02.2019 року), а саме клопотання про арешт майна з метою забезпечення цього позову надійшло до слідчого судді 05 лютого 2019 року, то це дає підстави для висновку, що воно було подане до пред'явлення цивільного позову, що є недопустимим у контексті кримінальних процесуальних норм, зокрема, ч.1 ст. 171 КПК України, яка регламентує, що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді має право звернутися цивільний позивач з метою забезпечення цивільного позову, у той час, як статус цивільного позивача особа набуває після пред'явлення цивільного позову, а не до того. Та й доказів отримання слідчим чи прокурором поданого ОСОБА_4 позову заявник не надала.
Та сам по собі факт пред'явлення цивільного позову ще не означає наявності підстав для застосування такого виду заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, ч.3 ст. 171 КПК України зобов'язує цивільного позивача вказати у клопотанні про арешт майна розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та докази факту завдання такої шкоди і її розміру.
Тобто, діюче кримінально процесуальне законодавство України передбачає, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються, із числа визначених ст. 84 КПК України.
Та жодного доказу щодо шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а тим більше доказів факту завдання такої шкоди і її розміру, заявник слідчому судді не надала, навіть попри те, що про це було вказано в ухвалі слідчого судді від 11 лютого 2019 року, якою клопотання було повернуте для усунення недоліків.
Сама ж по собі вказівка на розмір матеріальної і моральної шкоди у позовній заяві, без його підтвердження належними і допустимими доказами, не дає слідчому судді можливості узяти його до уваги і врахувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а так само і наслідки арешту майна, у тому числі і для третіх осіб, що прямо визначено положеннями п.п. 4,5,6 ч.2 ст. 173 КПК України.
У цьому аспекті, слідчий суддя вкотре наголошує на тому, що ініціатором звернення не дотримано принципу affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), позаяк самі по собі твердження, без застосування передбачених кримінальним процесуальним законом засобів доказування, не є вагомими аргументами.
Крім того, слід наголосити, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні (ч.6 ст. 170 КПК України).
Та у який спосіб заявник обґрунтовує заявлений у позові розмір шкоди, принаймні матеріальної, залишається не зрозумілим.
Посилання ж на середню ринкову вартість однокімнатної квартири у м.Южноукраїнську Миколаївської області (600 000,00 грн.) не підтверджено жодним із доказів, передбачених ст. 84 КПК України, а більш того, розмір матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, визначається на момент учинення того чи іншого правопорушення, у той час, як розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди і розмір пред'явлених цивільним позивачем вимог не є тотожними поняттями.
Тож, у ракурсі всього вищевикладеного, клопотання адвоката ОСОБА_8 , подане в інтересах ОСОБА_4 , про арешт нерухомого майна є необґрунтованим.
Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які обумовлюють доречність застосування такого типу заходу забезпечення кримінального провадження. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів.
Але у цьому випадку, слідчий суддя не установив бодай необхідних елементів, як то доказів розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, обов'язок доказування яких у цьому випадку покладається на заявника.
А сам по собі зміст клопотання, як такого, що не відповідає вимогам ч.3 ст. 171 КПК України, не дозволяє слідчому судді виконати вимоги ч.2 ст. 173 КПК України.
Тобто, у цій ситуації, заявник ініціювавши перед слідчим суддею вирішення питання про арешт майна, але довести його «поза розумним сумнівом» не зміг.
Не доведено заявником і обставин визначних абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, а саме доцільності арешту з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. На підтвердження цієї позиції заявником узагалі будь-яких доказів не надавно, а лише процитовано зміст цієї правової норми.
Як наслідок, з метою визначеною п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України підстави для арешту указаного майна, на час розгляду даного клопотання, відсутні.
При цьому, слід указати, що за змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Окрім того, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
А тому, слідчий суддя враховуючи правові підстави для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, приходить до висновку, що таке клопотання не підлягає до задоволення, оскільки відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
А тому, з цих мотивів, керуючись ст.ст. 170, 173, 369 -372 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , поданого в інтересах ОСОБА_4 про накладення арешту на квартиру в рамках кримінального провадження № 12018150130000069, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 лютого 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1