22-ц/804/477/19
266/1252/15-ц
13 лютого 2019 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 266/1252/15-ц
Номер провадження 22-ц/804/477/19
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.,
секретар судового засідання Герасимова Г.Є.
сторони :
позивач - комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа»
відповідач - ОСОБА_4
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2018 року, у складі судді Шишилін О.Г., дата складення повного судового рішення 02 листопада 2018 року,
У квітні 2015 року комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа» (далі ККП «Маріупольтепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією. У липні 2018 року, після скасування заочного рішення від 25 травня 2015 року, позивач уточнив свої позовні вимоги.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, та споживачем теплової енергії. У зв'язку з несплатою споживачем за теплову енергію за період з 01 квітня 2007 року по 01 червня 2018 року виникла заборгованість у сумі 29 664,32 грн., яку у добровільному порядку ОСОБА_4 не погашає. Позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також суму інфляційних втрат за весь час прострочи зобов'язання, яка складає 7 934,61 грн., 3 % річних - 2 083,02 грн. та судові витрати.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2018 року позовні вимоги ККП «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ККП «Маріупольтепломережа» заборгованість за період з квітня 2012 року по 01 березня 2015 року та за період з липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 15051,60 гривень, суму інфляційних витрат за весь час прострочки зобов'язання 5421,63 грн. та три проценти річних - 1295,32 грн., а також судовій збір в розмірі 243,60 грн.
В задоволені іншої частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд необґрунтовано прийняв до провадження уточнену позовну заяву ККП «Маріупольтепломережа» про збільшення позовних
вимог; між сторонами відсутні будь-які договірні відносини, які б передбачали відповідальність споживача з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.
У відзиві на апеляційну скаргу ККП «Маріупольтепломережа» просить апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно визначився зі строками позовної давності при вирішенні спору, а оскільки між сторонами виникли правовідносини, що ґрунтуються на виконанні грошових зобов'язань, то вимоги підприємства про застосування положень ст.625 ЦК України є законними і суд правильно їх задовольнив.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника ККП «Маріупольтепломережа» Кучерявих С.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до особового рахунку № 100596 та свідоцтва про право власності на житло від 16 грудня 1993 року реєстраційний №13156 ОСОБА_4 є власником квартирі АДРЕСА_1 та користувачем послуг з постачання теплової енергії у квартиру (а.с.4, 35).
Як вбачається з розрахунку суми заборгованості та розшифровки особового рахунку відповідач має заборгованість за користування тепловою енергією за період з 01 квітня 2007 року по 01 березня 2015 року з в сумі 13 858,90 грн. та за період з 01 березня 2015 року по 01 червня 2018 року у сумі 15 805,42 грн.(а.с.5-6, 49).
Задовольняючи частково позовні вимоги ККП «Маріупольтепломережа», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, як власник житла, не виконувала свої обов'язки по оплаті наданих послуг, а тому заборгованість за користування тепловою енергією підлягає стягненню в примусовому порядку; з урахуванням первісного позову ККП «Маріупольтепломережа» від 16 квітня 2015 року та уточнених позовних вимог від 04 липня 2018 року, позивач пропустив строки позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права в період з 01 квітня 2007 року по березень 2012 року та з 01 березня 2015 року по червень 2015 року.
З висновками суду не можна не погодитися, оскільки вони відповідають обставин справи, представленим доказам та нормам матеріального права.
Згідно зі статтею 162 ЖК Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
До комунальних послуг згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносяться в тому числі послуги з центрального опалення, постачання гарячої води.
Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов*язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.
За умовами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За п. 20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань приладів обліку води і теплової енергії, або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документу.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до п.18 Правил, розрахунковим періодом для здійснення оплати за теплову енергію є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим. Плата вноситься у відповідності з показаннями приборів обліку або за нормами споживання.
Представлені позивачем докази свідчать про те, що з квітня 2007 року відповідач оплату з теплопостачання взагалі не здійснювала. Цих обставин не заперечувала і ОСОБА_4
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов*язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов*язується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов*язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).
Під час розгляду справи безспірно встановлено, що відповідач свої зобов'язання перед підприємством по оплаті наданих послуг з 01 квітня 2007 року не виконувала.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257, ст. 260 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається зі ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В ст.264 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після
переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як свідчить рішення суду першої інстанції, суд, з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності, дійшов обґрунтованих висновків про те, що в період з 01 квітня 2007 року по березень 2012 року, та з 01 березня 2015 року по червень 2015 року позивач пропустив строки позовної давності, а тому, загальний розмір заборгованості зменшено до 15 051,60 грн.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування судового рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог цивільно-процесуального законодавства, вважаючи, що суд не повинен був приймати до розгляду уточнену позовну заяву ККП «Маріупольтепломережа» від 04 липня 2018 року.
Ці доводи є неспроможними.
Зі справи вбачається, що 16 квітня 2015 року ККП «Маріупольтепломережа» звернулося до суду з позовними вимогами до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування електричною енергією за період з 01 квітня 2007 року по 01 березня 2015 року (а.с.3).
25 травня 2015 року у справі було ухвалено заочне рішення про задоволення позову, яке за заявою ОСОБА_4 було скасовано.
За вимогами ст.287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою, крім іншого, скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
При цьому, ст.43 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Після скасування заочного рішення 04 липня 2018 року представник позивача звернувся із заявою про уточнення позовних вимог і просив задовольнити позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за період з 01 березня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 15 805,42 грн. Одночасно поставлено питання про збільшення позовних та стягнення загальної заборгованості за період з 01 квітня 2007 року по 01 червня 2018 року в сумі 29 664,32 грн. та коштів в порядку ст.625 ЦК України в сумі 10 017,63 грн.
Таким чином, суд першої інстанції в межах своїх повноважень прийняв уточнену позовну заяву ККП «Маріупольтепломережа», розглянув її та ухвалив рішення, із застосуванням строків позовної давності, відповідно до вимог закону.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 також посилається на те, що судом безпідставно стягнуті на користь позивача кошти у вигляді інфляції та трьох процентів річних в порядку ст.625 ЦК України, оскільки між нею та позивачем відсутні договірні відносини, які б давали підстави позивачу для отримання цих сум.
З цими доводами погодитися не можна, враховуючи наступні положення цивільного закону.
Виходячи з положень ст.ст.524,533-535,625 ЦК України, грошовим зобов*язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку.
Частиною 3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов*язанні має одночасно і права і обов*язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов*язана вчинити на користь другої сторони і одночасно, кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, грошовим слід вважати будь - яке зобов*язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов*язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем є зобов*язальними (договірними), грошовими зобов*язаннями, в яких, серед інших прав та обов*язків сторін, праву виконавця (кредитора) - позивача вимагати від замовника (боржника) - відповідача сплати грошей за надані послуги по теплопостачанню на його користь відповідає обов*язок відповідача оплатити ці послуги.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13.
Встановивши, що ОСОБА_4 є власником квартири квартирі АДРЕСА_1, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з неї, як з власника цього житлового приміщення, підлягає до стягнення заборгованість за
надані ККП «Маріупольтепломережа» послуги, що також узгоджується з нормою статті 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахування викладеного, суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню борг з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При перегляді справи за апеляційною скаргою представника апеляційний суд враховує постанови Верховного Суду від 22 січня 2019 року справа № 437/2726/13-ц провадження № 61-22335 св18, від 31 січня 2019 року справа № 524/5847/16-ц провадження № 61-30563св18.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Дата складення повного судового рішення 18 лютого 2019 року.
Судді: Л.М. Кочегарова
С.А. Зайцева
О.М.Пономарьова