Справа №463/7791/18
Провадження №2/463/765/19
про відмову у забезпеченні позову
30 січня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова
суддя Личаківського районного суду м. Львова - Мармаш В.Я., при секретарі с/з ОСОБА_1, розглянувши заяву ОСОБА_2 про забезпечення його позову до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
позивач звернувся до суду з позовом майнового характеру, просив стягнути з відповідача 34000 доларів США заборгованості за договором позики від 22.01.2017 року.
Разом із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачеві.
Заяву мотивує тим, що підставою для забезпечення позову про стягнення боргу за договором позики є той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду у даній справі. У випадку відмови у накладенні арешту на майно та грошові кошти відповідача, таке може бути ним відчужено на користь третіх осіб з метою невиконання ним свого обов'язку щодо повернення боргу позивачеві.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та надані до них докази, суд вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Верховний Суд України, у постанові від 25.05.2016 року прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, виклав правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також
відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Пункт 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначає, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Як вбачається з поданого позову, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 22.01.2017 у розмірі 34000 доларів США.
Разом з тим, позивачем у заяві про забезпечення позову не конкретизовано переліку та видів нерухомого, рухомого майна відповідача, на які слід накласти арешт. Будь-яких клопотань з метою отримання відповідних відомостей ним також не заявлено. Не зазначення заявником відомостей про наявність майна та грошових коштів у відповідача, доказів вартості майна позбавляє суд можливості перевірити співмірність виду забезпечення позову позовним вимогам.
Відповідно до встановленого в цивільному судочинстві принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, при розгляді заяви судом не встановлено доведеності співмірності заявлених позивачем заходів забезпечення позову (накладення арешту на все майно та грошові кошти, що належать відповідачу) заявленим позовним вимогам.
Враховуючи наведене вище, а також те, що позивачем не зазначено, на яке саме майно відповідача слід накласти арешт, суд приходить до висновку, що у задоволенні поданої заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст.151-153 ЦПК України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Ухвала суду у відповідності до ст.261 ЦПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду складена та підписана суддею 30 січня 2019 року.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 353, 354, 355, п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Суддя В.Я. Мармаш