Справа № 278/3741/18
Провадження №2/278/433/19
18 лютого 2019 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді - Зубчук І.В.,
при секретарі - Лабенській Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди,-
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до суду з позовом про відшкодування завданої майнової шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 26 лютого 2016 року о 11 год. 00 хв. у м.Житомирі по вул.Пушкінській, з вини ОСОБА_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в наслідок якої автомобіль НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 та був застрахований позивачем згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, отримав механічні пошкодження.
Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_2 в розмірі 24772,23 гривень, у зв'язку з чим приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до суду з даним позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача кошти в розмірі понесених витрат в сумі 24272,23 гривень, судовий збір в розмірі 1762 гривні.
Представник позивача подав до суду заяву, де просить провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує (а.с.50).
Відповідач в судове засідання не з'явився. У відповідності до ч.6 ст.128 ЦПК України належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи за адресою проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у відсутності відповідача та представника позивача, що відповідає вимогам ст.280 та ч.2 ст.247 ЦПК України.
В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін розгляд справи проводиться відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду №1205 від 29 лютого 2016 року вбачається, що власником автомобіля НОМЕР_1 є ОСОБА_2 (а.с.9).
Згідно полісу №АЕ/6033041 від 25 вересня 2015 року обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСОБА_2 застрахував в у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» транспортний засіб ВАЗ-21043 державний номерний знак НОМЕР_2, на строк з 26 вересня 2015 року до 25 вересня 2016 року включно. За даним полісом, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, встановлений в сумі 50 000 гривень та франшиза - в розмірі 500 гривень (а.с.5).
Судом встановлено, що згідно постанови Корольовського районного суду м.Житомира від 11 квітня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст.124, 122-4 КУпАП (а.с.6). Дана постанова суду набрала законної сили 21 квітня 2016 року.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що згідно страхового акту №01/38981/3.2.29 від 24 травня 2016 року сума страхової виплати складає 24272,23 гривень (а.с.33), яка була виплачена ОСОБА_2 за платіжним доручення №5728 від 24 травня 2016 року (а.с.34).
Судом вбачається, що позивач направляв відповідачу лист з проханням в добровільному порядку компенсувати витрати на оплату шкоди в розмірі 29158,33 гривень, завданої в результаті ДТП (а.с.35).
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). В зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що подія яка сталася 26 лютого 2016 року є страховим випадком.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про страхування", страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.
Згідно ст.ст.1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
На що також звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові Пленуму №4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".
Вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП встановлена.
Відповідно до вимог ст.ст. 3, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Так, відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до п. а) , п. ґ) ч. 1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Враховуючи викладене та сукупність доказів у справі, суд дійшов висновку про те, що вина відповідача у ДТП встановлена, позивачем здійснене страхове відшкодування потерпілій, у зв'язку з чим у позивача виникло право регресної вимоги про стягнення з відповідача виплаченої суми страхового відшкодування.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1762 гривні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст.ст. 3, 6, 22, 29, 38, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 8, 27 Закону України "Про страхування", ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 82, 89, 133, 137, 141, 263- 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця: 12443 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (04655 м.Київ, вул.Кудрявський узвіз, буд.7, пр 26504799999867 в ПАТ КБ «Правекс-Банк», МФО 380838, код 20842474) кошти в розмірі понесених витрат в сумі 24272 гривень 23 копійки, судовий збір в розмірі 1762 гривні, а всього на загальну суму 26034 гривні 23 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: І. В. Зубчук