Справа № 520/19102/18
Провадження № 2/520/1004/19
18.02.2019 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Кирикової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Одеській області,
Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
про відшкодування моральної шкоди,
Позивач - ОСОБА_1 03 грудня 2018 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю органу державної влади, в якій позивач просить суд стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 5000 гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 2008 році ОСОБА_3 маючи намір в незаконному привласненні майна, дізнавшись про зменшення державним реєстратором частки власності з 9/25 на 11/200, що відбуло 07.07.2006 року, здійснив самовільне захоплення та знесення частки спільного часткового майна за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 59,7 кв.м., співвласником якої є ОСОБА_1, якому завдано шкоди у розмірі 1000000 гривень. У зв'язку з вчиненим кримінальним правопорушенням, ОСОБА_1 28.02.2018 року звернувся з відповідною заявою про скоєне кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 194 КК України - «умисне знищення майна», яке була зареєстрована за вхід. №У-578.
Подану заяву про скоєне кримінальне правопорушення, у встановлений строк не було внесено до ЄРДР, що стало приводом для звернення до Київського районного суду міста Одеси зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси Іванчук В.М. по справі № 520/2472/18 провадження № 1-кс/520/726/18 від 06.03.2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області задоволено та зобов'язано посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області внести до ЄРДР відповідні відомості, викладені в заяві ОСОБА_1 від 28.02.2018 року за вх.№У-578.
Права позивача від скоєного кримінального правопорушення не захищені та не поновлені, особи скоївши кримінальне правопорушення до відповідальності не притягнути, що ніяк не розуміється з поняттям законодавця закріпленим в ст. 2 КПК України, згідно з якою завданням кримінального провадження є захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування. Не виконання відповідачем вимог чинного законодавства, спричиняють позивачеві значну шкоду, яку останній оцінює в сумі 5000 гривень, що стало причиною для звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2018 року відкрито провадження по справі на підставі вказаної позовної заяви в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 18 лютого 2019 року не з'явився, однак 19 грудня 2018 року надав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача постановити заочне рішення по справі, та розглянути справу у відсутності позивача.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представники відповідачівГоловного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області у судове засідання 18.02.2019 року не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток наявними в матеріалах справи, про причини поважності неявки суд не сповістили, відзив на позовну заяву не надали.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
З урахуванням викладеного та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.02.2018 року за вх. №У-578 до Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області, ОСОБА_1 подано заяву про скоєне у відношенні нього, ОСОБА_3 та членів його родини кримінальне правопорушення, яким останнім завдано шкоди в сумі 1000000 гривень, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 194 КК України - «умисне знищення майна». В заяві про кримінальне правопорушення наведені факти, обґрунтування, а також додані копії документів, як докази скоєного кримінального правопорушення.
Подану ОСОБА_1 заяву про скоєне кримінальне правопорушення, у встановлений строк не було внесено до ЄРДР, відомості про кримінальний злочин за заявою ОСОБА_1 не внесено до ЄРДР, що стало приводом для звернення до Київського районного суду міста Одеси зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси Іванчука В.М. по справі №520/2472/18 провадження №1-кс/520/726/18 від 06 березня 2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області задоволено та зобов'язано посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області внести до ЄРДР відповідні відомості, викладені в заяві ОСОБА_1 від 28.02.2018 року вх.№У-578.
Виходячи з положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України, які регламентують порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, та вважаючи, що такими неправомірними діями повноважної особи Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області позивачеві заподіяно моральну шкоду, останній звернувся з позовом до держави Україна через ГУНП в Одеській області безпосередньо діями яких йому була заподіяна шкода та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.
Так, суд зазначає, що стаття 1167 ЦК України, передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень даної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Положеннями ст.56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
У відповідності до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди ними органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
З матеріалів справи вбачається, що фактично підставою звернення до суду з дійсним позовом є бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області, та при вирішені спору щодо стягнення моральної шкоди в даному випадку слід керуватись положенням ч.2 ст. 1176 ЦК України, яка наголошує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконним діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Як вже зазначалось, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.
Крім того, суд зазначає, що Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України ( ч.1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України ).
У відповідності до ч.1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Частиною першою статті 214 КПК України визначене наступне:
Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
На досудовому провадженні, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобовязаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Таким чином, Кримінальним процесуальним кодексом України встановлена певна процедура подання заяви про скоєння злочину в рамках якої встановлена можливість оскарження бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне пав порушення до ЄРДР.
ОСОБА_1 скористався вище визначеною процедурою та оскаржив бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області, та у відповідності до КПК України поновив своє право на звернення із заявою про скоєння злочину та внесення даних відомостей до ЄРДР, що згідно вимог ч.2 ст. 214 КПК України відповідає початку досудового розслідування.
Отже, сам факт зобов'язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій посадових осіб Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Лише незгода позивача з прийнятими працівниками Київського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області процесуальними рішеннями і діями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
Саме до вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30 січня 2019 року по справі №199/1478/17.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, судом не встановлено дій з боку відповідачів, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі в їх сукупності, а також надаючи оцінку кожному доказу окремо, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст.10, 12, 13, 18, 81, 247, 258, 259, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено - 18 лютого 2019 року.
Головуючий Калініченко Л. В.