Справа № 601/1674/18
1-кп/609/11/2019
"18" лютого 2019 р. Шумський районний суд Тернопільської області
в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника адвоката ОСОБА_5
законного представника ОСОБА_6
провівши підготовче судове засідання щодо обвинувального акту, складеного за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12018210120000045, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
Здійснення кримінального провадження підсудне Шумському районному суду Тернопільської області.
Учасники процесу, що з'явилися у підготовче судове засідання, зокреме прокурор вважав можливим призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту, оскільки останній відповідає положенням статті 291 КПК України.
Обвинувачений та захисник останнього просили суд повернути обвинувальний акт прокурору на підставі ст. 314 КПК України, оскільки обвинувачення є неконкретним чим порушено право на захист обвинуваченого.
Вислухавши думки учасників процесу, суд приходить до наступного.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, крім іншого, в обвинувальному акті має бути наведено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Слід зазначити, що, виходячи зі змісту п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення судом виправдувального чи обвинувального вироку, у мотивувальній частині вироку має бути зазначено формулювання обвинувачення, що пред'явлене особі. При цьому, в обвинувальному вироку має бути зазначено формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, його форми вини і мотивів.
У своїй постанові від 24.11.2016 (справа № 5-328 К/С-16) про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої п. 2 ст. 445 КПК України, Верховний Суд України звернув увагу на те, що важливим є виклад в обвинувальному акті саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та реалізації права на захист.
Зі змісту цього ж судового рішення випливає правовий висновок Верховного Суду України про те, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Таке наведення фактичних обставин Верховний Суд України у своєму рішенні називає конкретністю обвинувачення.
Аналогічні твердження також прописані і у рішеннях Європейського суду з прав людини зокрема: наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».
У рішенні від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».
Як випливає зі змісту ч. 1 ст. 458 КПК України вказані правові висновки є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які у своїй діяльності застосовують відповідне положення закону, тобто у цьому випадку ст. 291 КПК України.
Обвинувальний акт, що надійшов до суду, не містить чіткого (конкретного) викладення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, які згідно положень ст. 91 КПК України та з огляду на правову кваліфікацію дій обвинуваченого, зазначену в обвинувальному акту, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, в обвинувальному акті, ані при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, ані у формулюванні обвинувачення, не зазначено, часу, місця та обставин скоєного кримінального правопорушення
При цьому, зазначення даних обставин має істотне значення для правильності правової кваліфікації дій ОСОБА_4 , зазначених в обвинувальному акті.
Крім того, на думку суду, правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак. В даному обвинувальному акті зазначено «…своїми умисними діями, які виразились у незаконному придбанні, зберіганні з матою збуту та збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення ». Суд вважає, що правова кваліфікація дій обвинуваченого не є персоніфікована відносно останнього і це є наслідком неконкретного формулювання обвинувачення.
Слід зауважити, що, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 337 КПК України, а також зі змісту ст. 338 КПК України, зміна прокурором обвинувачення, шляхом якої можуть бути усунуті вказані недоліки під час судового розгляду, є його правом, а не обов'язком, і будь-які процесуальні важелі спонукання прокурора до реалізації такого права судом під час судового розгляду, чинним КПК України не передбачено, більш того з огляду на положення ст. 26 КПК України є порушенням принципу диспозитивності, що є неприпустимим.
На це ж вказує і та обставина, що за наявності вказаного недоліку обвинувального акту головуючий позбавлений можливості виконати свій процесуальний обов'язок, зокрема роз'яснити обвинуваченому суть пред'явленого обвинувачення, як того вимагає ч. 1 ст. 348 КПК України, оскільки суть пред'явленого обвинувачення, до змісту якої, виходячи з положень ст. 91 КПК України, належить, крім іншого, й обов'язковий для встановлення елемент складу злочину подія кримінальног правопорушення, є незрозумілою самому суду.
Крім того , як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування ОСОБА_4 повідомлено про підозру 18.06.2018 року, а обвинувальний акт складено слідчим 31.08.2018 року, а затверджено прокурором 05 вересня 2018 року, тобто за межами процесуальних строків, встановлених статтею 219 КПК України.
Єдиним законним процесуальним важелем примушення прокурора до усунення вказаного недоліку, законом визначено повернення обвинувального акту, як це передбачає п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.
У той же час, призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, який не відповідає наведеним вище вимогам закону, може призвести до порушення права на захист та позбавити головуючого можливості виконати покладений на нього ч. 1 ст. 348 КПК України процесуальний обов'язок з роз'яснення обвинуваченому суті пред'явленого обвинуваченого, а суд - можливості, не виходячи за межі пред'явленого обвинувачення, прийняти законне і обґрунтоване рішення з урахуванням положень ст. 337, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.
З огляду на наведене, відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, зазначений вище обвинувальний акт підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 314 КПК України, -
Обвинувальний акт, складений за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12018210120000045, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - повернути.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Тернопільського Апеляційного суду через Шумський районний суд Тернопільської області протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1