Справа № 466/7786/17
«06» лютого 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі : головуючого - судді Глинської Д.Б.
за участі секретаря Івасюти А.М.
з участю: позивача ОСОБА_1
позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача Плахуніна В.Ф.
третьої особи ОСОБА_5
представника третьої особи ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_7 до комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди,
20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова (правонаступник - КНП «3-я міська клінічна лікарня м. Львова»), третьої особи - ОСОБА_5, в якому просили суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 400 000 грн. (чотириста тисяч гривень).
В обґрунтування своїх вимог покликаються на те, що 15 червня 2014 року о 02.15 год. вагітна ОСОБА_1 поступила у відділення патології вагітних Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, яке знаходиться у м. Львові по вул. Рапопорта, 8 з діагнозом: І вагітність, 40 тижнів. Передвісники пологів. Враховуючи, що це був вихідний день, медичну допомогу у вигляді спостереження та лікування при наявності усіх умов стаціонару, забезпечували чергові лікарі-акушер-гінекологи ОСОБА_5 і ОСОБА_8 До вказаних медичних працівників ОСОБА_1 звернулась зі скаргами на сильний регулярний біль унизу живота, на відсутність рухів плода. Проте через невиконання зазначеними медичними працівниками своїх професійних обов'язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, не було забезпечено ретельного та динамічного спостереження за ОСОБА_1 та її плодом, що в кінцевому результаті призвело до розвитку внутрішньоутробної асфіксії плода. Відтак, 16 червня 2014 року о 04.05 год. народилась мертва доношена дівчинка масою 3550 г, ростом 56 см.
Кримінальне провадження щодо неналежного виконання медичними працівниками ОСОБА_8 та ОСОБА_5 своїх професійних обов'язків, що призвело до настання смерті плода ОСОБА_1, розглядалось Шевченківським районним судом м. Львова.
27 вересня 2017 року Шевченківським районним судом м. Львова було постановлено дві ухвали, якими:
- звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, та кримінальне провадження про її обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку із закінчення строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України.
- звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 Кримінального кодексу України у зв'язку з примиренням винної з потерпілими ОСОБА_1 та ОСОБА_7.
В ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2017 року зазначено, що в підготовчому судовому засіданні встановлено, що з часу події злочину, а саме - 15 червня 2014 року минули строки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачена ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, тому суд вважає, що клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 про звільнення її від кримінальної відповідальності є підставним та підлягають до задоволення. ОСОБА_5 згідна на закриття кримінального провадження і звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. В іншій ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова, якою було звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_8, суд зазначив, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 дійсно мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Вони, ОСОБА_1, та ОСОБА_7, вважають, що звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності не свідчить про її виправдання, визнання невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, підстава її звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою. Натомість зі ОСОБА_8 вони примирились, їм було відшкодовано моральну (немайнову) шкоду. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 більше не мають до неї претензій майнового та немайнового характеру.
У процесі розгляду справи до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено ОСОБА_8
У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_7, їх представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, покликаючись на обставини, які викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_3 додатково пояснила, що позовна заява, в якій обґрунтовувався склад цивільного правопорушення, була подана до набрання чинності змін до Цивільного процесуального кодексу, а саме в частині ст. 82 ЦПК України, яка передбачає преюдицію, адже ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено ухвалу. Зазначила, що оскільки ОСОБА_5 скористалась своїм правом і подала до суду клопотання про застосування до неї строків давності за ст. 49 КК України, є ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2017 року, то слід застосовувати ч. 6 ст. 82 ЦПК України. Також вказала, що до ОСОБА_8, яка є третьою особою, у позивачів, яких вона представляє, немає претензій, оскільки між ОСОБА_8 та позивачами було укладено договір про примирення і відшкодування моральної шкоди. Крім того зазначила, що при формуванні розміру моральної шкоди позивачі виходили із норми ст. 23 ЦК України, адже вони втратили дитину. Європейський суд з прав людини наголошує на справедливій сатисфакції, зокрема у рішенні в справі «Шмалько проти України», суд вказав, що заявник може вважатись таким, що зазнав моральних страждань і ці страждання не можуть бути компенсовані тільки самою констатацією порушення. Також ОСОБА_3 наголосила, що Головним бюро судово-медичних експертиз МОЗ України було встановлено медичний причинно-наслідковий зв'язок, та було вказано, що повну відповідальність за відсутності в закладі лікуючого лікаря несуть чергові лікарі. В даному конкретному випадку це були ОСОБА_8 і ОСОБА_5, окрім того, ОСОБА_5 була ще й відповідальним черговим лікарем. Експерти у висновку вказали, що між діями чергових лікарів та антенатальною загибеллю плода є прямий причиновий зв'язок. Даний випадок був предметом дослідження також фахівців Департаменту охорони здоров'я ЛОДА, які у висновку КЕК зазначили, що смерть плода була попереджувана. Крім того, на ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Сам заклад охорони здоров'я, відповідач у справі, на Медичній раді теж визнав, що смерть дитини була попереджувана.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити. Крім того, позивач ОСОБА_1 була допитана у судовому засіданні в якості свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України. Додатково пояснила, що в кінці 2013 року стала на облік у жіночу консультацію 4 поліклініки м. Львова. Згодом з чоловіком обрали лікаря, який мав приймати пологи, це був лікар ОСОБА_9 Вона, ОСОБА_1, відвідувала його практично щомісяця. Після чергового УЗД в травні 2014 року звернулась ще раз до ОСОБА_9 і показала йому результати дослідження, в яких вказувалось на різке маловіддя. Лікар, не зробивши додаткових обстежень, сказав, що все в нормі. 14 червня 2014 року вона відчула періодичні болі внизу живота і відразу зателефонувала ОСОБА_9, на що лікар сказав їй їхати в лікарню. Вона було госпіталізована о 02 год. ночі 15 червня 2014 року. Лікар ОСОБА_9 ще декілька разів відвідував її в палаті протягом нічної зміни, коли зміна закінчилась, сказав, що залишає її під наглядом чергових лікарів і якщо почнуться пологи то, щоб йому дзвонити. Вона, ОСОБА_1, протягом усього дня знаходилась у своїй палаті і виходила тільки забрати речі, які їй приніс чоловік та пообідати на півгодини, приблизно о 15.00 год., все це було в приміщенні закладу охорони здоров'я. Протягом усього дня, чергові лікарі жодного разу не навідували пацієнтку, а лікаря ОСОБА_8 вона вперше побачила близько 18.00 год., коли поскаржилась на сильні періодичні болі внизу живота. ОСОБА_8 провела її гінекологічний огляд і відразу перевірила стан дитини на доплері, ані рухів, ані серцебиття на той момент вже не було. ОСОБА_8 скерувала пацієнтку до ОСОБА_5, яка була відповідальним черговим лікарем. ОСОБА_5 також провела огляд, серцебиття не було. Чергові лікарі, після встановлення антенатальної смерті плоду, сказали пацієнтці, що так буває і не робили нічого, щоб її родорозрішити. Після закінчення їх зміни на чергування заступила інша чергова зміна лікарів, у закладі охорони здоров'я також був заввідділення ОСОБА_10, який прийняв в неї пологи, дитина народилась мертвою.
Позивач ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Крім того, позивач ОСОБА_7 був допитаний у судовому засіданні в якості свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України. В судовому засіданні додатково пояснив, що у 2013 році його дружина вперше завагітніла, стала на облік до лікаря жіночої консультації, на всі огляди та обстеження вони ходили разом. Згодом вони познайомились із лікарем ОСОБА_9, якого обрали як лікуючого лікаря, який мав приймати пологи в ОСОБА_1. В ніч на 15 червня 2014 року в дружини почались переймоподібні болі і вони поїхали в лікарню. ОСОБА_9, який на той момент був на чергуванні, запевнив, що це ще не пологи, проте госпіталізував ОСОБА_1 та приписав спазмолітики. Протягом практично усього наступного дня подружжя зідзвонювалось. В лікарню він приїхав о 15.00 год., поспілкувався декілька хвилин з дружиною і вона повернулась в палату, оскільки скаржилась на болі в животі О 19.30 год. йому зателефонувала дружина ОСОБА_1 і повідомила, що дитина померла. Чергові лікарі ОСОБА_5 і ОСОБА_8, сказали, що так буває і, що вони нічого не можуть зробити. Лікарем, який прийняв пологи, був лікар ОСОБА_10В.У результаті пологів народилась мертва дівчинка. Він стверджував, що зазнав значних моральних страждань, адже був присутнім при народженні мертвої дитини і, що не можливо словами описати, і оцінити грошима ті моральні страждання, що йому і його дружині довелось пережити. Після пологів лікарі ОСОБА_5 і ОСОБА_8 не контактували з ним. Згодом він звернувся у прокуратуру із заявою про вчинення злочину.
Представник комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» Плахунін В.Ф. проти заявлених позовних вимог заперечив, покликаючись на те, що обов'язок доказування наявності шкоди та її розміру покладається на позивачів і оскільки позивачі не подали свідоцтво про смерть дитини, а в даній ситуації мала місце антенатальна загибель плода, то шкода заподіяна лише ОСОБА_1, а відтак, ОСОБА_7 права на відшкодування не має і є неналежним позивачем у справі. Окрім того, відповідач наголошує на тому, що позивачі не подали суду належних та допустимих доказів завдання їм моральних страждань.
У судовому засіданні представник відповідача Плахунін В.Ф. додатково пояснив, що він заперечує проти заявленого позову двома позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_7 Вважає, що ОСОБА_7 є неналежний позивач, аргументуючи свою позицію тим, що не було смерті фізичної особи, лише мертвонароджений плід. Відповідно ОСОБА_7 не має права на відшкодування моральної шкоди, а ОСОБА_1 так, якщо їй заподіяна шкода життю і здоров'ю. Що стосується розміру моральної шкоди, то представник відповідача вказує, що у позовній заяві, не вказано чому саме така сума має бути відшкодована і не визначено, яка вина кожного з лікарів ОСОБА_5Я і ОСОБА_8 Просив суд відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_5 просила в задоволенні позову відмовити. Крім того, третя особа ОСОБА_5 була допитана у судовому засіданні в якості свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України. Додатково пояснила, що 15 червня 2014 року вона разом із лікарем ОСОБА_8 чергувала у стаціонарі. Приблизно о 12.00 год. їй повідомила лікар ОСОБА_8, що однієї пацієнтки немає на місці і вона відповідно не оглянула її. З 13.00 до 17.00 год. відповідно до встановлених правил перебування пацієнтів у стаціонарі, пацієнтки мають право гуляти в парку чи по території лікарні. Протягом усього дня вона активно займалась своїми обов'язками. Приблизно о 18.00 год. її покликали в родзал, де була ОСОБА_1 і лікар ОСОБА_8 намагалася записати серцебиття апаратом, але записати не могли. Вона, ОСОБА_5, оглянула історію вагітності і пологів пацієнтки і намагалась з'ясувати, де була ОСОБА_1 протягом усього дня. Стверджує, що ця ситуація була шоком і для пацієнтки, і для лікарів. Вважає, що пацієнтка потребувала госпіталізації у 37 тижнів, коли було діагностовано різке маловіддя. Пояснила, що на момент діагностування антенатальної загибелі плода, шийка матки ще була не готова до родорозрішення. Вказала, що коли вона побачила ОСОБА_1 перший раз, то вже нічого зробити не могла, бо дитина була мертва. Окрім того, пояснила, що просила закрити справу за строками давності, бо це перший випадок в її житті і для неї була незрозумілою позиція лікаря ОСОБА_8, яка пішла на примирення з пацієнткою і її чоловіком. Про те, що закриття справи по строках давності є нереабілітуючою обставиною знала. Проте наголосила, що покладати вину за ті наслідки виключно на чергових лікарів, які не бачили ні разу пацієнтку, не можна.
Представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що для підтвердження наявності в діянні складу цивільного правопорушення, слід встановити наявність усіх його елементів. Вважає, що належним доказом протиправності діяння може слугувати висновок експерта, проте наголошує на тому, що згадувані в позовній заяві висновки експерта є недопустимими доказами, оскільки лікарі, яким на той момент не було оголошено про підозру, не мали можливості поставити питання експертам. Водночас вказує, що оголошені догани ОСОБА_5 і ОСОБА_8 не мають доказового значення, адже не доводять вчинення протиправного діяння, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Він також не погоджується із вимогами позовної заяви щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди батькам, стверджуючи, що моральна шкода може бути завдана смертю фізичної особи, а в даному випадку має місце загибель плоду, а не смерть фізичної особи. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Третя особа ОСОБА_8 подала до суду договір про примирення та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, укладений між нею та позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від 03 серпня 2017 року, а також заяву з проханням розглядати справу за її відсутності.
Окрім того,в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що працює в комунальному некомерційному підприємстві «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» та не бачила ОСОБА_1 під час того як розвозила їжу. Вперше побачила пацієнтку під час прибирання, коли та вийшла до неї і сказала, що не була під час обходу і де вона може знайти чергового лікаря. ОСОБА_11 скерувала ОСОБА_1 в ординаторську, що відбувалось далі не знає.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що працює в комунальному некомерційному підприємстві «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» та була присутня в ординаторській при розмові пацієнтки ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ще однієї жінки з черговими лікарями, коли їм повідомили про антенатальну загибель плода. Лікарі ОСОБА_8 та ОСОБА_5 питали пацієнтку, де вона була, на що вона не відповіла і вибігла зі сльозами з ординаторської. Під час цієї розмови питання щодо негайного родорозрішення не обговорювалось.
Допитаний свідок ОСОБА_13 повідомив суду, що заступив на вечірнє чергування о 21.00 год. Чергові лікарі передали йому інформацію по пацієнтах. Сказали, що є жінка із антенатальною загибеллю плода. Він, ОСОБА_13, пішов у патологію вагітних, там вже був завідувач відділення ОСОБА_10, разом з яким вони оглянули пацієнтку. Пацієнтка була переведена в родзал для родорозрішення. Жінка була родорозрішена вночі, точно годину він не пам'ятає і переведена в післяпологову палату. Він також зазначив, що це для жінки велика трагедія, стан ОСОБА_1 був подавлений. Також вказав, що відповідальний черговий виконує організаційно-розпорядчі функції по лікарні, як начмед.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 вказала, що про даний випадок їй стало відомо 16 червня 2014 року. У цей день її викликав до себе головний лікар з приводу того, що до нього звернувся чоловік пацієнтки п. Тарас і її мама зі скаргою, що відбулась антенатальна загибель плода в ОСОБА_1. Адміністрація почала з'ясовувати обставини. Вияснили, що пацієнтка з чоловіком в цей день були на вулиці, це літній період і пацієнтам дозволено виходити. 03 липня 2014 року в закладі охорони здоров'я був проведений КЕКта було прийнято висновок, що випадок ОСОБА_1 попереджуваний. Було наголошено, що пацієнтка була невчасно госпіталізована. 27 жовтня 2014 року в ДОЗ ЛОДА відбулося засідання КЕО, де розглядався даний випадок, на якому були присутні лікарі та ОСОБА_7Б.У висновку було вказано ряд недоліків, які вони розібрали на засіданні медичної ради, врахували їх і прийняли рішення про догану. Всі комісії, які були, сказали, що смерть попереджувана, але наголошували, що два тижні були втрачені.
Заслухавши пояснення позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_7, представника позивачів ОСОБА_3, представника відповідача Плахуніна В.Ф., третьої особи ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6, покази свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1І та ОСОБА_7 слід задовольнити частково.
Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 15 червня 2014 року о 02.15 год. вагітна ОСОБА_1 поступила у відділення патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, яке знаходиться у м. Львові по вул. Рапопорта, 8 з діагнозом: І вагітність, 40 тижнів. Передвісники пологів. Медичну допомогу у вигляді спостереження та лікування забезпечували чергові лікарі-акушер-гінекологи ОСОБА_5 і ОСОБА_8 До вказаних медичних працівників ОСОБА_1 звернулась зі скаргами на сильний регулярний біль унизу живота, на відсутність рухів плода. Проте через невиконання зазначеними медичними працівниками своїх професійних обов'язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, не було забезпечено ретельного та обов'язкового спостереження за ОСОБА_1 та її плодом, що в кінцевому результаті призвело до розвитку внутрішньоутробної асфіксії плода. Відтак,ІНФОРМАЦІЯ_7 о 04.05 год. народилась мертва доношена дівчинка масою 3550 г, ростом 56 см.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права та підлягає до застосування національними судами України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у справі «О'Ніл проти Сполученого Королівства» (O'Neillv the United Kingdom) (31.01.2019 р.) щодо порушення ст.6 Європейської Конвенції про права людини і основоположних свобод ЄСПЛ вказав, що «не існує єдиного підходу для встановлення обставин, за яких презумпція невинуватості була б порушена в провадженнях, які виникли після закінчення кримінального провадження…Крім того, всі права О'Ніла на захист були дотримані протягом усього судового розгляду і внутрішнє законодавство чітко передбачає, що навіть після виправдувального вироку докази залишаються доступними та можуть бути використані для доведення вини в інших провадженнях». Відтак, докази, зібрані в межах кримінального провадження №420141400900000094 від 20.06.2014 року, використовуються судом для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення цієї цивільної справи.
У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначено, що в усіх перелічених випадках особу можна звільнити від кримінальної відповідальності лише за наявності визначених у Кримінальному кодексі України умов і підстав. Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті. Підставою такого звільнення може бути або певна поведінка особи після вчинення злочину, яку держава заохочує (дійове каяття, примирення винного з потерпілим, припинення злочинної діяльності та добровільне повідомлення про вчинене тощо), або настання певної події (наприклад, зміна обстановки, закінчення строків давності). За спірних правовідносин умовою звільнення від кримінальної відповідальності, як вбачається із ухвали Шевченківського районного суду м. Львова, є вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, а підставою для звільнення є настання події, тобто закінчення строків давності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за вчинення вказаного кримінального правопорушення.
При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд(суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів ? з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.
З ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 27.09.2017 року (т. 1 а.с.9-11) вбачається, що у підготовчому судовому засіданні встановлено, що з часу події злочину, а саме - 15 червня 2014 року минули строки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачена ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, тому суд вважає, що клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 про звільнення її від кримінальної відповідальності є підставним та підлягає до задоволення. ОСОБА_5 згідна на закриття кримінального провадження і звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
У ч.1 ст. 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов'язання. До них належать: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою, вина.
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 рку № 4, обов'язковому з'ясуванню відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
З висновку за результатами клініко-експертної комісії від 27.10.2014 року департаменту охорони здоров'я Львівської ОДА щодо якості надання медичної допомоги гр. ОСОБА_1 медпрацівниками жіночої консультації 4-ї комунальної міської клінічної поліклініки м. Львова, 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова(т.2 а.с.59-63 кримінального провадження) вбачається, що випадок антенатальної загибелі плоду у вагітної ОСОБА_1 слід вважати попереджуваним за умови належного спостереження в умовах 3-ї МКЛ, зокрема безперервному моніторингу стану плода, оскільки за даними патологоанатомічного дослідження мало місце гостре порушення пуповинно-плацентарного кровоплину.
З протоколу засідання медичної ради комунальної 3-ї МКЛ від 17листопада 2014 року (т.1 а.с. 22-28 кримінального провадження) вбачається, що смерть дитини вважати попереджуванню; за недоліки при наданні медичної допомоги гр. ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарного стягнення лікарів акушер - гінекологів акушерського відділення ОСОБА_5 та ОСОБА_8
З протоколу засідання клініко-експертної комісії з розгляду випадків перинатальної смертності комунальної 3-ї МКЛ м. Львова від 03 липня 2014 року (т.1 а.с.9-12 кримінального провадження) вбачається, що після встановлення факту антенатальної загибелі плода 15 червня 2014 року о 18.30 врятувати життя дитини жодними діями було неможливо, тому що дитина вже була мертва.
Даний випадок слід вважати як умовно попереджувальний при своєчасному скеруванні та госпіталізації пацієнтки у відділення патології вагітності, проведенні антенатального скринінгу стану плода та, можливо, дострокового родорозрішення при наявності відповідних показів.
У висновку експерта №169-170 (комісійна судово-медична експертиза) від 14 квітня 2015 року (т.1 а.с.34-60 кримінального провадження) вказано, що випадок антенатальної загибелі плода слід вважати попереджуваним за умови своєчасної госпіталізації вагітної ОСОБА_1 у пологовий стаціонар третього рівня надання медичної допомоги при виявленні у неї 22.05.2014 року під час УЗД маловоддя та підозри на внутріутробну ваду розвитку сечовидільної системи у плода та належного спостереження в умовах пологового відділення 3-ї МКЛ м. Львова, зокрема безперервного моніторингу стану плода.
Відповідно до висновку експерта №111, 112/16 (експертиза за матеріалами справи) від 21.03.2016 року (т.1 а.с.61-153 кримінального провадження) у п. 16,17,18,19,20,33,34 вказано відповідальність за надання медичної допомоги хворим (вагітним, породіллям, новонародженим) у стаціонарі несе лікуючий лікар та зав. відділенням, а за їх відсутності черговий лікар. Слід зауважити, що персональне (поіменне) встановлення (визначення) вини тих чи інших осіб виходить за межі компетенції судово-медичної експертизи. У п. 21 зазначено: оскільки, в даному випадку, нагляд за вагітною був відсутній з моменту її госпіталізації 15.06.2014 р. о 2:15 до 18:30 є підстави вважати, що лікуючим лікарем та черговими лікарями не було дотримано вимог наказу МОЗ України «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 15 грудня 2003 року №582 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги», наказу МОЗ від 31.12.2004 року №676 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги від 03.11.2008р. №624, де зокрема, зазначено, що «основною метою надання допомоги під час пологів є забезпечення безпечності для жінки та дитини при мінімальному втручанні в фізіологічний процес шляхом: ретельного моніторингу стану матері, плода та прогресування пологів…Швидкість розкриття шийки матки оцінюється шляхом внутрішнього акушерського дослідження, яке проводять кожні 4 години. Додаткове внутрішнє обстеження проводять за наявності показань. У п. 22,24 Наказу МОЗ України «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні із змінами і доповненнями, внесеними наказами МОЗ України від 13.04.2006 р. №224, від 10.05.2007 р. №234» від 29.12.2003 р. №620 при загибелі (відсутності серцебиття) плода регламентується плодоруйнівна операція без застосування епізіотомії-епізіорафії, що в даному випадку не було виконано черговими лікарями. У п. 28,29,30,34, 31 зазначено: однак дотримання лікарями вищевказаних наказів МОЗ України з акушерства і гінекології, могло сприяти народженню живої дитини, тобто між цими недоліками і настанням смерті існує прямий причинний зв'язок.
З Наказу головного лікаря Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова від 17.11.2014 р. № 21-дс/тм «Про дисциплінарне стягнення» (т. 1 а.с.29-30 кримінального провадження) вбачається, що черговими лікарями ОСОБА_5, ОСОБА_8 не виконаний п 2.5. функціональних обов'язків чергового лікаря акушер-гінеколога пологового відділення, затверджених наказом по лікарні від 24.09.2010 р. № 212: «Своєчасне проведення обстеження, використання додаткових методів діагностики (КТГ, УЗД, БПП та інше), консультацій суміжних спеціалістів. Смерть дитини вважати попереджуваною. Медична документація у акушерському відділенні ведеться не на належному рівні. За недоліки при організації медичної допомоги гр. ОСОБА_1 оголосити догану лікарям-акушер-гінекологам ОСОБА_5, ОСОБА_8
З'ясовуючи елементи складу цивільного правопорушення, суд встановив наявність шкоди, заподіяної позивачам протиправною поведінкою ОСОБА_5, ОСОБА_8, внаслідок якої настала антенатальна загибель плода (довідка про причину смерті від 16.06.2014 р.).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає встановленим той факт, що внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків черговими лікарями відповідача було заподіяно моральну шкоду позивачам, у зв'язку з антенатальною загибеллю плода через відсутність належного спостереження за станом ОСОБА_1 і її плоду і як наслідок невчасного проведення родорозродження.
Суд критично оцінює позицію представника відповідача ОСОБА_15 щодо визнання ОСОБА_7 неналежним позивачем, права якого, на думку представника, не порушені. Суд також критично оцінює показання свідків - працівників відповідача, зокрема ОСОБА_14, в частині відсутності позивачки ОСОБА_1 в палаті, її прогулянки за межами закладу охорони здоров'я, адже жодних об'єктивних даних не наведено. Так, свідок ОСОБА_14, заступник головного лікаря з лікувальної роботи не змогла пояснити запис в історії пологів, виконаний лікарем ОСОБА_8 про факт відсутності ОСОБА_1 в 11.00 год., проте з одночасним записом лікаря ОСОБА_9 в 11.30 год. про проведення огляду ОСОБА_1
ОСОБА_7 є позивачем, який звернувся з вимогою до суду про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з душевними стражданнями, яких він зазнав у зв'язку протиправною поведінкою щодо члена його сім'ї - дружини, що за собою потягнуло смерть їхньої дитини - антенатальну загибель плода.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, материнство, батьківство та дитинство в Україні охороняється державою.
У ст. 24 Конвенції ООН про права дитини (яка набула чинності для України 27.09.1991 р.) та ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. передбачено, що держави-учасниці, в т.ч. Україна, повинні вживати всіх заходів для зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності.
Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про соціальні, економічні і культурні права (ратифіковано Україною 19.10.1973 р.), держави-учасниці повинні вживати заходів, зокрема для забезпечення скорочення дитячої смертності і здорового розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, а тому суд приходить до висновку, що завдана позивачам моральна шкода, неправомірними діями працівників відповідача при здійсненні ними трудових обов'язків, підлягає відшкодуванню КНП «3-я міська клінічна лікарня м. Львова».
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, у правовідносинах щодо відшкодування шкоди діє презумпція винуватості заподіювача шкоди: не позивач доводить наявність вини відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.
Як вбачається з положень Пленуму Верховного Суду України, передбачених у п. 9 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням своїх професійних обов'язків лікарями - акушер - гінекологами ОСОБА_8 та ОСОБА_5 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_7 завдано моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, оскільки вони з нетерпінням чекали народження дитини, у зв'язку з втратою дитини тривалий час перебували у пригніченому стані, відчували постійний неспокій, тривогу, досі відчувають біль за втраченою дитиною. Дитина для позивачів була дуже бажаною, народження якої вони з нетерпінням чекали усі дев'ять місяців, бережно і відповідально відносились до усіх рекомендацій лікарів, адже так хотіли, щоб у них народилась здорова дитина. Підкреслюючи зміни у виробничих і життєвих відносинах, ОСОБА_7 зазначив, що особливо важко було, коли дзвонили друзі, питали чи вже народили, хто народився, насправді він не знав, що відповісти. Також зазначив, що після повернення з лікарні позивача ОСОБА_1 вони декілька тижнів не виходили з дому, кожен банальний вихід за продуктами був дуже складний, довкола були мами з візочками і перші два тижні в магазин позивач ходив із закритими очима, аби просто не бачити дітей. Глибина переживання батьків простежується і в описі батька, який втратив дитину, який перебував при народженні померлої доньки, зазначивши, що він взяв на руки свою доньку, що не можливо описати словами, ця дитина для них це янгол, який залишиться з ними назавжди.
У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Знайкін проти України» (Znaykin v. Ukraine) (07.10.2010) зазначено: суд немає сумнівів щодо того, що заявник зазнав тривоги та страждань внаслідок порушення його прав, гарантованих Конвенцією, які не можуть бути адекватно відшкодовані визнанням Судом наявності порушень.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 210/5258/16-ц, провадження № 14-463 цс 18 від 05.12.2018 р. вказано:моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру порушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, їх тривалість, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивачів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 200 000 грн. моральної шкоди та на користь позивача ОСОБА_7 100 000 грн. моральної шкоди.
При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої позивачам внаслідок неналежного виконання ОСОБА_5 своїх професійних обов'язків, судом не беруться до уваги заперечення представника третьої особи ОСОБА_6 щодо відсутності вини та постановленні ухвали Шевченківського районного суду м. Львова без з'ясування обставин у кримінальній справі, виходячи з такого.
Як зазначалося вище, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27.09.2017 року було звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, та кримінальне провадження про її обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку із закінчення строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України.
Разом з тим, як вбачається з вищевказаної ухвали суду, в підготовчому судовому засіданні встановлено, що з часу події злочину, а саме - 15.06.2014 року минули строки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачена ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, тому суд вважає, що клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 про звільнення її від кримінальної відповідальності є підставним та підлягає до задоволення. ОСОБА_5 згідна на закриття кримінального провадження і звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.п.1,2 Постанови від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.
Третій особі ОСОБА_5 було роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, однак вона підтримала подане до суду відповідне письмове клопотання та просила звільнити її від кримінальної відповідальності та закрити кримінальне провадження у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про те, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа його вчинила, даний факт встановлений відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили та не оскаржувалось ОСОБА_5
Відповідно до ст. 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
У ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що в разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_7 слід задовольнити частково.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави 3000 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 12,13,76,80,81,82,141,259,263,264,265 ЦПК України, ст. ст.23, 1167, 1172 ЦК України, суд
позов задовольнити частково.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. ( двісті тисяч гривень).
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» на користь ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. ( сто тисяч гривень).
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» судовий збір в доход держави в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники процесу:
позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1;
позивач: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1;
відповідач: комунальне некомерційне підприємство «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Є. Озаркевича.2, код ЄДРПОУ 01996645;
третя особа: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживає за адресою: АДРЕСА_2;
третя особа: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, АДРЕСА_3
Повний текст рішення виготовлений 15 лютого 2019 року.
Суддя Д. Б. Глинська