Справа № 462/3810/18 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/2512/18 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 59
15 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р.,Приколоти Т.І.
за участі секретаря: Фейір К.О., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справицивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» про скасування безпідставно нарахованої заборгованості, -
У червні 2018р. ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ЛКП «Залізничнетеплоенерго», в якому просить визнати безпідставно нарахованою заборгованість в сумі 6096,33 грн. за послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання і скасувати таку.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» про скасування безпідставно нарахованої заборгованості - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції визнав, що опалювальна площа квартири АДРЕСА_1, яка належить її на праві власності і в якій вона проживає, становить 32,2 кв.м згідно документів. В той же час дана обставина не підтверджується документами, так як в матеріалах справи, знаходиться довідка з місця проживання про склад сім'ї і прописку ОСОБА_2 від 02.03.2017 р. № 707, в якій не зазначена опалювальна площа квартири АДРЕСА_1
Суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги подані нею докази: заяви-претензії до відповідача про незаконне нарахування коштів за теплопостачання (а. с. 1 1-13, 34-35), відповідь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26.12.2017 р. № 32-6864 (а. с. 37), акті ЛКП «Нове» від 08.02.2018 р. ( а. с. 38) якими, я вважаю, безспірно встановлено відсутність теплопостачання у ванній кімнаті квартири і, відповідно, незаконність нарахування відповідачем плати за теплопостачання опалювальної площі квартири 32.2 кв. м.
Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 жовтня 2018 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 Дана квартира складається з однієї кімнати, площею 19 кв.м., кухні та комунальних вигод. Загальна площа помешкання складає 33 кв.м., а опалювальна площа, згідно документів - 32,2 кв.м. /а.с. 24/.
Також встановлено, що з 01.11.2015 року по 30.04.2017 року позивачці надавалась щомісячна адресна безготівкова субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, однак через наявність боргу по оплаті за вказані послуги, з 01.05.2017 року субсидія на наступний період не призначалася /а.с. 6, 9,10/.
Позивачка неодноразово зверталась до ЛКП «Залізничнетеплоенерго» з заявами-претензіями про незаконне нарахування коштів за подачу теплової енергії /а.с. 11-13, 34-35/.
З відповіді Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 26.12.2017 року № 32-6864 на звернення позивачки ОСОБА_2 вбачається, що ремонтні роботи по відновленню роботи рушникосушки у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_1 запланові ЛКП «Нове» у січні 2018 року /а.с. 37/.
Відповідно до акту ЛКП «Нове» від 08.02.2018 року, станом на день складання акту у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_1 не функціонує рушникосушка /а.с.38/.
З повідомлення ЛКП «Залізничнетеплоенерго» вбачається, що станом на 02.05.2018 року заборгованість за надані ЛКП послуги у позивачки ОСОБА_2 становить 6096,33 грн. /а.с.25/.
З відомості про нарахування та оплату послуг з центрального опалення вбачається, що станом на 31.07.2018 року заборгованість за надані ЛКП послуги у позивачки ОСОБА_2 становить 6303, 45 грн. /а.с.25/.
Стаття 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає, що законодавство у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене, обов'язок з укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).
З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до змісту зазначених положень Закону споживач може відмовитися від укладення договору на надання житлово-комунальних послуг лише в разі відмови від користування такими послугами, а не через непогодження сторонами умов такого договору.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов»язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч.2 ст. 16 ЦК).
При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК).
Отже, під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб»єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до змісту статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, засіб юридичного захисту порушеного права повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див.рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року).
Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права у виді скасування безпідставно нарахованої заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що такий спосіб захисту не передбачений ні загальною нормою статті 16 ЦК України, ні спеціальною нормою, яка міститься у статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою закріплено право споживача послуг на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості, в порядку, визначеному договором або законодавством.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в позові ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» про скасування безпідставно нарахованої заборгованості слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ч. 5 ст. 268, ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволеня.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 15 лютого 2019 року.
Головуючий : Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.