іменем України
08 лютого 2019 рокуСправа №451/1273/18
Провадження № 2/451/420/19
Радехівський районний суд Львівської області
у складі головуючого-судді Семенишин О.З.
секретаря судового засідання Сахаревич М.М.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у м.Радехові цивільну справу №451/1273/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області про встановлення факту, визнання права власності на спадкове майно,-
4 вересня 2018 року ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно.
В позовній заяві зазначає, що 13 червня 2004 року померла мати позивача ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії І-ЕГ №148242 від 14 червня 2004 року. Після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно. Зокрема, земельну ділянку, площею 2,1462 га, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності спадкодавця на дану земельну ділянку підтверджується відповідним Державним актом на право приватної власності на землю. За життя спадкодавець залишила особисте розпорядження на випадок своєї смерті. Згідно заповіту, посвідченого 29 березня 2000 року, секретарем Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області та зареєстрованого в реєстрі за № 46, спадкоємцем майна ОСОБА_4 є позивач - ОСОБА_2, яка доводилася спадкодавцю дочкою. На даний час вищевказаний заповіт недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним. Протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини позивач, як єдиний спадкоємець як за законом так і за заповітом, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталась. Однак, позивач фактично постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та таким способом прийняла спадщину. Дана обставина підтверджується відповідною довідкою відповідача. Позивач не може оформити за собою право власності у вищезазначеному спадковому майні. Причиною цьому є відсутність оригіналу правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності спадкодавця на вищевказане нерухоме майно та недоведеність факту прийняття спадщини. Просить ухвалити рішення, яким встановити факт постійного проживання ОСОБА_2, разом із спадкодавцем ОСОБА_4, що померла 13 червня 2004 року на час відкриття спадщини, тобто смерті останньої; визнати за ОСОБА_2, у порядку спадкування за заповітом після смерті 13 червня 2004 року ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,1462 га, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії I-ЛВ № 059448 від 18 вересня 1998 року.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просив ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі (с. 26-27).
Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району, скерував суду заяву, в якій позовні вимоги визнав, клопотав про розгляд справи за його відсутності (а.с.24).
У відповідності до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч.4 ст.200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст.206-207 ЦПК України.
За правилами ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не має для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд встановив, що 13 червня 2004 року померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії І-ЕГ №148242, виданого Покащівською сільською радою Ківерцівського району Волинської області 14 червня 2004 року (а.с.8).
Згідно свідоцтва про народження, серії І-АВ №482193 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в графі батьки значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а.с.10).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, серії І-АБ №004919 вбачається, що ОСОБА_7, зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 та після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище «Бандура» (а.с.11).
За життя спадкодавцем було здійснено розпорядження своїм майном на користь ОСОБА_2, склавши заповіт, який було посвідчено 29.03.2000 року, секретарем Стоянівської сільської ради Радехівського районну Львівської області та зареєстровано в реєстрі за №46 (а.с.9).
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії I-ЛВ №059448, виданого 18.09.1998 року Радехівською райдержадміністрацією на підставі розпорядження голови Радехівської райдержадміністрації від 16.09.1998 року, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №532 вбачається, що земельна ділянка, площею 2,1462 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області, належала ОСОБА_4. (а.с.12 - зворот).
Відповідно до довідки виданої Покащівською сільською радою Ківерцівського району Волинської області вбачається, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка села Стоянів Радехівського району Львівської області дійсно постійно проживала до дня смерті без реєстрації в селі Одеради Ківерцівського району Волинської області по вулиці Шкільній, 41 разом з дочкою ОСОБА_2, яка провела її поховання. (а.с.13).
Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.
Відповідно до ч. 1. ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину, у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спірне спадкове майно, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане спадкове майно за позивачем у порядку спадкування.
Приймаючи до уваги вищенаведене, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування є законними та обґрунтованими і, відповідно такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України із відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати.
Керуючись ст.ст.10,12,13,81,89,141,200,258-259,263-265,315 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто смерті останньої 13 червня 2004 року.
Визнати за ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті 13 червня 2004 року ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, площею 2,1462 га, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії I-ЛВ №059448 від 18 вересня 1998 року.
Стягнути з ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1), жительки с.Одеради, Ківерцівського району Волинської області вул..Шкільна,41 судові витрати в розмірі 1409 ( одна тисяча чотириста дев»ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ГоловуючийОСОБА_8
Повний текст судового рішення виготовлено 18.02.2019 року.