Дата документу 31.01.2019 Справа № 314/2503/18
Єдиний унікальний №314/2503/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/482/19 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
31 січня 2019 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за клопотанням засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з ДУ «Вільнянська виправна колонія (№20),
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні його клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Своє рішення суд мотивував тим, що засуджений не проявив себе як такий, що довів своє виправлення та перевиховання, а тому до нього не може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
В апеляційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_6 просить звільнити його умовно-достроково від відбування покарання, посилаючись на те, що він позитивно характеризується, має заохочення, працює на промисловій зоні, навчається, отримав професію та наразі отримує другу професію, страждає на захворювання, але суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні його клопотання. Крім того, під час судового засідання прокурор та представник колонії не заперечували проти задоволення його клопотання.
Згідно з ухвалою, до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
В судовому засіданні засуджений підтримав своє клопотання та просив його задовольнити.
Представник адміністрації установи при вирішенні клопотання засудженого покладався на розсуд суду.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання засудженого.
Заслухавши доповідь судді; засудженого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого і вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.2 ст.81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого та доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Висновок щодо виправлення засудженого повинен базуватися на врахуванні даних про його поведінку в цілому та ставлення до праці за весь період знаходження у виправній установі, а не час, що безпосередньо передує розгляду клопотання.
Суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та детально проаналізував дані про особу засудженого ОСОБА_6 , його поведінку за весь час відбування покарання та дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений не довів своє виправлення.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_6 відбуває покарання за вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 28 липня 2015 року, яким його засуджено за вчинення тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.
За час відбування покарання засуджений ОСОБА_6 порушував вимоги відбування покарання, за що двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності, має 5 заохочень, працевлаштований різноробочим на підприємстві установи, поставлені перед ним виробничі завдання виконує не завжди вчасно та якісно. До виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться не завжди сумлінно, безвідповідально ставиться до виконання робіт з благоустрою установи, не вбачає суспільної необхідності у їх виконанні. Крім того, засуджений ОСОБА_6 не бере участі в організації виховних заходів, які проводяться в установі та не приймає участі в реалізації програм диференційованого виховного впливу на засуджених, не прагне до підвищення наявного загальноосвітнього рівня та вдосконалення наявних професійно-технічних навичок. Також засуджений ОСОБА_6 не бере участь у роботі самодіяльних організацій та не проявляє соціально корисну активність в організації їх роботи.
15 червня 2018 року комісією ДУ «Вільнянська виправна колонія (№20)» засудженому ОСОБА_6 було відмовлено в застосуванні заохочувальної норми у вигляді умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, як такому, що не довів свого виправлення.
Отже зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що поведінка засудженого ОСОБА_6 за весь час відбування покарання не була стабільно позитивною.
Обставини, на які посилається засуджений ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі, з урахуванням даних, що характеризують особу засудженого в цілому, не свідчать про можливість застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Той факт, що в судовому засіданні представник колонії та прокурор не заперечували проти задоволення клопотання, на що посилається в своїй апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не може бути безумовною підставою для звільнення останнього від відбування покарання умовно-достроково та на правильність прийнятого судом рішення не впливає.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що засуджений ОСОБА_6 не проявив себе як такий, що довів своє виправлення та перевиховання. Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вищевказаної ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Клопотання засудженого, заявлене під час апеляційного розгляду, про звільнення його від відбування покарання за хворобою, задоволенню не підлягає, оскільки в даному провадженні переглядається судове рішення про відмову у застосуванні ст.81 КК України, тобто в умовно-достроковому звільненні засудженого ОСОБА_6 від подальшого відбування покарання.
Звільнення від покарання за хворобою здійснюється на підставі ст.84 КК України. Відповідно до вимог ст.537 КПК України, питання щодо звільнення від покарання за хворобою вирішується місцевим судом.
Проте, вказані питання на розгляд суду першої інстанції не виносились, а розглядалось клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення, і саме ухвала суду, постановлена за наслідками розгляду цього клопотання, є предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4